Їжатець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Їжатець
Їжатець чубатий (Hystrix cristata)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Підряд: Їжатцевиді (Hystricomorpha)
Родина: Їжатцеві (Hystricidae)
Рід: Їжатець (Hystrix)
Brandt, 1855
Підроди
  • Acanthion
  • Hystrix
  • Thecurus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Hystrix
ITIS logo.jpg ITIS: 584606
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 10136
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Hystrix

Їжате́ць (лат. Hystrix) — рід гризунів з родини їжатцевих Hystricidae, найбільший за видовим складом рід цієї родини. В Україні представники роду відомі за викопними рештками і за сучасними живими колекціями зоопарків. В зоопарківських довідниках цього гризуна нерідко позначають російською назвою «дикобраз».

Систематика[ред.ред. код]

Рід Їжатець (Hystrix) — типовий рід родини їжатцеві (Hystricidae). Рід включає 8 видів, які групують у три підроди.[1]

Відомі представники і поширення[ред.ред. код]

Найвідоміші представники роду — їжатець індійський (Hystrix indica), що мешкає в Індії, Середній Азії, Закавказзі та Передкавказзі, та їжатець чубатий (Hystrix cristata), що мешкає у південній частині Європи та на півночі Африки.

Останніми роками у зв'язку з глобальним потеплінням ареали їжатців просуваються на північ. Зокрема, їжатець індійський (Hystrix indica) протягом 2000–2010 років сформував життєздатні популяції в Дагестані, на північ від Кавказького вододілу[10].

Викопні види[ред.ред. код]

Їжатець малайський (Hystrix brachyura)— вид, який ідентифікували у складі викопних з території України

Більшість викопних видів дикобразів відомі лише за невеликими колекціями зубів.[2] Зокрема, в Україні було знайдено кілька окремих зубів з раннього плейстоцену на Тарханкутському півострові, нижньщелепну кістку з пізнього плейстоцену, біля селища Іллінка, що біля Одеси. Обидві знахідки було віднесено до виду Hystrix vinogradovi.[3] За останніми дослідженнями цей вид вважається синонімом Hystrix brachyura[4] (тобто вид підроду Acanthion, поширений тепер у південно-східній Азії).

Морфологія[ред.ред. код]

Загальний вигляд[ред.ред. код]

Довжина дорослих тварин сягає 80 см. Маса до 15-ти кг. Передні кінцівки чотирипалі, задні — п'ятипалі. Задні кінцівки з найбільш довгим внутрішнім пальцем серед усіх представників вищого таксону. Третій і четвертий пальці приблизно однакові, і довші інших. Покрив з голок найрозвинутіший серед усіх представників родини. Голки найбільше диференційовані, а волосяний покрив найбільше редукований. На загривку добре розвинена «грива» з довгих та прухних вигнутих голок, що частково прикриває довгі, гострі голки верхньої поверхні тіла. Обидва типи голок мають кілька почергових білих і чорних поясків. Пустотілі голки-брязкальця хвоста відносно численніші і добре розвинуті, як і короткі й гострі білі голки навколо них.[5]

Череп виду Hystrix cristata

Череп з видовженим лицьовим і укороченим потиличним відділом — відстань від середини лобно-тім'яного шва до середини потиличного гребеня менша третини основної довжини черепа. Верхня поверхня черепа помітно вздута, лінія профілю опукла. Лобні кістки коротші за носові. Задній край носових кісток доходить до рівня передньо-верхніх кутів очних ямок, а найбільша ширина кожної кістки значно перевищує половину ширини ловобої кістки. Ширина слухових барабанів не буває меншою їх довжини, і є зазвичай рівною або трохи більшою. Довжина нижньої діастеми не менша зовнішньої альвеолярної довжини P4-M2.[5]

Голки[ред.ред. код]

Різні типи голок їжатців

Їжатці відомі своїми найдовшими голками серед ссавців. Голки є видозміною довгого остьового волосся. Декотрі з голок досягають 40 см довжини і 7 мм діаметром.

Деякі легенди розповідають, що їжатець може, тікаючи від ворога, «стріляти» своїми голками, проте цей факт є вигадкою. Функція голок — захисна. Це пояснюється тим, що голки тримаються неміцно. При нападі їжатець трясе хвостом, внаслідок чого вилітають голки[Джерело?].

Значення[ред.ред. код]

Їжатців нерідко утримують в живих колекціях. Зокрема, в Україні їх утримують і розводять у Київському, Харківському і Рівненському зоопарках. Ці тварини є доволі рухливими і приваблюють відвідувачів звіринців своїм дивним зовнішнім виглядом (звідси й поширена рос. назва «дикобраз» («диковинного вида звєрь»). Однією з перших згадок їжатця при описах звіринців можна знайти у відомому путівнику «Київ», виданого 1930 року за редакцією Федора Ернста.

