Історія євреїв в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нове єврейське кладовище в м. Броди, Львівської області — одне з найбільших в Україні, нараховує бл. 20 000 поховань

Євреї (жиди) мешкали на теренах етнічної України протягом двох тисячоліть[1] і мали глибоко розвинені громади та релігійне життя[2][3].

Стародавня доба[ред.ред. код]

Євреї вперше з'явилися в межах території сучасної України в добу до існування християнства через міграцію гелленізованих малоазійських та боспорських жидів (після них лишилися археологам з 2-го ст. н.е. гебрейські написи)[1]. Вперше вони прибули на східне узбережжя Чорного моря та у Крим[1]; відомі з IV-го сторіччя до н. е. в Криму і серед грецьких колоній на північно-східному узбережжі Чорного моря[2][3]. На півострові збереглося тридцять надгробків, поставлених єрусалимським священикам з 6-го до 555 р. н.е.. В Керчі також знайдено два некрополі. На пам'ятниках зображені менори, написи: грецькою та івритом.

Символ юдаїзму на металевому диску IX століття з р. Дону, Ермітаж[4]

Звідти вони мігрували вздовж долин трьох головних річок Волги, Дону та Дніпра, де вони мали активні економічні і дипломатичні відносини з Візантією, Персією, і Хозарським каганатом. За свідченнями стародавніх письменників, окрім звичайної торгівлі та лихварства досить поширеним заняттям євреїв того часу була і работоргівля. Арабський автор Ібн Гордадбег, який писав у середині IX ст., оповідав про єврейських купців, які розмовляли багатьма мовами, зокрема арабською, грецькою, франкською, та мандрували від землі Франків до Китаю через Близький Схід або землю слов'ян та Хазарію. Вони везли з Магрибу[5] парчу, хутра, зброю та рабів (слуг-євнухів (хадам), дівчат-невільниць та хлопчиків-слуг(гілман)) в Індію й Китай[6]. М. Шестопал у своїх працях доводить, що вони займалися кастрацією слов'янських невільників[7](це твердження він робить з посиланням на працю Гаркаві, де такі відомості відсутні — зазначають деякі сучасні критики).

Хозарський каганат, складався переважно з тюркських племен. Починаючи з кінця VIII сторіччя головами хозарів (Каганами) та найвищою знаттю були особи тюркського походження, що перейшли в юдаїзм, або їх нащадки. Євреї мігрували до Хазарії у VIII–X ст. з Візантії, Кавказу, Багдадського халіфату, франкськихіспанських земель. Частина євреїв на території України тих часів розмовляла слов'янською мовою кнааніт, але також серед них зустрічалися тюркські імена[8].

Доба Київської Русі[ред.ред. код]

Рунічні написи в листі юдейської громади Києва, X століття

В наслідку завоювання Каганату в 964 р. київським князем Святославом Ігоревичем, євреї звідти розселилися в Києві, Криму (караїми), та на Кавказі.

Найперше писемне згадування міста Києва зустрічається у єврейському рекомендаційному листі на івриті складеному хазарсько-юдейською громадою Києва.

Впродовж XI-го та XII-го сторіч євреї з Хазарії продовжували мігрувати на північ. Деякі з них також оселилися в Україні. Один з київських кварталів мав назву «Козари» (за Похилевичем, Поділ, за Максимовичем, місцевість, де річка Почайна впадала в Дніпро), інший — «Жидове» (північний захід від Софійського собору). «Жидівські ворота» пізніше перейменували на «Львівські», оскільки через них пролягав шлях до міста Львова[9]. Євреї, що тікали від хрестових походів, прибували до України також, і перші європейські євреї почали прибувати з Німеччини, ймовірно в XI-м сторіччі. Про присутність значної спільноти хазарських юдеїв у Києві також свідчить Київський лист, що датується IX–X сторіччям.

Київські князі Ізяслав Мстиславич та Святополк Ізяславич, Галицько-Волинський князь Данило Романович, та Волинський князь Володимир Василькович відносилися досить прихильно до своїх єврейських підданих і використовували їх для справ в торгівлі і фінансуванні. Євреї часто призначалися на адміністративні та фінансові посади[10] Проте, як і в інших частинах Європи, це доброзичливе ставлення не тривало довго. Оскільки євреї займалися лихварством[11], визискуванням та перебирали до рук грошові промисли у місцевих, то під час Київського повстання в 1113 р. район «Жидове» був пограбований, у 1124 році його було знищено вогнем. Татіщев повідомлював[12]., що під час правління Володимира Мономаха євреїв було вигнано з Києва зовсім, однак ця інформація нt підтверджується паперами (історичними документами)[8].

