Аахенський собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аахенський собор
Aachen Cathedral
a
World Heritage Logo global.svg Світова спадщина Flag of UNESCO.svg
The Cathedral in 2005.
Країна Німеччина Німеччина
Тип Культурний
Критерії i, ii, iv, vi
Ідентифікатор 3
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1978
2-га сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Аахенський собор (нім. Aachener Dom або Aachener Münster) — імперський собор міста Аахена, об'єкт світової культурної спадщини ЮНЕСКО з 1978 року. Є архітектурним комплексом, що суміщає стилі різних періодів будови християнських соборів, на чолі з палацовою капелою («Pfalzkapelle») Карла Великого — спорудою у формі восьмикутника заввишки в 31 метр і діаметром близько 32 метрів. Прототипами собору були східноноримські церкви, але Аахенський собор не є їхньою копією.

Історія[ред.ред. код]

Будівництво собору почав біля 800-го року Карл Великий, запросивши фахівців з південних країн (Риму, Візантії) для створення на німецькій території монументальної кам'яної споруди. У 805 році собор був освячений папою Левом III, а в 814 році Карл Великий був похований в палацовій капелі (точне місце спірне).

Палацова імператорська капела (Pfalzkapelle), побудована близько 796 року за ініціативою Карла Великого Одоном Мецьким у візантійському стилі, є ядром собору. Вона має висоту 31 м, а в розрізі 32 м, формою ж являє собою восьмигранний купол, оточений 16-граною галереєю в два поверхи. Купол підтримується 8 стовпами; 8 арок верхнього обходу спираються на подвійні колони. Хори в готичному стилі були прибудовані в 13531414. Більшість капел, що оточують восьмикутник, в готичному стилі.

У середині його лежить камінь з написом «Carolo Magno». Проте не під ним знаходиться труна Карла Великого, яка в 1000 році був розкрита за велінням імператора Оттона III. За словами літопису монастиря Новалезе, складеного ще в 1048 році, тіло імператора чудово збереглося, у білому імператорському одязі він сидів у кріслі з короною на голові і скіпетром у руках. У 1165 році при канонізації Карла Великого імператор Фрідріх I Барбаросса велів знову розкрити імператорську могилу. Ймовірно, він велів перекласти останки імператора в багато прикрашений ящик, з якого імператор Фрідріх II у 1215 році переклав їх знову в іншу дорогоцінну труну художньої роботи. У цій останній труні, що стояла на вівтарі хору, останки імператора покоїлися до кінця XVIII століття, після чого були перенесені в ризницю. (Пор. Канцелер, «Der die Gebeine Karls des Grossen enthaltende Behälter», Аахен, 1859). Знайдені в труні імператорської відзнаки були перенесені в 1798 році до Відня. Білий мармуровий стілець, на якому імператор сидів, пізніше був обкладений золотом і до 1531 року служив троном імператорові, коли він після коронації вітав імперських князів. Тепер він стоїть на вершині восьмикутника.

Фрідріх I прикрасив храм прекрасним канделябром, що висить над каменем з написом. Окрім Карла Великого, в соборі похований і Оттон III. В ризниці разом з останками Карла Великого зберігаються реліквії, що складаються із спіднього плаття Діви Марії з жовтувато-білого полотна, пелен Немовляти Христа, поясу, який Христос носив під час розп'яття, і покривала, на якому був обезголовлений Іоанн Хреститель. Всі ці реліквії, привезені зі сходу при Карлі Великому, в XIX столітті показувалися кожні 7 років (наприклад, в 1881, 1888) з 10 по 24 липня. Крім того, в ризниці зберігаються багато так званих малих реліквій і посудини майстерної роботи.

Стара будова протягом часу була сильно спотворена різними переробками; особливо постраждала мозаїка, що прикрашала колись зведення куполу і від якої до початку XX століття збереглися лише дрібні залишки. В кінці XIX століття засноване в 1849 році «Товариство Карла Великого» («Karlsverein») поставило собі завданням реставрувати собор як з внутрішнього, так і із зовнішнього боку; йому це вже значно вдалося завдяки сильній матеріальній підтримці короля Фрідріха Вільгельма IV і Вільгельма I. Восьмикутники були знову прикрашені прекрасними мармуровими колонами, які в 1794 році викрадені французами і знову повернені ними згідно з умовами Паризького миру. Чотирнадцять статуй усередині хору спорудили знову в усій колишній пишності фарб. Реставрація мозаїки була закінчена в 1881 році. При вході на хори, у того місця, де колись височів вівтар, перед яким в проміжок часу між Людовіком Благочестивим (813 рік) і Фердинандом I (1531 рік) помазали 35 німецьких королів і 14 королев, 18 листопада 1873 року був освячений новий вівтар.

За свою більш ніж тисячолітню історію собор постійно добудовувався, частково руйнувався, і реставрувався. З ним пов'язані легенди, зокрема сага про те, що гроші на будівництво собору довелося брати у самого диявола за умови, що він отримає душу першого, хто увійде до добудованої будівлі. По цій легенді, городяни обхитрили диявола, запустивши першим вовка, і жадібний диявол відразу вчепився в жертву, тільки потім помітивши каверзу[1].

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Die Dombausage(нім.) — Легенда про будівництво.

Посилання[ред.ред. код]