Як і всі гризуни, їжатці погано привчаються і навчаються, тому їх не часто беруть у якості артистів до цирку.

У давні часи (переважно 19 ст.) серед рибалок було надзвичайно популярним використання голок їжатців у якості поплавців для вудок. Такі поплавці були міцними і практично не намокали. Називали їх «їжатцеве перо» (Сабанєєв та ін.).

Представники їжатців є шкідниками городів, посівів зернових та садових культур. М'ясо їстівне.[5]

Назва[ред.ред. код]

Етимологія[ред.ред. код]

Wiktionary-logo-en.png
Гляньте їжатець у Вікісловнику, вільному словнику.
Wiktionary-logo-en.png
Гляньте дикобраз у Вікісловнику, вільному словнику.

Українська вернакулярна назва тварини — їжатець — пов'язана з найпомітнішою її особливістю — наявністю довгих голок (однокорінне з «їжак», «їжачитися» тощо[6]). За О. Карабутою (2003), суфікс «-ець» є одним з найпоширеніших при формуванні зооназв, додавання якого до іменникових основ дозволяє посилити називну особливість (окрім «їжатець», наводяться такі приклади: песець, телець; воронець, лінивець, сивець, сліпець).

Поширена в Україні інша назва — «дикобраз» — є запозиченням з російської і походить від слів дикий, диковина та образ (тварина дико[винно]ї подоби).

Широковідома англійська назва «поркупін» (porcupine) походить від середньоанглійського та англо-фр. «porc» = свиня, свинина (так само лат. «porcus» = свиня, опорос)[7] та «pine» — так само з середньоанглійського та староанглійського «pīn» = штир, з лат. «pinus» = сосна. Тобто, разом це можна перекласти як «порося голчасте», або «свиня наїжачена» тощо.

«Великий їжак»[ред.ред. код]

У деяких країнах їжатців вважають їжаками. Зокрема, поширені в Туркменії їжатці місцевим населенням називаються «їжаками великими» (прямий переклад з туркменської). У книжці «Краса сонячного краю» акад. Анна-Мухамед Кличев (1979) у розділі «їжаки» (с. 108–109) пише про те, що в Туркменістані живуть два види їжаків — їжак малий, або звичайний, та їжак великий, або їжатець (рос. «дикобраз»).

Назва «їжатець» у україномовній літературі[ред.ред. код]

Ця тварина нечасто згадується у літературі, виданій в Україні, так як їжатець є дуже рідкісним видом у нашій фауні. Існує низка прикладів використання у якості назви цієї тварини у україномовній літературі саме слова «їжатець»:

