Історія тютюну

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

У даній статті наводяться історії тютюну в його різних формах (включно зі всіма тютюновими виробами разом).

Тютюн має довгу історію, яка бере свій початок від звичаїв народів Америки.

Завантаження товарного тютюну в Америці. 1910 рік.[1]

Історія поширення тютюну[ред.ред. код]

Історичною Батьківщиною тютюну є Північна і Південна Америки.

В Іспанії[ред.ред. код]

В 1492 році під час експедиції до Америки Христофор Колумб висадившись на острові Гаунангані,[2] названому ними (першовідкривачами) Сан-Сальвадор,[2] побачив тютюн.[3] Першовідкривачі з подивом спостерігали як місцеві жителі втягували в себе дим із тліючих листків якоїсь рослини, а також — як жують і проковтують його.[2] Аборигени називали згортки висушеного листя «табако» і «сигаро».[2]

Колумбом було описано побачений обряд куріння слідуючим чином:

Нас зустріла безліч майже оголених людей, дуже дивних і сильних, які йшли із своїх поселень з палаючими головешками в руках і травою, дим якої вони "пили". Інші несли одну велику сигару і при кожній зупинці запалювали її, після чого кожен робив з неї три-чотири затяжки, випускаючи дим через ніздрі. Коли всі таким чином освіжались, вирушали в путь знову, а хлопчики несли палаючі головешки до слідуючої зупинки.[2]

Спутники Колумба повернулись в Іспанію і привезли з собою невеликі запаси тютюну і звичку його куріння.

Іспанське слово «tabaco», яке було запозичене з мови південноамериканського племені араваків означало різновид люльки для куріння.

Докладніше див.: Етимологія назви


Колумб привіз тютюн до іспанського королівського двору, де рослину довгий час вирощували як декоративну.

Родріго де Хересу — члену команди, яка плавала в Америку на Санта-Марії, приписують те, що він був першим європейським курцем. Згодом був заарештований за підозрою в одержимості дияволом, оскільки співвітчизники вирішили, що дим, що валив з рота Родріго — явна ознака одержимості дияволом. Хереса посадили у в'язницю, де він пробув цілих сім років, поки його не випустили.

Лише у середині XVI століття особистий лікар короля Іспанії Філіпа ІІ почав рекламувати рослину як універсальні ліки.

До 1600 року в американських колоніях Іспанії з'явилися комерційні плантації тютюну. У 1612 році Джон Ролф зібрав перший свій урожай в англійській колонії Джеймстаун (Вірджинія), після чого країнами, в які він завозився з цих плантацій був охрещений вірджинський. Менш, ніж через 10 років тютюн став однією з головних статей віргінського експорту і навіть використовувався колоністами в якості своєрідної валюти при обмінній торгівлі.

У Франції[ред.ред. код]

У Францію тютюн потрапив у 1556 році з Бразилії. Його було привезено з подорожі монахом Андре Теве. Андре в околицях свого міста Ангулеме засіяв плантацію тютюну. Згодом цю рослину називали «ангулемською травою».

Французький посол у Португалії Жан Ніко Вільман привіз з Іспанії нюхальний тютюн у Париж. Жан Ніко французькій королеві Катерині Медичі запропонував тютюн як лікарський засіб від головного болю (саме звідси виникло слово «нікотин»).[4] Нюхальний тютюн швидко входить в моду.

Кардинал Рішельє в 1621 році ввів податок на продаж тютюну. Міністр Кольбер зробив з виробництва і продажу тютюну королівську монополію. В ті часи виробництво тютюну було найрозвинутішим в Європі.[5]

В Російській імперії[ред.ред. код]

Ставлення до тютюну у допетровські часи було різконегативне, так російській цар Олексій карав курців батогами та виривав їм ніздрі.[6] Викриті в цій звичці в перший раз отримували 60 ударів палок по стопам, в другий раз їм відрізали ніс і вуха.[2] Після великої пожежі в 1634 році (згоріла дерев'яна Москва) курців жорстоко карали.

Змінив заборону на куріння Петро І в 1697 році, коли привив собі цю звичку в Нідерландах.

У 1717 році з указу Петра І збудовано в Охтирці (Харківщина) першу в Україні (і в Російській Імперії) тютюнову фабрику, що мала плантації найкращих сортів тютюну (50 га).

В Османській імперії[ред.ред. код]

Султан Мурад IV (1623-1640) наказував відрубувати руки курцям в Оттоманській імперії.[4]

В Японії[ред.ред. код]

До берегів Японії звичка палити тютюн дійшла у XVI сторіччі завдяки португальським морякам та купцям.[4] Незважаючи на закони, що забороняли куріння, штрафи, арешти, конфіскацію власності у продавців тютюну ці заходи не мали сили.

В Африці[ред.ред. код]

За 150 років тютюн поширився Євразією і потрапив до Африки. Паління тютюну поширюють англійці після 1565 року.

На українських територіях в складі Російської імперії[ред.ред. код]

В Україні площа під тютюном і махоркою постійно зростала: з 550 га у 1727 до 22 000 га у 1860. Це були переважно плантації садиб великих землевласників, але тютюн плекали також на своїх селяни, козаки, купці.

У Одесі в 1864 р. працювало 15 тютюнових фабрик, що належали представникам дворянської верстви, які експортували свою продукцію до Китаю, Японії, Німеччини.[7]

В Наддніпрянській Україні сировина для тютюнового товарного виробництва купувалася на близьких і віддалених ярмарках або безпосередньо у поміщиків та селян.[8] У 1911 посівна площа в 9 українських губерніях зросла до 28 490 га (у тому числі 13870 на Полтавщині і 13440 на Чернігівщині); у 1913 зменшилася до 24700 га (у тому числі 8 600 припадало на тютюн, 16 100 на махорку), що становило 44% площі під тютюном у Російській імперії. З цих губерній культура тютюну поширилася на Крим і Бессарабію, а в другій половині 19 ст. на Кубань і чорноморське узбережжя Кавказу.

