Їжакевич Іван Сидорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Їжакевич Іван Сидорович
Їжакевич Іван Сидорович
Iiszakevych.gif
фотопортрет
Ім'я при народженні Їжакевич Іван Сидорович
Дата народження 6 (18) січня 1864(1864-01-18)
Місце народження Вишнопіль
Дата смерті 19 січня 1962(1962-01-19) (98 років)
Місце смерті Київ
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Жанр пейзаж
Навчання малювальна школа Мурашко (Київ), Петербурзька Академія мистецтв ( вільний слухач)
Напрямок реалізм
Твори пейзаж, портрет, монументальний живопис, батальний жанр

Іва́н Си́дорович Їжаке́вич (* 6 (18) січня 1864(18640118), село Вишнопіль, нині Тальнівського району Черкаської області — † 19 січня 1962, Київ) — український живописець, письменник, графік, народний художник УРСР (1951).

Життєпис[ред.ред. код]

Батьки — Сидір Іларіонович та Марія Оксентіївна — були бідними селянами, тож не мали жодної змоги дати хоч якусь освіту своїм дітям. Іванові дуже хотілося вчитися і малювати. Він самостійно навчився читати та писати. Коли хлопцеві виповнилося 10 років, він поїхав до Києва з мрією вивчитися на художника. Щоб мати якісь засоби до існування і хоч трохи долучитися до навчання, Іван влаштувався служити посошником у архієрея при монастирі.

1879 року витримавши конкурс, Іван вступив до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі. Два роки він старанно виконував всі завдання, не відмовлявся від жодної роботи, із захопленням малював із натури все, що потрапляло на очі.

Намалювавши перед дзеркалом автопортрет, Іван Їжакевич наважився піти з ним у відому в Києві художню школу Миколи Івановича Мурашка. В автопортреті юного художника Мурашко помітив іскри таланту, але, дізнавшись про його бідність, поцікавився, хто ж зможе заплатити за його навчання. Відповісти хлопцеві було нічого. Мурашко, покликаний у терміновій справі, вийшов із кімнати, а Їжакевич кинувся змальовувати голову дівчини з картини, що висіла на стіні. Повернувшись, Мурашко був вражений художньою вправністю та швидкістю роботи його нового знайомого. Він запропонував хлопцеві працювати у нього помічником.

У школі Їжакевич швидко звернув на себе увагу, став одним із найкращих учнів. За пропозицією Врубеля і Прахова, упродовж двох років (1882–1884), не залишаючи навчання, Їжакевич брав участь у реставрації фресок 12 століття в Кирилівському монастирі.

Надгробок Івана Їжакевича на Байковому кладовищі в Києві

На початку 1884 року юнак їде до Петербурга, щоб вступити до Академії мистецтв. Спізнившись на чотири години на екзамен, він два місяці клопотав про дозвіл додатково скласти іспити. Наприкінці 1884 року Іван Їжакевич став вільним слухачем Академії. За успіхи в навчанні його неодноразово нагороджували срібною медаллю. 1888 року через матеріальну скруту Їжакевич змушений залишити Академію. Здобувши звання вчителя малювання середньої школи, він почав самостійне творче життя. Незабаром Іван Сидорович став дуже популярним художником-ілюстратором відомих журналів. У «Ниві» з'явилися його фотопортрет і детальна біографічна довідка. 29 років співпрацював Їжакевич із цим журналом, створив декілька сот ілюстрацій. У часи національного гніту, замовчування і переслідування Їжакевич робив велику справу — через сторінки наймасовішого і найпопулярнішого у Російській імперії видання, у високохудожній формі знайомив широкі кола читачів із історією, побутом, літературою свого народу.

1910 року взяв участь, разом з Фотієм Красицьким у випуску видавництвом «Час», у рамках благодійної акції, плакату з портретом і біографією «символу української нації — Тараса Шевченка»[1]. Накладом — нечуваним, як на той час — 100 тисяч примірників!

Розписуючи 1911 церкву святого Георгія на місці Берестецької битви 1651, відвідав Почаївську лавру на Тернопільщині. Оздоблення пам'ятника-музею в Пляшеві тривало до середини 1914 року — перервала Перша світова війна. До того часу Їжакевич з учнями на фасаді будівлі написав композицію «Голгофа», котра заповнює усю площину над іконостасом. Намальовано чотири колоритних портрети на колонах, оздоблено склепіння над балконом, також ворота і двері.