  • Фенімор Купер «Звіробій»[8]: «Жоден червоний воїн не верещатиме, мов недорізаний кабан. Той стогін виривається з горлянки блідолицього, з грудей інгіза, і звуки ці приємні, мов дівоча пісня. Пес! Смердючий тхір! Бабак! Видра! Їжатець!» … «Придивившись до мокасина, Уа-та-Уа впевнено сказала, що він гуронський, бо на передку по-особливому розташовані голки їжатця.»[9]
  • Андієвська Емма / Вірши / Віґілії LXXVI: «Ні соломини, на яку — зіпертись. І на долоні, як молюск — життя. Ні звуку — лиш світанку їжатець.»[10]
  • Андієвська Емма / Роман про людське призначення (роман): «…їм прочинив їжатець, що їв сиру картоплину з тим самим сумнозосередженим виразом, як той інший їжатець, котрий так сподобався Федорові, ще перед війною в Київському зоопарку, куди Федора водила мати до арешту батька…»[11]
  • Словник мудрої голови. А. Вовк. Відповіді та зауваги до словогри. Ч. 8 (про тварини) Юнак, 1982, № 12 с. 17): «Тут зате живе подібна тварина з багато довшими шпильками, що зветься porcupine. її українська назва є ЇЖАТЕЦЬ, але не „дикобраз“, що є російське слово».[12]
  • УРЕС том 1, 1987 (ред. Ф. С. Бабичев, А. В. Кудрицький): «ДИКОБРАЗ, їжатець (Hystrix) — рід гризунів. Тіло (довж. до 90 см) зверху вкрите голками (довж. до 40 см).»
  • Київ, довідник (ред. Федор Ернст, 800 ст.), Київ, 1930, розділ «Київський Зоологічний Сад», 675 ст.: «Ліворуч містяться тварини та хижі птахи, що їх нечасто можна спостерігати в природі, через вночішній спосіб їхнього життя — це вовки, їжатці (дикобрази), сови, пугачі, а трохи далі — величезні представники хижих птахів — грифи, орлани-білохвости, орли (беркути, могильники)…»
  • Російсько-український словничок термінів природознавства і географії (упорядник К. В. Дубняк), м. Кобеляк Полтавська обл. 1917 р.: «дикобраз — їжатка»
  • Російсько-український словник (гол. ред. А. Е. Кримський), 1924 рік, перевидано 2007 рік.: «дикобраз — їжатець, їжатка.»
  • Малоруско-німецкий словар (ред. Євгений Желеховский), 1886 рік.: «їжатець — stahelschwein»
  • Етимологічний словник української мови, том 2, Київ, Наукова думка, 1985 р.: "[їжатець] (зоол.) "дикобраз, Hystrix"Ж, [їжатка] — похідні утворення від [їж] «їжак»; назви зумовлені зовнішньою подібністю тварин."
  • Х. Полонський (Українська Академія Наук) — Матеріяли до української термінології та номенклатури, том XI, Словник природничої термінології (проєкт), Державне видавництво України, 1928, ст. 30: «Дикобраз, Hystrix L. — їжате́ць».
  • Григорій Голоскевич — Правописний словник (за нормами УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ Всеукраїнської Академії Наук), Харків, 1929, с.221: їжате́ць, -тця́, -тце́ві; -тці’, -тці'в
  • О. Ізюмов — Російсько-український словник (видання четверте доповнене й виправлене за новим правописом), Державне видавництво України, Харків, Київ, 1930: Дикобраз, зоол. — їжате́ць, -тця; -зовый — їжате́цький, -а, -е.
  • Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин // Словник зоологічної номенклатури. Частина 2 (Київ: Держ. вид-во України, 1927): «208. Hystricidae — Їжатцюваті. р[ос]. — Дикобразы. н[ім]. — Erdstachelschwein. … 210. Hystrix cristata L. — Їжатець чубатий. Їжатець чубатий (Пол[янський].), Їжатка (Грінч[енко].). р[ос]. — Дикобраз. нім. — Stachelschwein.»
  • Павло Штепа. Словник чужомовних слів і термінів (Монреаль, 1977 р.): «дикобраз (тварина) — їжатець»[13]
  • Російсько-український словник (Українська академія наук): «Як перекласти ДИКОБРАЗ? — ЇЖАТЕЦЬ»[14]
  • Морфемна будова зооназв ([15]): «У словотворчій структурі аналізованих назв поширений також суфікс -ець. Шляхом додавання цього суфікса до іменникових основ утворилися зооназви, твірна основа яких указує на особливість тварини: їжатець, песець, телець; воронець, лінивець, сивець, сліпець.»[16]
  • огляд «Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів…» (Збірник праць Зоологічного музею ННПМ НАН України. Київ, 2009, № 40 / За ред. Ю. Некрутенка) «… розрізняють такі три основні групи гризунів: сциуроморфи („вивірковидні“, Sciuromorpha) міоморфи („мишовидні“, Myomorpha) та гістрікоморфи („їжатцевидні“, Hystricomorpha).»[17]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Ronald M. Nowak Walker's mammals of the world. — JHU Press, 1999. — Т. 1. — С. 1645. — ISBN 0801857899
  2. D.J. van Weers The porcupine Hystrix refossa Gervais, 1852 from the Plio-Pleistocene of Europe, with notes on other fossil and extant species of the genus Hystrix // Scripta Geologica, 106 (1994) С. 35-52.
  3. Gennady F. Baryshnikov Pleistocene small porcupine from the Ural Mountains , Russia , with note on taxonomy of Hystrix vinogradovi (Rodentia, Hystricidae) // Russian Journal of Theriology, 2 (2003) (1) С. 43-47.
  4. D.J. van Weers A taxonomic revision of the Pleistocene Hystrix (Hystricidae, Rodentia) from Eurasia with notes on the evolution of the family // Contributions to Zoology, 74 (2005) (3/4) С. 301-312.
  5. а б в (І.М.Громов)під заг. керівництвом І.І.Соколова Млекопитающие фауны СССР. — Видавництво АН СРСР, 1963. — Т. 1. — С. 348-349.
  6. http://lang.slovopedia.org.ua/11/53396/128368.html
  7. [1]
  8. (пер. Леоніда Солонька)
  9. [2]
  10. [3]
  11. [4]
  12. [5]
  13. [6]
  14. [7]
  15. О. Карабута // Південний архів. Філолог. науки. Херсон, 2003. Вип. ХХІ
  16. [8]
  17. [9]