Наступний занепад загального життя в епоху монгольського завоювання Криму і Київської Русі зовсім не торкнувся становища євреїв. Встановлення єдиного державного порядку (єдине мито, податки, пошта) на всій території монгольської держави — від столиці Пекіну на Далекому Сході і до західних кордонів в Східній Європі давало широкі можливості для різноманітної комерції. Матвій Шестопал зазначав, що поряд з лихварством та торгівлею євреї з'явилися одразу ж в ролі здирників данини для монгольских ханів з місцевого населення і це принесло багатьом єврейським громадам процвітання аж до часу Литовсько-татарської війни 13961399 рр.[7]

Єврейська надгробна плита з написом на івриті, єврейське кладовище в м. Бережани

Середньовіччя[ред.ред. код]

В XIII–XV ст. відбувся розквіт боротьби за чистоту віри й сповідань, виконавчим органом котрої стала Свята Інквізиція. Це призвело до вигнання іудеїв з держав і міст західної та центральної Європи та спричинило їх міграцію на схід, до Австрії, Угорщини, Богемії, Польщі і Османської імперії. Значною мірою, окрім відмінної релігії та сприймання жидів як зрадників і вбивць Спасителя, середньовічний антисемітизм підкріплювався через канонічні християнські вчення, котрі забороняють давати гроші в борг під проценти, а іудеї займалися значною мірою саме лихварством.

Вже в 1500 році євреї, що жили на українських землях під польською адміністрацією, були в 23 містах і становили на той час третину всіх євреїв в Польському королівстві. Це онімечені ашкеназі. Вони зберегли народну віру, але не задержали мови й говорили швабським діалектом[13]. Носили відмінний одяг і жили осторонь від місцевого населення, або в окремих районах міст, чи в маленьких, переважно єврейських, поселеннях (т.зв. штетлах, напр. див. Штетли Луцька). Ці єврейські громади були зазвичай бідніші, ніж попередні єврейські іммігранти до України. Через заборону володіння землю та деякі інші фахові обмеження, більшість євреїв працювали у галузі ремісництва та роздрібної торгівлі. Знаходячись під захистом польських монархів, які стримували ворожі настрої польської шляхти та міщанського населення, євреї були безпосередньо підпорядковані королеві, платили окремий податок, за який несли колективну відповідальність. У відповідь, королівські декрети (датовані ще 1264 роком) дозволили євреям влаштувати широке самоврядування.

В пізньому XV-му сторіччі євреї з Польщі та Німеччини почали прибувати на територію України під пануванням Великого князівства Литовського. Найпоширенішим ареал їхнього розташування був в Підляшші та в найбільших містах Волині. Звідти посунули в регіон Києва та Поділля. Київ став одним з найбільших осередків єврейської релігійної освіти. Цей період був також періодом страждання, як місцевого, так і єврейського населення через набіги кримських татар. У 1482 р. багато євреїв було захоплено татарами і продано в рабство до Криму.

Найбільша міграція євреїв до України відбулася в кінці XVI-го сторіччя. Третя хвиля прийшла на територію України з півдня — через Туреччину, Румунію та Крим. Етнографічно вони значно різнилися від ашкеназі. Деякі прибули з інших частин Польщі та ВКЛ, щоб поселитися в нещодавно освоєних регіонах; інші прибували навіть з Італії та Іспанії. У 1569 р. із створенням Польсько-литовської Держави і переходом України з литовського до польського панування, великі області України були відкриті для колонізації і сільськогосподарського підприємства. Між 1569 р. і 1648 р. кількість євреїв в Україні зросла від приблизно 4,000 до майже 51,325 душ розпорошених серед 115 міст і сел в Київському воєводстві, Подільському воєводстві, Волинському воєводстві, і Брацлавському воєводстві.

У «Трактаті про дві Сарматії» (1517 р.), складеному краківським каноніком Матвієм із Міхова, в главі про українські землі, зазначається, що юдаїзм був однією з важливих конфесій на Русі 14 — 16 століття[14]. На відміну від західноєвропейсьих євреїв, що займалися лихварством, руські євреї були ремісниками, землеробами або великими купцями, що часто тримали у своїх руках громадські податки[14]. Вони користувалися власним єврейським письмом та грамотою, займалися астрономією й медициною[14].

Козацька доба[ред.ред. код]

Козак Мамай на тлі гайдамаків, що страчують євреїв.

З часом євреї почали використовувати нові можливості в обранні професій і в економіці прикордонних територій України. Коли польські та литовські магнати накопичували все більше землі, євреї прибували служити їх посередниками, забезпечуючи послуги і порядок за відсутності володарів. Багато з них були орендарями великих маєтків, збиральниками податків, керівниками маєтків (з правом відправляти правосуддя, зокрема страчувати винних), діловими агентами, володарями шинків та готелів, маслоробень, млинів, лісопилок, і винокурень. У торгівлі, вони витісняли вірмен і місцевих українців. Зокрема монополізували шинкарство та виробництво горілчаних виробів:

« ...коли управління староствами потрапило до рук панських слуг, які почали прислухатися до жидів, а ті запропонували збирати великі прибутки з місць, де не було ніяких, офіруючи оренди, аби тільки пан видав заборону, щоб ніхто горілки не варив і не шинкував, а лиш вони самі. Що з великим гнітом для козаків діялося, особливо коли на жидівську вимогу підстарости посилали рубати котли й горілчані кварти, де такі знайдено[15]  »

Зокрема з цієї причини:

« ...ненавидів жидів простий народ, і скоро знялося повстання, він жидів також перебивав, як шляхту і недоляшків[16]  »

За версією дописувачів української енциклопедії місцеве населення розглядало євреїв як безпосередніх господарів селян, а в містах ще як і конкурентів православ'ю[10].