Тютюнництво приносило урядові великі прибутки: у Російській імперії з допомогою акцизу, в Австро-Угорщині — тютюнової монополії.

Вирощування, пачкарство і продаж тютюну завжди було справою державною, оскільки це давало чималий прибуток. Тому держава завжди намагався контролювати цю галузь виробництва і продажу.[9]

У дореволюційній Росії караїмам належала майже вся тютюнова промисловість у Криму, Москві, Петербурзі й Києві.[10]

На Волині з 1915-1917 років відбувався спад тютюнового виробництва. Причиною спаду і призупинення тютюнового виробництва була відсутність сировини — як результат розладу транспорту і неврегулювання робітничого питання. Власник тютюнової фабрики І.Боярський повідомляв, що якщо Україна і надалі буде відірвана від основних ринків сирого листового тютюну — Кавказу і Криму, то на середину 1918 року можлива повна зупинка всіх фабрик. Цифри, наведені фабрикантом, свідчили про різке скорочення потужностей тютюнового виробництва: в 1914 році фабрикою було вироблено 14130 пудів тютюну, в 1915 році – 12718 пудів, в 1916 році – 16657 пудів, у 1917 році – 4495 пудів.[11]

Тютюн в УРСР[ред.ред. код]

У 1920 — 30-их роках посівні площі під тютюном і махоркою значно зросли; з 1950-х років площа під тютюном не зазнала значних змін, натомість зменшилася площа під махоркою (її перестали курити). Зміни посівної площі в УРСР подано у таблиці (у тис. га):

1913 1940 1950 1960 1970
тютюн 8,6 22,3 21,1 25,6 24,8
махорка 16,1 39,5 35,9 16,7 2,2

У 1950-их роках площа тютюну в УРСР становила до 30% загальносоюзної, тепер близько 17%. Валовий збір тютюну в УРСР становив 1970 23 тис. т, махорки — 2,3 тис. т; урожай 9,3 і 10,6 центнерів з га.

Основні посівні площі тютюну розміщені на Поділлі (зокрема в Тернопільській і Хмельницькій областях, на Покутті, у Криму і на Закарпатті, а також на Кубані й чорноморському узбережжі Кавказу.

В СРСР були поширені сорти тютюну: трапезонд, крупнолистий, самсун, дюбек, американ.[2]

Тютюн в Україні. Сортотипи[ред.ред. код]

Вітчизняний тютюн вирощують, в основному, на Кримському півострові, а також у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій і Тернопільській областях. Станом на 2007-2008 роки прикладом олігопольного ринку в Україні був і залишається ринок тютюнових виробів, де загальна частка п'яти найбільших суб'єктів господарювання становить 97% ринку.[12]

Докладніше див.: Сорти тютюну, Вирощування тютюну в Україні

Індустріалізація[ред.ред. код]

Тепер тютюн вирощують у багатьох країнах світу. Висушене листя деяких видів тютюну використовують для тютюнопаління. Станом на 2011 рік майже весь промисловий тютюн генетично модифікований.[13]

Сучасне[ред.ред. код]

Див.також: Тютюнове лобі, Олігополії в сучасній Україні

У науці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. D.H. Montgomery, The Leading Facts of American History. Boston: Ginn & Company, 1910.
  2. а б в г д е ж Беляев И.И. Табак - враг здоровья. - М.: Медицина, 1979. - 56 с. - (науч.-попул. литература)
  3. Heers J., Christophe Colomb, Hachette. — Paris, 1991. — 666 p.
  4. а б в Посудін Ю.І. Куріння: історичні, наукові, медичні та соціальні аспекти // Довкілля та здоров'я Науковий журнал. — № 4 (55), 2010
  5. Tobacco Use, United States 1990-1999. Oncology (Williston Park) 13 (12). December 1999.
  6. Gary Leupp: Tobacco and the State... A Brief History. Source: Dissident Voice (11-16-07). History News Network Because the Past is the Present, and the Future too (at: http://hnn.us/roundup/entries/44772.html)
  7. Циганенко Л. Підприємницька діяльність дворян південноукраїнських губерній Російської імперії в другій половині XVIII – XIX ст. (на матеріалах Катеринославської та Херсонської губерній) // Часопис української історії Збірник наукових праць. — 2012, Вип.22
  8. Гуржій І. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні: (з кінця XVIII ст. до 1861 р.) (с.: 33)
  9. Зубрицький М. Пачкарство бакуну (тютюну) в горах у Галичині в XIX ст. // Науковий збірник, присвячений професорови Михайлови Грушевському учениками й прихильниками з нагоди Його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894-1904). — Львів: Виданнє Комітету, 1906. — С. 409-432
  10. Орлов А. В. Караїми мелітопольщини: історія та сучасність // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2007. – Вип. XXI. – 560 с.
  11. ЦДАВО України. – Ф. 1061. – Оп.1. - Спр.2. – Арк. 23-23 зв.
  12. Околович О.М. Особливості функціонування монополізованих ринків в Україні // Економічний простір: Збірник наукових праць. – № 24. – Дніпропет­ровськ: ПДАБА, 2009. – 332 с.
  13. Рудишин С.Д. Генетично модифіковані рослини: проблеми і перспективи використання // Наука та інновації Науково-практичний журнал. — 2011, №6. ISSN:1815-2066

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]