Ічня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ічня
Ichna s.png Ichna h.png
Герб Ічні Прапор Ічні
Ічнянська районна рада, жовтень 2009
Ічнянська районна рада, жовтень 2009
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район/міськрада Ічнянський район
Рада Ічнянська міська рада
Код КОАТУУ 7421710100
Засноване 14 століття
Статус міста з 1957 року
Населення 11781 (01.01.2011)[1]
Площа 16,16 км²
Поштові індекси 16703
Телефонний код +380-4633
Координати 50°51′22″ пн. ш. 32°22′38″ сх. д. / 50.85611° пн. ш. 32.37722° сх. д. / 50.85611; 32.37722Координати: 50°51′22″ пн. ш. 32°22′38″ сх. д. / 50.85611° пн. ш. 32.37722° сх. д. / 50.85611; 32.37722
Водойма річка Іченька
День міста 15 вересня[2]
Відстань
Найближча залізнична станція Ічня
До обл./респ. центру
 - залізницею 154 км
 - автошляхами 157 км
До Києва
 - автошляхами 154 км
Міська влада
Адреса 16703, Чернігівська обл., Ічнянський р-н, м. Ічня, вул. Вокзальна, 1
Міський голова Герасименко Григорій Васильович

І́чня — місто в Україні, районний центр Ічнянського району Чернігівської області, на березі річки Іченьки. Населення — 16500 мешканців (2006).

Етимологія[ред.ред. код]

Є свідчення, що ще в дотатарські часи тут існувало невелике поселення, що мало назву Яськове, яке знищили воїни монголо-татарських армій[Джерело?]. Татарське найменування річки «Ічень», що значить «водопій», указує на те, що тут була зручна стоянка татар, прикрита лісом і з гарним водопоєм для худоби[Джерело?].

Місто одержало назву від назви річки Ічень, а назва самої річки трансформувалась у пестливу форму Іченька.

Історія[ред.ред. код]

Перші відомості про Ічню належать до XIV століття. У XIV–XVI століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 р. Ічнею володів князь К. Вишневецький. У середині XVI століття Ічня одержала статус містечка. Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.

16481649 Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649 р. вона була перетворенна у сотенне містечко. Населення Ічні брало участь в антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 16571658 рр.

У 1666 року в Ічні було зведено ратушу. Ймовірно, у цей же час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 рр., приєднавшись до терористичних законів Меншикова. Одна ічнянська сотня зберегла вірність Україні, гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.

На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Г. Галагану. Містечко мало винокурню, шість водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону С. Гаркуші, після того як у 1784 він зупинявся у містечку.

У XVIII ст. в Ічні діяли 4 козацькі школи.

У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Московії.

На початку XIX ст. поміщик Г. Галаган заснував в містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, два винокурних, цегельний і селітровий заводи.

Під час реформи 1861 р. — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.

1894 року в містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».

В 1897 р. в Ічні існувало чотири муровані церкви — Воскресенська, Преображенська, Успенська (1889) і Миколаївська (1879). У 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. У містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи та бібліотека.

Вокзал станції Ічня

У 1870-х рр. Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.

1924 в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств. Після примусової колективізації, більшість мешканців Ічні постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932-33 років, проведеного урядом СРСР.

1940 в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву. Мешканці міста не протестували проти стратегічної дружби уряду СРСР із нацистською Німеччиною, яка тривала до 22 червня 1941 року.

В 1957 р. Ічні присвоєно статус міста.

Економіка[ред.ред. код]

У місті діють заводи: спиртовий, тарний, комбікормовий, консервний, сухого молока та масла, молочно-консервний комбінат. В Ічні розташована також філія прилуцької фабрики художніх виробів.

Освіта[ред.ред. код]

Дошкілька освіта в Ічні — це 4 дитячих ясел-садків (№№ 1—3 і 5)

Система загальноосвітніх навчальних закладів міста включає 4 одиниці[3]:

  • Ічнянська гімназія імені Степана Васильченка (вул. Б. Хмельницького, 6);
  • Будинок, в якому у 1919р. розмі-щувався штаб Ніжинського полку, м.Ічня
    Ічнянська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1 (вул. Дзержинського, 5);
  • Ічнянська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 3 (вул. Комсомольська, 2);
  • Ічнянська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 4 (вул. Першотравнева, 45).

Ічнянські позашкільні навчальні заклади — Ічнянська станція юних техніків (вул. Леніна, 11) і МНВК (вул. Радянська, 1-а).