Становище населення значно погіршилося в XVII-му сторіччі. Обмеження прав і свобод, зневага, здирство та шахрайства з боку польських та єврейських визискувачів викликало незадоволення скрутними умовами життя в закріпаченого селянства та козаків і призвело до Визвольного повстання року під керівництвом Богдана Хмельницького. Польські землевласники, католики, і євреї були основними противниками. У багатьох містах, особливо на Поділлі, Волині і на Лівобережній Україні, єврейське населення було майже повністю винищене. Єврейський літописець — очевидець Натан Ганновер у праці «Глибокий мул» оцінював кількість загиблих понад 100 000. Порівнюючи кількість єврейського населення в Україні в 1648 р. (51,325 чол. це число, на думку істориків, значно перебільшене[17]. Деякі євреї щоб уникнути переслідування, приймали християнство.

За умовами Зборівського договору року особам, що сповідували іудаїзм, заборонялося мешкати в козацькій Україні. Згодом положення про недопущення іновірців та чужинців до посад закріпив Ю. Хмельницький. Така ж умова згадується в першій козацькій конституції Пилипа Орлика року. Та починаючи з правління Івана Мазепи, вихрести, як то Герцики та Марковичі, змогли долучитися до старшинської верстви Гетьманщини.

У складі Російської Імперії[ред.ред. код]

Старий єврейський цвинтар у Луганську

Після розподілу Польщі в кінці XVIII-го сторіччя, присутність 900,000 євреїв на території Російської імперії змусила російський уряд змінити свою попередню політику щодо заборони євреям поселятися в самій Росії. В 1772 р. (і потім в 1791 р., 1804 р., 1835 р.) уряд встановив так звану Смугу осілості — територіальний регіон, за межами якого поселення євреїв було заборонене. До того ж за деякими виключеннями заборонялось поселення у сільській місцевості. В Україні ця область включала майже всі колишні польські території Лівобережної Чернігівщини, Полтавщини, Новоросії, Київщини крім міста Києва, та в 1812 р. Бесарабії. «Смуга осілості» існувала аж до 1915 року і мала деякі особливі обмеження, які дозволяли окремим євреям жити за її межами.

За царювання царя Олександра І (18011825 рр.) становище євреїв спочатку покращилося, оскільки були послаблені обмеження на їх рух і щодо вступу в навчальні заклади. Економічно, євреї досягли розквіту в південній Україні, де вони грали головну роль в хлібній торгівлі. Вони також мали особливо сильну присутність в таких комерційних центрах як Одеса, Кременчук, та Бердичів. У 1817 р. наприклад, євреї володіли 30 % фабрик в тогочасній Україні.

Жертви погрому в Катеринославі. 1905 р.

За царя Миколи І (18251855 рр.) переслідування євреїв владою значно зросло. Було прийнято 1,200 законів, які впливали на життя євреїв між 1649 р. та 1881 р.. Серед цих умов були: обов'язкова військова служба для євреїв (1827 р.), виселення з міст (Київ, Херсон, і Севастополь), заборона використання івриту і їдиш в суспільних місцях та подальші обмеження на подорож і місце поселення (1835 р.).

Частка євреїв у населенні, кін. ХІХ ст.

Короткий період лібералізму наступив під час царювання Олександра II (18551881 рр.). В цей час було послаблено деякі обмеження деяким євреям, зокрема таким як, купцям першої гільдії (1859 р.), випускникам університетів (1861 р.), і різним категоріям ремісників і торговців (1865 р.) була надана свобода руху. Військова повинність євреїв була поставлена на такі самі умови, що і для інших громадян (1856 р.). В 1872 р. євреї активно зайнялися промисловістю в Україні: на їхню частку приходилося до 90 % всіх спиртних заводів і до 32 % в цукровій промисловості. Але з одеським погромом в 1871 р. темп реформ швидко уповільнився, а після вбивства царя були введені нові закони, які знову обмежували господарську діяльність євреїв.

Царювання Олександра III (18811896 рр.) та Миколи II (18961917 рр.), сповістило еру спонсорованих державою погромів (18811882 рр., 1903 р., 1905 р.), російська влада також розпочала вигнання євреїв з Києва (1886 р.) і Москви (1891 р.), і запровадила систему сегрегації єврейського населення в Смузі осілості, так звані «тимчасові правила» (1882). Широкого масштабу погроми набули в жовтні 1905 р., коли тільки в одному місяці було здійснено 690 погромів.

Частка євреїв у міському населенні, кін. ХІХ ст.

Повіти з найвищою чисельністю єврейськомовного населення у 1897 р.

Повіт Губернія Населення Єврейськомовного
населення
Частка
Одеський повіт Херсонська 610 042 134 020 22,0%
Херсонський повіт Херсонська 587 804 69 674 11,9%
Бердичівський повіт Київська 279 695 64 505 23,1%
Житомирський повіт Волинська 433 859 61 963 14,3%
Київський повіт Київська 541 483 59 869 11,1%
Єлисаветградський повіт Херсонська 613 283 57 581 9,4%
Новоград-Волинський повіт Волинська 348 950 54 549 15,6%
Балтський повіт Подільська 391 018 53 066 13,6%

Повіти з найвищою часткою єврейськомовного населення у 1897 р.