Свято-Георгіївський чоловічий монастир

В часі війни художник ілюструє «буквар» українською мовою, пише кілька п'єс з сільського життя — «Гречаники», «Стара школа», підбирає музичний супровід.

1917 року з вірою у національне відродження художник повернувся до Києва. У 1919 році там спільними зусиллями художників створено Першу Професійну Спілку художників міста Києва; Їжакевич в активній участі у роботі Спілки. Працював у різних стилях: книжковій графіці, монументальному живописі (розписав Борисоглібську церкву, Успенський собор Києво-Печерської лаври), писав портрети та пейзажі. Продовжував створювати ілюстрації до «Кобзаря», написав ряд робіт, присвячених життю Тараса Шевченка.

До 1936 року виконує замовлення для геологічного музею Академії наук України. Створив більше дюжини тематичних панно — історія Землі, для будинку-музею Шевченка в Києві малював картини «Гайдамаки в Умані», «Перебендя», «Зустріч Т. Шевченка з сестрою Яриною», «Похорон Шевченка» та — одну з найкращих — «Мені тринадцятий минало», сюжет якої пов'язаний з автобіографічними рядками.

Для музеїв Києва, Харкова, Чернігова та Дніпропетровська митцем створені «Битва чернігівського князя Чорного з древлянами», «Битва козаків з ляхами», «Бій у селі Веселому 28 лютого 1861 р.», ряд інших.

В початка́х 1930-х Їжакевич повертається до ілюстрування літературних творів; виступає як ілюстратор «Кобзаря» Т. Шевченка, творів М. Гоголя, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Г. Квітки-Основ'яненка, роману Івана Ле «Наливайко».

Коли до Шевченківського ювілею (1939) потрібно було замовити оформлення «Кобзаря», одноголосно зібрання вирішило доручити роботу Їжакевичу. Ілюстрації до «Кобзаря» стали вершиною творчого злету майстра. Автобіографічні поезії Шевченка «І золотої, й дорогої», «Мені тринадцятий минало» неначе переплітаються в Їжакевича з власним дитинством; ці ілюстрації увійшли до хрестоматій та підручників, на них виховувалась українська молодь. До ювілейного видання «Кобзаря» створив біля 30 малюнків, він наче підводить підсумок свого життєвого досвіду.

Друга світова війна поруйнувала плани художника; однак під час неї митець продовжив роботу над «Енеїдою» Котляревського.

В часі повоєнних років книжкова графіка переживає піднесення, видаються небаченими до того тиражами твори класиків української і зарубіжної літератури. Їжакевич ілюструє «Кленові листки» Василя Стефаника, «За готар» Ольги Кобилянської. Загалом Їжакевич створив понад двадцять тисяч робіт (20 000 !), що розійшлися по всьому світу.

Помер 19 січня 1962 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 9). Надгробний пам'ятник — бронза, штучний камінь; скульптор І. П. Шаповал; встановлений у 1964 році[2].

Сім'я[ред.ред. код]

Творчість[ред.ред. код]

Їжакевич І. С. «Спас на Берестові». 1910-і рр.

Працював у галузі станкового й монументального живопису, книжкової ілюстрації.

Автор ряду картин на теми української історії:

  • «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь»,
  • «Тарас Шевченко — пастух»,
  • «Битва козаків з шляхтою»,
  • «Гайдамаки під Уманню»,
  • «Повстання селян у Галичині»,

Автор ілюстрацій до творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Котляревського, Івана Франка, Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Івана Ле, Миколи Гоголя, Василя Стефаника та численних малюнків на теми народного життя.

Брав участь у відновленні фресок Кирилівської церкви в Києві, розписував Церкву Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври та зовнішній іконостас Георгіївського собору монастиря на «Козацьких Могилах» (1914 р., с. Пляшева, Рівненська область).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тимошик М. С. Історія видавничої справи: підр. — 2-ге вид., випр. / М. Тимошик. — К: Наша культура і наука, 2007. — 496 с.
  2. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]