Їфтах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Їфтах
Народився 1160 до н. е.[1]
Ґілеад
Помер 1080 до н. е.[1]
Країна ізраїльтяни
Національність ізраїльтяни
Діяльність суддя
Галузь суд[2]
Знання мов давньоєврейська і іврит[2]
Посада Епоха Суддів
Конфесія Mosaic Judaismd
Діти Daughter of Jephthahd

Їфтах, Єфта, Єфтай[3] (івр. יפתח‎ — він відкриє) — біблійний персонаж Епохи Суддів, був протягом шести років один із суддів Ізраїля. Мати його була блудниця з Ґілеаду — місцевості на східному березі річки Йордан, що належала племені Манасії. Їфтах був позбавлений своїми братами спадщини і вигнаний з дому. Він пішов у пустелю в землі Тов і там став отаманом зграї грабіжників. Пізніше Їфтах став на чолі ізраїльського народу у боротьбі проти аммонитян (Сд. 10:1 — Сд. 12:7), яким був відданий на гноблення на 18 років за своє невірство (Сд. 10:6-8). Він відомий своєю обітницею Ягве.

Повернення Їфтаха, Джованні Антоніо Пеллегріні

Визволення від ярма та обітниця Їфтаха[ред. | ред. код]

Коли ізраїльський народ, більше не маючи терпіння перебувати під руйнівним ярмом аммонитян він викинув інших божків із святилищ та зібрав військо у Міцрі (Сд. 10:16-17). Оскільки не було військового ватажка, то старійшини народу звернувся до Їфтаха з благанням про допомогу і щоб він став на чолі війська, а потім і народу, коли розіб'є ворога. Їфтах пробував залагодити з аммонитянами конфлікт мирним шляхом, проте це йому не вдалося. Тоді, коли війна стала очевидною Їфтах дав обітницю Богові:

І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: “Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки, то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.”[4]

Після перемоги над аммонитянами назустріч Їфтаху вийшла його єдина дочка. Дізнавшись про обітницю, вона попросила батька тільки відпустити її на два місяці, щоб вона з подругами могла оплакати в горах свою долю. Через два місяці вона повернулася і була принесена в жертву. Йосип Флавій у Юдейських старожитностях переповідає історію Їфтаха описану у Книзі Суддів[5] проте вказує, що це жертвопринесення було незаконне (Т. 5. гл. 7, розд. 10). На це вказує також і остання фраза 11 глави Книги Суддів: «рік-річно ходять Ізраїлеві дочки плакати за дочкою ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році» (Сд. 11:40).

Боротьба проти коліна Ефраїма[ред. | ред. код]

У той час плем'я Ефраїма заздрісно дивилося на перемогу Їфтаха і насторожилось його успіхам: «І були скликані Єфремові люди, і перейшли на північ та й сказали до Їфтаха: Чому перейшов ти Йордан, щоб воювати з Аммоновими синами, а нас не покликав піти з собою? Ми спалимо огнем твій дім із тобою.(Сд. 12:1)». Тоді Їфтах зібравши всіх мешканців Ґілеаду, воював з плем'ям Єфраїма та розбив його. Негайно після перемоги він велів зайняти всі переправи через Йордан, щоб перешкодити проникнути переможеним на свої території та змішатися з населенням:

Дочка Їфтаха Александр Кабанель (1879)

... І зайняв Ґілеад йорданські переходи до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: Нехай я перейду, то ґілеадські люди йому говорили: Чи ти єфремівець? Той казав: Ні. І казали йому: Скажи но шібболет. А той казав: Сібболет, бо не міг вимовити так. І хапали його, і різали при йорданськім переході..... (Суд. 12:5-6).

В діалекті єврейської мови племені Ефраїма не було звуку «ш» та його носії не могли правильно (твердо) відтворити слово. Буквально «Шібболет» означає «потік води» (як в Пс. 68:3-16), тоді як « сібболет » — «ярмо». Число вбитих було нараховане у 42000.

У мистецтві[ред. | ред. код]

Біблійний сюжет з Їфтахом надихнув багатьох митців до написання своїх музичних художніх та літературних творів:


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в http://timeline.biblehistory.com/event/jephthah
  2. а б Czech National Authority Database
  3. Їфтах — у перекладі Біблії українською мовою І. Огієнка, Єфта — у перекладі І. Хоменка.
  4. Сд. 11:30-31. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 11 квітня 2016.
  5. Йосип Флавій. Юдейські старожитності Т. 5. гл. 7, розд. 7 −12. [Архівовано 10 січня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.