Повіт Губернія Населення Єврейськомовного
населення
Частка
Бердичівський повіт Київська 279 695 64 505 23,1%
Одеський повіт Херсонська 610 042 134 020 22,0%
Рівненський повіт Волинська 273 001 43 554 16,0%
Хотинський повіт Бессарабська 307 532 47 950 15,6%
Новоград-Волинський повіт Волинська 348 950 54 549 15,6%
Липовецький повіт Подільська 211 825 31 748 15,0%

Міста з найвищою чисельністю єврейськомовного населення у 1897 р.

Місто Губернія Населення Єврейськомовного
населення
Частка
Одеса Херсонська 403 815 124 511 30,8%
Бердичів Волинська 53 351 41 125 77,1%
Катеринослав Катеринославська 112 839 39 979 35,4%
Житомир Волинська 65 895 30 572 46,4%
Київ Київська 247 723 29 937 12,1%
Кременчук Полтавська 63 007 29 577 46,9%
Єлисаветград Херсонська 61 488 23 256 37,8%

Міста з найвищою часткою єврейськомовного населення у 1897 р.

Місто Губернія Населення Єврейськомовного
населення
Частка
Бердичів Київська 53 351 41 125 77,1%
Радомишль Київська 10 906 7 468 68,5%
Острог Волинська 14 749 9 185 62,3%
Луцьк Волинська 15 804 9 396 59,5%
Володимир-Волинський Волинська 9 883 5 837 59,1%
Бар Подільська 9 982 5 764 57,7%
Умань Київська 31 016 17 709 57,1%
Летичів Подільська 7 248 4 105 56,6%
Балта Подільська 23 363 13 164 56,3%
Старокостянтинів Волинська 16 377 9 164 56,0%
Рівне Волинська 24 573 13 704 55,8%
Новоград-Волинський Волинська 16 904 9 363 55,4%

Перша світова[ред.ред. код]

За часів правління австро-угорської монархії жидів було прийнято вважати найлояльнішими підданими імператора Франца Йосифа I (Kaiser Franz Joseph I.), який їм гарантував забезпечення прав і недоторканності і відчував огиду до антисемітизму. Майже 350 000 єврейських солдатів служили в Першій світовій війні. Лінії фронту прокотилися по найбільшій області проживання євреїв в Галичині і спустошили її[18].

Революційна доба[ред.ред. код]

Стаття В. Черчілля в газеті.

Крах царизму в березні 1917 р. скоро приніс емансипацію євреїв в Російській Імперії. 20 березня 1917 р. Тимчасовий уряд Росії проголосив євреїв рівними з усіма громадянами, однак їм не було надано статусу національної меншини або автономію. Велика кількість євреїв активно брала участь у революційній діяльності і з приходом до влади більшовиків, також багато з них отримало керівні посади в новому більшовицькому уряді СРСР. Серед них один із найвідоміших вихідців з України — Лев Троцький (Лев Давидович Бронштейн), Каганович Лазар Мойсейович та інші. Разом з іншими більшовиками деякі євреї також брали участь у Червоному терорі проти мирного населення. В свій час відомий державний діяч Великобританії Вінстон Черчілль в своїй статті „Сіонізм проти Більшовизму“ від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв в більшовицькому терорі наступним чином:

За виключенням Леніна, більшість керівних фігур більшовиків — це євреї. Окрім того, головне натхнення і основна рушійна сила надходить від лідерів єврейської національності. Тому росіянина Чечерина затьмив його номінальний підлеглий Литвінов, а вплив таких росіян як Бухарина або Луначарського не можна порівняти з владою Троцького, або диктатора Червоної Цитаделі (Петрограда) — Зінов'єва, або Карасіна — всі з них євреї. Переважання євреїв в Радянських установах — ще більш приголомшуюче. І одну з головних, якщо не основну роль в системі тероризму, запровадженого Надзвичайними Комісіями у Боротьбі з Контрреволюцією, відіграють євреї, і в деяких випадках навіть єврейки.[19]

Попри це, переважна більшість євреїв України трималися осторонь революційних подій і навіть дуже часто потерпали через асоціації з євреями більшовицького уряду та їхнім терором, особливо за релігійну діяльність при офіційному атеїзмові СРСР, були і репресовані євреї в СРСР (напр. Дорфман Міхаель (рабин) та ін.).

Період незалежності 1918–1919 рр[ред.ред. код]

Сто карбованців УНР 1917 р. з написом українською, польською та мовою їдиш

Проголошена в березні 1917 р. Центральна Рада вирішила в кінці липня запросити різні національності України: росіян, поляків та євреїв до участі в уряді (навіть на грошах писали чотирма мовами з єврейською мовою включно). В результаті, 50 євреїв, від всіх головних партій, приєдналося до Центральної Ради і ще п'ять приєдналося до Малої Ради. Єврейські партії були також представлені в Генеральному секретаріаті Центральної Ради (пізніше Національній Раді Міністрів Української Народної Республіки). Моїсей Рафес — член партії Бунд, посів посаду міністра фінансів. В секретаріаті національностей, були встановлені відділи для кожної національності і Моше Зільберфарб з Об'єднаної Партії Єврейських Соціалістів — Працівників, був призначений заступником секретаря та відповідальним за єврейські справи. Пізніше з проголошенням Української Народної Республіки 20 листопада, 1917 р. він став генеральним секретарем відділу єврейських справ, з міністерським портфелем, а далі після проголошення незалежності 25 січня 1918 р. — Міністром Єврейських Справ.

