Історія вивчення Марса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інформація про Марс сильно розширилась, коли винайшли телескопи.

Історія вивчення Марса — це історико-науковий процес збору, систематизації та зіставлення даних про четверту планету Сонячної системи. Процес вивчення охоплює різні галузі знання, в тому числі астрономію, біологію, планетологію тощо.

Дослідження Марсу почалося давно, ще 3,5 тисячі років тому, в Давньому Єгипті. Перші докладні звіти про стан Марса були складені вавілонськими астрономами, які розробили ряд математичних методів для передбачення положення планети. Користуючись даними єгиптян і вавілонян, давньогрецькі (елліністичні) філософи і астрономи розробили детальну геоцентричну модель для пояснення руху планет. Через кілька століть індійськими та ісламськими астрономами був оцінений розмір Марса і відстань до нього від Землі. У XVI столітті Микола Коперник запропонував геліоцентричну модель для опису Сонячної системи з круговими планетарними орбітами. Його результати були переглянуті Іоганном Кеплером, який ввів точнішу еліптичну орбіту Марса, яка збігається з тією, що спостерігається.

Перші телескопічні спостереження Марса були проведені Галілео Галілеєм в 1610 році. Протягом XVII століття астрономи виявили на планеті різні оптичні особливості, у тому числі темну пляму моря Сирт і полярні крижані шапки. Також були визначені період обертання планети і нахил її осі. Телескопічні спостереження Марса в першу чергу були зроблені, коли планета досягала опозиції до Сонця, тобто при найменшій відстані між Марсом і Землею.

Поліпшення якості оптики телескопів на початку XIX століття дозволило провести картографування постійних оптичних особливостей. Перша карта Марса була опублікована в 1840 році, а точніше картографування почалося з 1877 року. Пізніше астрономами були виявлені спектральні підпису молекул води в атмосфері Марса, з-за цього відкриття серед широких верств населення стає популярною думка про можливість життя на Марсі. Персіваль Ловелл вважав, що побачив на Марсі мережу штучних каналів. Ці спостереження, як потім виявилося, були оптичними ілюзіями, а атмосфера у Марса виявилася занадто тонкою і сухою для підтримки клімату земного типу.

У 1920-ті роки було виміряно діапазон температур біля марсіанської поверхні, і встановлено, що поверхня Марса знаходиться в екстремальних умовах пустелі. У 1947 році Джерард Койпер показав, що тонка атмосфера Марса містить великий обсяг двоокису вуглецю. Перша стандартна номенклатура оптичних особливостей Марса була прийнята в 1960 році на засіданні Міжнародного астрономічного союзу. З 1960-х років почалася відправка дистанційно керованих супутників для вивчення поверхні планети з її орбіти. В наш час[Коли?] Марс як і раніше знаходиться під спостереженням наземних і космічних інструментів, що дозволяють дослідити поверхню планети в широкому діапазоні електромагнітних хвиль. Виявлення на Землі метеоритів марсіанського походження дозволило дослідити хімічні умови на планеті. Подальший розвиток дослідження планети пов'язаний з продовженням дослідження планети космічними апаратами та здійснення пілотованого польоту на Марс.

марсохід «Curiosity»

6 серпня 2012 року після майже дев'ятимісячного перельоту на поверхню Марса успішно приземлився марсохід «Curiosity»; трансляція посадки в прямому ефірі велась на сайті NASA.

Див. також[ред.ред. код]