В Ічні функціонує один професійно-технічний навчальний заклад — ДПТНЗ «Ічнянський професійний аграрний ліцей» (№ 37; вул. Першотравненва, 2)[4].

Культура[ред.ред. код]

У місті знаходиться Ічнянський історико-краєзнавчий музей, Музей художника М.Ге (жив на хуторі поблизу сучасного с. Івангорода Ічнянського р-ну), станція захисту рослин. У Гімназії ім. С. Васильченка засновано громадський музей українознавства, яким опікується Тетяна Чумак. З початку 60-х рр. ХХ ст. функціонує школа мистецтв (колишня музична), розташована в центрі міста в приміщенні колишнього райкому партії.

З ініціативи громадськості (в обхід тодішніх порядків, коли на все вимагалися дозволи «згори») у місті встановлено пам'ятники відомим митцям-землякам І. Мартосу, С. Васильченку, В. Чумаку, А. Дрофаню. 2009 р. в центрі Ічні встановлено пам'ятник Т. Шевченку, який відвідував місто в поїздках до Іржавця та Качанівки.

Тривалий час в Ічні працює об'єднання літераторів «Криниця» (засновник і керівник Стангіслав Маринчик), до складу якого входять понад 50 осіб, у т. ч. члени Національної спілки письменників України. Криничани видали кілька десятків авторських книг.

Воскресенська церква
Спасо-Преображенська церква, Ічня

Творчий потенціал ічнянців реалізовується також у виданні вільної преси. З перших років проголошення незалежності України була популярною і впливовою на процеси в місті й районі газета «Ічнянщина» (редактори Віктор Гаврись, згодом Валентина Карпенко), пізніше почали видаватися «Наша газета» (редактор Віра Салата), «Ічнянська панорама». Літературне об'єднання має часопис «Ічнянська криниця». У місті є також власне видавництво «Формат», яким керує Віктор Власко.

Ічня, ставок на річці Іченька, за ставом Спасо-Преображенська церква

На вшанування відомих земляків місцева влада спільно з громадськістю заснувала творчі премії ім. С. Васильченка (художня проза), В. Чумака (поезія), В. Плюща (журналістика), які щороку присуджуються за кращі твори. Громадський діяч Віталій Шевченко заснував і опікується фондом, який щороку проводить конкурси поміж обдарованих дітей Ічнянщини (твори переможців друкуються) та видає серію книг з історії Ічнянського краю.

Пам'ятки архітектури: Спасо-Преображенська церква, Воскресенська церква (у якій 1660 р. було проголошено гетьманом Лівобережної України Якима Сомка), дзвіниця Свято-Миколаївської церкви (саму церкву, яка пов'язана з ім'ям І. Мазепи і яку розписували В. Боровиковський, М. Ге, В. Васнецов, у роки радянської влади зруйнували комуністи), будинок підприємця І. Маслова (нині приміщення міліції), комплекс старих будинків у центрі міста (початок вул. Леніна)

Видатні люди[ред.ред. код]

Пам'ятник В. Г. Чумаку

В Ічні народилися:

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга друга (упорядник Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2014 — 232 с.
  • Віталій Шевченко. Хрестоматія Ічнянщини. 10 тисяч статей, довідок, документів, ілюстрацій: — К.: «Гнозіс», 2014 — 928 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців (упорядник В. Шевченко): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013 — 216 с.
  • Віктор Моренець, Віталій Шевченко. Ічнянці в Армії УНР — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013 — 296 с.
  • Тетяна Чумак, Віталій Шевченко. Літератори Ічнянщини. 100 імен; 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури: Довідник-хрестоматія — К.: «Гнозіс», 2012 — 284 с.
  • «Літературно-мистецька Ічнянщина» (упорядники С. Маринчик, Т. Чумак, В. Шевченко) — К.: «Гнозіс», 2011 - 48 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Крізь віки. Ічня: Фотоальбом. — Зошит перший. — К., 2010. — 272 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Качанівка. Тростянець. Ічня: Фотоальбом. — К., 2010. — 160 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина перша. — К., 2010. — 264 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина друга. — К., 2010. — 284 с.
  • Балабай В.І. На землі Ічнянській — Ніжин: «Аспект-Поліграф», 2004 — 288 с.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [у 10 т.] / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — [Париж] ; [Нью-Йорк] : Молоде життя, 1954—1989, 1993—2000. Словникова частина. — Т. 3. — 905 с.
  • Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 283—285.

Посилання[ред.ред. код]



Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.