10 жовтня 1917 була сформована консультативна рада, що представляла головні єврейські партії, і Тимчасова Національна Рада Євреїв України зібралася в листопаді 1918 р. Їдиш був однією з мов Центральної Ради на її офіційній валюті і в оголошеннях; закон про автономію надавав неукраїнським національностям право самостійно управляти своїм національним життям. Проте, з приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського цей закон був анульований (9 липня 1918 р.) і Міністерство жидівських справ[20] скасовано.

За часів Директорії Української Народної Республіки це міністерство було відновлене (очолюване спочатку Абрамом Ревутським), і закон про автономію був повторно введений в дію. Від квітня 1919 р. міністром жидівських справ став Пінкас Красний. Інші євреї, які займали видатні місця в урядах Центральної Ради або Директорії були: Соломон Ґольдельман — заступник міністра торгівлі і промисловості і робочої сили, Арнольд Марґолін — член Української Партії Федералістів Соціалістів; він був заступником міністра закордонних справ і дипломатичним представником в Лондоні і в Парижі. Декілька видатних сіоністів також підтримувало Українську автономію, зокрема Володимир Жаботинський, Данило Пасманик, і Йосип Шехтман.

Масштаб погромів протягом боротьби за незалежність (19171920 рр.) в Україні виявився руйнівним для єврейського населення. Біла армія Антона Денікіна, селянські групи, одинокі отамани, і деякі загони армії Української Народної Республіки, сприймаючи євреїв як про-більшовицький елемент, брали участь в цих звірствах разом з лідером українських анархістів Нестором Махно і Червоною Армією. Хоча євреїв з антибільшовицькими настроями Нестор Махно підтримував та брав у своє військо.

Уряд і вище командування армії Української Народної Республіки вели боротьбу з підбурювачами погромів. Були запроваджені військові трибунали і деякі з погромників були страчені. Уряд також допомагав вцілілим від погромів, виплачував грошові компенсації та взаємодіяв як з єврейською громадою, так і з іноземними представниками в розслідуванні погромів[10].

З свого боку євреї переважно байдуже, чи й вороже ставились до українського уряду. Зокрема показовим є епізод при створенні українських збройних частин, з вояків РІА виміняних на полонених австрійців, в Фрайштадському таборі :

« «Коли почалося формування військової частини в таборі, полонені жиди, організовані в Жидівський гурток, члени якого перебували серед українського населення табору, користувалися всіма правами і привілеями національної меншини, несподівано заявили, що тримаються поки що нейтрально супроти військової формації. Мало того. Жидівська організація оголосила, що хто з жидів зголоситься до української військової формації, того вона виключить із членів своєї організації. Ця «нейтральність» у декого з жидів проявлялась у ворожій, антиукраїнській агітації в таборі. Коли ж дійшла справа до формування списку першого транспорту, що мав вирушати на Україну, жиди перші кинулися вписуватись до транспорту, бо вони, мовляв, також громадяни УНР... Однак Бойова Управа стала на тому, що жиди першим транспортом їхати не мусять доки не зорієнтувались - куди та для чого вони їдуть».[21]  »

Під часи Визвольних змагань, галицькі євреї також брали активну участь в УГА, був створений Жидівський курінь. Жидівський Курінь — самостійний оперативний військовий підроз­діл 1-го корпусу Української Галицької Армії. Сформований у червні 1919 р. під час Чортківської офензиви з жидівської міліції Тернополя. Командир — поручник Соломон Ляйнберг. 16 червня стрільці УГА відбили Тернопіль у поляків, і за уповноваженням виконавчого комітету євреїв Тернополя — „Жидівської національної ради“, Ляйнберг звернувся до полковника Микитки з пропозицією вступити разом із кількома сотнями євреїв у курінь в УГА. Серед командирів сотень і чот були та­кож старшини-українці. У військових списках з'єднання називалося „Жидівський пробойовий (ударний) курінь“, офіційна назва була — „Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії“. Налічував в своїх лавах до 1200 вояків.

Радянська Україна[ред.ред. код]

Розселення євреїв в УРСР за переписом 1926 р.

Консолідація більшовицької влади принесла єврейським громадам нові проблеми і нові можливості. Гласні та негласні обмеження щодо участі євреїв в уряді було скасовано, особливо для тих, хто вибрав шлях асиміляції. Спеціальні єврейські секції (так звані „євсекції“) були сформовані всередині Компартії, щоб полегшити участь євреїв, і саме „євсекції“ найнастійніше нападали на єврейські сіоністські та інші партії. Окремі євреї скористалися державною системою і багато з них стали частиною тої системи, особливо в освіті, економіці, в середніх лавах партійної адміністрації і уряду.

Хоча тільки пів відсотка від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 р. приблизно 13.6 % в Компартії (Більшовиків) України. 15.5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 р. і 1922 р. було єврейського походження[10].

