Ісхакі Гаяз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ayaz İshaki.jpg

Гаяз Ісхакі (Іделле, тат. Ğayaz İsxaqıy, Гаяз Исхакый) (10 лютого 1878, сел.Явширма — 22 липня 1954) — татарський політичний діяч, письменник і журналіст.

Народився в селищі Явширма (тепер — Кутлушкіно, Чистопільський район Татарстану). Навчався в медресе Чистополя та Казані, Татарській «вчительській школі» . У 1900 р. організовує таємне студентське товариство «Шекердлек» і «видає» рукописну газету «Тереккий» («Поступ»).

Перший твір письменника-початківця — «Радість пізнання» було надруковано у 1896 році. Згодом до нього додалися «Капелюшниця», «Життя з трьома дружинами», «Донька злидаря», «Син багатія», «Два кохання» та інші романи і оповідання.

В 1902 −1903 працює викладачем математики і російської мови в оренбурзькому медресе «Хусаїнія», потім повертається до Казані.

Революціонер[ред.ред. код]

У 1903 році вийшов його роман-антиутопія «Іке йоз елдан сон інкийраз» («Вимирання через 200 років»), в якому попереджає про загрозу зникнення татарської мови і культури, якщо громада і надалі буде перебувати під впливом мулл-кадимістів і релігійних авторитетів — ішанів, якщо народ не залучать до справжньої освіти.

З початком революції 1905 року Ісхакі бере активну участь у вуличних демонстраціях, мітингах у селах, пише статті, видає власну газету «Тан йолдизи» («Ранкова зоря»). Відстоює соціалістичні погляди, близькі до есерівських. У серпні 1905 р. на першому мусульманському з'їзді в Нижньому Новогороді очолює групу соціалістів.

В 1906 році Ісхакі зарештовують і ув'язнюють в чистопільській тюрмі. У 1907 — повторний арешт і заслання до Архангельської губернії, де він знайомиться з іншим засланим соціалістом — Юзефом Пілсудським. В 1908 році, не дочекавшись звільнення, тікає з заслання, спочатку — до Петербургу, а згодом — до Туреччини, де якраз відбулася Молодотурецька революція. Пише оповідання і п'єси, бере активну участь у громадському житті, друкує статті, відверто критикуючи османську владу і османське суспільство.

В 1911 р. Ісхакі нелегально повертається до Росії, живе у Петербурзі, але у 1912 році його вистежують, заарештовують і знову засилають до міста Мезень. Наступного року він виходить на свободу за амністією і з тріумфом повертається на батьківщину.

Ісхакі знову пише. З під його пера виходять «Пекло», «Чи це життя?», «Мулла бабай», «Солдат», «Маячня», «Зулейха», «Вчителька». Не залишає він і політичну діяльність, друкується у Казані, Москві, Петербурзі, видає власну газету «Іль» («Вітчизна»), яку закривають в 1915 р. Забороняють і наступний його часопис «Сюз» («Слово»).

Державний діяч[ред.ред. код]

Після лютневої революції стає одним з визнаних лідерів національного руху. Загальноросійський мусульманський з'їзд (Москва, травень 1917) за активної участі Ісхакі вимагає перетворення Росії на федеративно-демократичну республіку із забезпеченням всебічної автономії мусульман. За його ініціативою створюють і Центральну національну раду.

На казанському II з'їзді мусульман Ісхакі обирають до «Міллі Шура» («Національної Ради») на чолі з Садрі Максуді. «Міллі Меджліс» («Національний Конгрес»), що працював з кінця 1917 — до початку 1918 року в Уфі, проголошує створення «Штату Ідель-Урал» на теренах колишніх Казанської, Уфімської та Оренбурзької губерній і формує «Міллі ідаре» («Національну адміністрацію») з шести департаментів. Гаяз Ісхакі очолює Департамент закордонних справ.

Після того як більшовики знищили, «Ідель-Урал», Ісхакі змушений піти в підпілля. Із відступом більшовиків Національна адміністрація відновила свою роботу, але прихід до влади Колчака призвів до нових переслідувань ватажків національного руху — на цей раз судових.

Еміґрант[ред.ред. код]

В 1919 році Ісхакі, в якості представника Ідель-Урал вирушає до Парижа — на мирну конференцію. Зворотний шлях до Татарстану для нього закривається. Він стає одним із лідерів татарської еміграції, не припиняючи водночас літературної роботи. Він пище драми «Між двох вогнів», «На хвилях», романи «Дорогою додому», «Осінь», Велике свято", комедію «Жан Байвич». З 1928 р. видає в Берліні журнал «Міллі юл» (Шлях нації).

В 1934–1938 рр. Ісхакі відвідує Китай, Корею, Японію, всюди намагаючись згуртувати громаду і організувати її для боротьби за права свого народу. Організовує часопис «Міллі байрак» (Національний прапор). Національний Курултай обирає Ісхакі головою своюї Національної Ради.

У Варшаві за пропозицією свого старого товариша Юзефа Пілсудського бере участь в роботі організації антисталінського спрямування «Прометей», що об'єднувала емігрантів різних національностей. З початком другої світової війни залишає Польщу і переїжджає до Туреччини.

Помер в Анкарі 24 липня 1954 року. Похований на цвинтарі Едірнекапи у Стамбулі.

Посилання[ред.ред. код]