Після жовтневого перевороту 1917 р. у зв'язку з ліквідацією „смуги осілості“ більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України і Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60 % від усіх євреїв України, тоді як у 1897 лише 40 %. Євреї становили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях згідно з польським переписом 1921 року більшість євреїв проживало у таких містах, як Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль.

В наслідок міграційних процесів та громадянської війни чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897–1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. чоловік, у той час як у цілому в СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597,4 тис.чоловік. Крім того, поряд із створенням у 1928 році Єврейської автономної області, куди виїхала певна кількість українських євреїв, у 1924–1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:

До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.

Наприкінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн чоловік. За даними перепису 1939 року чисельність євреїв в УРСР становила 1532776 осіб. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних та етнічних процесів і передусім їх масового винищення в роки другої світової війни[22].

Голодомор 1932–1933 рр.[ред.ред. код]

Напис на плакаті: Лазар Каганович винний в геноциді в Україні. Навмисне заморив голодом від 7 до 10 мільйонів чоловік в 1932–1933 рр.

Керівництво НКВС УСРР в 1930-ті роки на 67% складалося з осіб єврейського походження[23]. Одним з провідних радянських функціонерів єврейського походження того часу був Лазар Каганович. Каганович був Першим Секретарем Компартії України в 19251926 рр. і одним з найближчих прибічників Йосифа Сталіна. Він також беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського. 6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин Голодомору 19321933 р. Деякі історики, зокрема автор ґрунтовного дослідження Голодомору і сталінських репресій Роберт Конквест стверджує, що Лазар Каганович несе персональну відповідальність за геноцид українського народу під час голоду 19321933 років.[24]. Своїми діями зазначені євреї внесли значний вклад в злочинну політику більшовиків і в подальшому гітлерівська пропаганда в окупованій Україні неодноразово і з певним успіхом використовувала образ єврея-енкаведиста для ототожнення євреїв з сталінськими злочинами, а також для узаконення єврейських репресій в очах українського населення.

Письменник єврейського походження Василь Гроссман у повісті „Все тече“ (19551963 рр.), яка вперше надрукована в ФРН 1970 року описав і засудив події голодомору і репресії. Отже різні особистості є серед єврейського народу. Однак Ізраїль і сьогодні (з політичних та інших причин) не визнає Голодомор геноцидом українського народу.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Пам'ятний меморіал на місці розстрілу фашистами бл. 3.000 євреїв Рогатина, на околицях м. Рогатин, Івано-Франківська область

Німецька окупація України під час Другої світової війни була трагедією для українських євреїв. В межах Радянського Союзу 2,5 з 4,8 мільйонів євреїв були знищені. Вбивства почалися восени 1941 року, спочатку в центральній Україні, а потім і в Західній Україні. У Києві 35000 євреїв було вбито в Бабиному Яру. Масове вбивство євреїв здійснювалося всюди в Україні в 19421944 роках. На території Української РСР було знищено майже чверть від усіх загиблих євреїв Європи (близько 1.4 млн. Близько 4000 євреїв брали участь у партизанському спротиві на території Украиїни[25].

За винятком окремих злочинців і тих, хто співпрацював з німцями, українське населення не брало широкої участі у цих вбивствах. Переважна більшість українців боролася з німецькими окупантами у лавах Червоної Армії, у партизанських загонах і у загонах УПА. Незважаючи на покарання смертю за допомогу євреям, багато українців, зокрема митрополит Андрій Шептицький та родина головнокомандувача УПА Романа Шухевича, намагалися сховати євреїв. Єврейська організація „Яд Вашем“ визнала 1755 українців праведниками народів світу. Під час свого візиту до України Папа Римський Іван Павло ІІ відмітив особливу роль греко-католицького священика Омеляна Ковча у порятунку мирних людей у 1942 році і його жертви власним життям заради спасіння євреїв[26].

Сучасна Україна[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 р., на території України мешкало 103 591 євреїв, зокрема у містах 102 085 (98,5%), у селах 1506 (1,5%). Найбільша кількість єврейського населення припадала на Київ (17 962 осіб), а також Дніпропетровську (13 799), Одеську (13 386) та Харківську (11 576) області, найменша — на Тернопільську (167), Волинську (213) та Івано-Франківську (361) області.

Динаміка чисельності євреїв на території України[27][28][29]
Рік Чисельність Частка,%
1760-і 250 000 2,6%
1815 617 000 5,4%
1850 950 000 6,3%
1897 2 700 000[30] 9,4%
1917 2 900 000 8,1%
1926 3 000 000[31] 7,7%
1939 2 800 000[32] 6,7%
1959 840 311 2,0%
1970 776 073 1,7%
1979 632 877 1,3%
1989 486 326 1,0%
2001 103 878 0,2%


Динаміка чисельності євреїв України у повоєнні часи за регіонами:

область 1959 1970 1979 1989 2001
м. Київ 153 466 152 000 132 200 100 646 17 995
Дніпропетровська область 73 256 69 300 60 970 50 122 13 818
Одеська область 121 377 117 200 92 183 69 133 13 410
Харківська область 83 192 76 500 64 092 48 946 11 576
Донецька область 42 501 40 000 35 533 28 172 8 873
Крим (з Севастополем) 26 374 25 600 22 597 17 751 5 536
Запорізька область 20 811 20 200 17 708 14 365 4 381
Миколаївська область 20 277 18 000 15 262 11 910 3 264
Вінницька область 50 157 42 300 33 929 26 200 3 071
Житомирська область 42 048 35 700 28 973 21 761 2 672
Луганська область 13 939 12 500 10 600 8 239 2 672
Львівська область 30 030 27 700 20 000 14 252 2 224
Полтавська область 12 287 10 800 9 000 6 668 1 843
Херсонська область 10 437 10 100 9 000 7 370 1 738
Чернігівська область 12 562 10 300 8 400 6 215 1 532
Черкаська область 13 110 10 600 6 700 6 506 1 484
Хмельницька область 19 050 16 100 13 200 10 323 1 450
Чернівецька область 42 140 37 500 22 300 16 469 1 443
Київська область 14 783 12 300 9 600 7 001 1 296
Кіровоградська область 9 505 7 700 6 000 4 557 1 066
Сумська область 6 259 4 700 3 500 2 351 770
Закарпатська область 12 169 10 900 3 900 2 643 566
Рівненська область 2 600 2 500 2 000 1 597 455
Івано-Франківська область 3 900 3 600 2 600 1 998 362
Волинська область 1 500 1 500 1 000 740 213
Тернопільська область 1 600 1 500 1 000 693 168
Україна 840 311 777 100 634 154 486 326 103 591


Частка євреїв у населенні міст України[33][34][35][36][37]
1845 -
1855
1855 -
1865
1865 -
1875
1875 -
1885
1885 -
1895
1897 /
1900
1910 /
1913
1920 /
1923
1926 /
1930
1939 1959 1970 1979 1989 2001
Рівне  56%  2,3%  1,5%  0,9%  0,5%  0,1%
Луцьк  60%  60%  49%  46%  1,4%  0,9%  0,5%  0,2%  0,0%
Чернівці  22%  28%  33%  32%  33%  33%  41%  25,7%  18,5%  9,5%  6,1%  1,2%
Львів  32%  27%  28%  35%  32%  33%  6,3%  4,4%  2,7%  1,6%  0,3%
Івано-Франківськ  55%  54%  51%  51%  39%  41%  3,2%  2,1%  1,0%  0,7%  0,1%
Ужгород  31%  30%  32%  3,9%  3,1%  1,7%  0,8%  0,2%
Тернопіль  52%  44%  1,6%  1,1%  0,6%  0,3%  0,1%
Хмельницький  60%  50%  42%  39%  10,4%  5,6%  3,4%  2,3%  0,3%
Кам'янець-Подільський  38%  45%  47%  29%  6,5%  3,2%  2,1%  1,5%  0,2%
Бердичів  92%  80%  77%  65%  56%  38%  11,8%  8,0%  5,8%  3,9%  0,4%
Житомир  46%  45%  39%  31%  13,9%  8,9%  5,2%  3,7%  0,6%
Полтава  20%  20%  10%  3,3%  1,9%  1,3%
Кременчук  25%  47%  49%  22%  6,4%  3,5%  2,2%
Черкаси  37%  15%  5,6%  2,9%  1,9%  1,2%
Вінниця  38%  44%  38%  36%  13,1%  8,1%  5,6%  4,1%  0,5%
Кіровоград  38%  28%  15%  4,5%  2,8%  1,9%
Київ 3%  12%  13%  31%  28%  27%  13,9%  9,3%  6,2%  3,9%  0,7%
Чернігів  32%  30%  7,4%  4,1%  2,4%  1,9%  1,0%
Умань  57%  56%  50%  30%  5,4%  3,2%  2,3%
Могилів-Подільський  55%  42%  40%  21,2%  16,9%  12,5%  9,4%  1,1%
Одеса  21%  31%  41%  37%  30%  16,3%  12,1%  8,2%  5,8%  1,2%
Харків  0,4%  2%  5%  6%  21%  20%  16%  8,7%  6,1%  4,4%  3,0%
Дніпропетровськ  16%  36%  40%  27%  17%  8,1%  5,9%  4,3%  3,2%  1,0%
Херсон  12%  29%  25%  17%  5,4%  3,3%  2,5%
Миколаїв  10%  20%  26%  21%  14%  6,8%  4,4%  3,0%  2,1%  0,5%
Донецьк  24%  11%  5%  3,2%  2,7%  2,2%  1,6%  0,5%
Запоріжжя  28%  25%  20%  8%  3,6%  2,5%  1,8%  1,3%  0,4%
Луганськ  7%  10%  5%  2,8%  2,0%  1,4%
Сімферополь  16%  23%  16%  6,2%  4,5%  3,5%  2,4%  0,7%


Міста з найвищою часткою євреїв у населенні у післявоєнний період[37]
1959 1970 1979
Бершадь 57,4% 15,8% 11,9%
Шаргород 38,3% 29,4% 22,9%
Томашпіль 33,4% 16,3% 6,4%
Чернівці 25,7% 18,5% 9,5%
Могилів-Подільський 21,2% 16,9% 12,5%


Мова[ред.ред. код]

Рідна мова євреїв України за переписами[38][39][40][41]
1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001
Ідиш 76,1% 45,3% 16,9% 13,1% 9,0% 7,1% 3,1%
Російська - - 79,9% 84,2% 88,9% 90,4% 83,0%
Українська - - 2,8% 2,3% 2,0% 2,1% 13,4%
Інша[42] 23,9% 54,7% 0,4% 0,4% 0,1% 0,4% 0,5%


За переписом 2001 року, серед євреїв України вказали на вільне володіння мовами:[43]

Вільне володіння мовами серед євреїв УРСР за даними перепису 1989 р.:[44]

Відомі євреї народжені в Україні[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в «Жиди» // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Т. 2, С. 670-680
  2. а б «Зеркало недели. Украина»: ЕВРЕИ УКРАИНЫ, Степан Макарчук, Рудольф Мирски, 1995 г. (рос.)
  3. а б Стаття «Украина. Евреи на территории Украины до конца 18 в.» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  4. Brook, Kevin Alan (2010) [1999]. The Jews of Khazaria (2nd ed.). Rowman & Littlefield. ISBN 978-0-7425-4982-1, pp. 113, 122-3 n.148. (англ.)
  5. Ибн Хордадбех. Книга путей и стран. http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Hordabeh/frametext8.htm
  6. Ибн Хордадбех. «Книга путей и стран»./Элм, Баку, 1986, 428с, С38
  7. а б М. М. Шестопал «Євреї на Україні(історична довідка)» /Київ 1998 «Оріяни» ISBN 966-608-191-1 : ББК 63.3
  8. а б Евреи на территории Украины до конца 18 в. http://www.eleven.co.il/article/15408#01
  9. Наталя Зінченко. «Хрещатик» — старожитності. Газета «Хрещатик». № 139 (2346), вівторок, 23 вересня 2003 року
  10. а б в г Українська енциклопедія. Євреї.
  11. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Розділ II. Стор. 6.
  12. І.Малишевський «Евреи в Южной Руси и Киеве в Х-ХІІ веках» (1878)
  13. В. Антонович «Про козацькі часи на Україні» К; 1991 ст.117
  14. а б в Liber secundus. Tractatus primus. De descriptione Sarmatiae Europianae superioris. Capitulum primum. De Russia, de districtibus eius, de abundantia et contentis in ea // Mathiae de Mechovia. Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana et de contentis in eis. — Cracoviae: Ioannis Haller, 1517; Книга вторая. Трактат первый. Об описании верхней Европейской Сарматии. Глава первая. О Руссии, ее округах, изобилии и о находящемся в ней // Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях / Пер. и комм. С. А. Аннинского. — Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1936. — C. 94—99.
  15. Качмарчик Я. "Гетьман Богдан Хмельницький". Перемишль-Львів, 1996 ст.52
  16. В. Антонович «Про козацькі часи на Україні» К; 1991 ст.119
  17. Орест Субтельний. Історія України. стор. 599. Торонтський Університет. 1994 р. ISBN 0-8020-0591-0.
  18. Год памяти первой мировой войны
  19. Вінстон Черчілль. Сіонізм проти Більшовизму. Боротьба за душі євреїв. Ілюстрейтед Санді Геральд. 8 лютого 1920 р.
  20. С. І. Гольдельман. Жидівська національна автономія в Україні. 1917–1920
  21. Р.М. Коваль «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» ст. 256-257.
  22. Кабузан В. М., Наулко В. І. Євреї на Україні, в СРСР і світі: чисельність і розміщення // Український історичний журнал. — 1991. — № 6; Беренштейн О. Демографічні аспекти життєдіяльності євреїв України у 20-30 роках ХХ ст.// Наук. зап. ІП і ЕНД. — Київ, 1998, вип.4, ст 10-17.
  23. Золотарьов В. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // „З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ“, № 2 (17), 2001. — с. 326–342.
  24. Роберт Конквест. Жнива Скорботи: Радянська колективізація і голодомор 1986
  25. http://izrus.co.il/dvuhstoronka/article/2012-01-16/16733.html#87Shh
  26. Українці — праведники між народами. Мирон Куропас. Український тижневик
  27. Переписи населення Російської Імперії та СРСР
  28. В. М. Кабузан — Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса» — М., Наука, 2006
  29. Эвакуация, реэвакуация, антисемитизм в СССР во время Шоа
  30. зокрема на території України, що належала Російській імперії майже 2 млн осіб (єврейськомовних1 908 465 осіб, або 8,03% населення)
  31. зокрема в межах УРСР — 1 574 428 осіб, або 5,43% населення
  32. зокрема в межах УРСР — 1 532 776 осіб, або 4,95% населення
  33. Електронна єврейська енциклопедія
  34. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  35. Національний склад населення України в XX сторіччі
  36. Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с.
  37. а б Особливості етнодемографічного розвитку єврейського населення України у другій половині XX століття
  38. Советский Союз. Этническая демография советского еврейства
  39. Численность и состав населения СССР (По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года)
  40. http://www.judaica.kiev.ua/Analytyka/kupovetzkiy.htm Особенности этнодемографического развития еврейского населения Украины во второй половине XX века
  41. Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
  42. для 1926 і 1939 — всі мови, крім ідиш
  43. Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють
  44. Перепис населення 1989 року. Розподіл населення за національністю та другою мовою народів СРСР.

Джерела[ред.ред. код]