Абазинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Абазинці
Nobl w7.jpg
Знатні абазинці, середина XIX ст.
Загальна кількість 44 000
Найбільші розселення Росія:
34 000
Туреччина:
7 000
Близькі етнічні групи абхази
адигейці
Мова абазинська
Релігія мусульмани


Абази́нці (самоназва — абаза[1]) — народність, що живе в Карачаєво-Черкесії, а також в Адигеї та в районі Кисловодська Ставропольського краю Російської Федерації[1]. Живуть також в Туреччині, Україні, Сирії, Йорданії та Лівані.

Мова[ред.ред. код]

Латинська і кирилична абазинські абетки

Мова абазинська абхазько-адигейської групи іберійсько-кавкаької сім'ї[1]. Має два діалекти:

  • тапантський (лежить в основі літературної мови),
  • ашхарський.

В Кабардино-Черкесії поширена російська мова. Писемність на російській графічній основі.

Релігія[ред.ред. код]

За релігійними поглядами віруючі абазинці — мусульмани-суніти.

Субетноси[ред.ред. код]

Абазинці відносяться до балкано-кавказької підраси європоїдної раси. Поділяються на дві субетнічні групи[1]:

  • та­панта
  • шкарауа

Історія[ред.ред. код]

Абазинці — корінні жителі Кавказу. Їх предки були північними сусідами абхазів і вже в I тис. н. е. частково з ними асимілювалися. У XIVXVII століттях абазинці, що жили на чорноморському узбережжі між річками Туапсе і Бзиб, переселилися на Північний Кавказ, де осіли по сусідству з адигськими племенами[1]. Надалі значна частина абазинів була асимілювала адигами, інша випробувала їх сильний культурний вплив.

До середини XIX ст. традиційні заняття, побут і народна творчість абазинців мало відрізнялися від адигських, разом з тим деякі риси традиційної культури абазинців зближують їх з абхазами (розвинене садівництво і бджільництво, особливості фольклору і орнаментики). У 1860-их роках Російським урядом було здійснене переселення абазинів на рівнину.

До переселення головною галуззю господарства було випасне скотарство (головним чином мала та велика рогата худоба, коні; коняр — престижне заняття), з другої половини XIX ст. стало переважати землеробство (просо, ячмінь, кукурудза; садівництво, овочівництво).

Продовжується асиміляція абазинців, зокрема за рахунок частих змішаних шлюбів з черкесами; в той же час посилюється рух за культурне відродження і національну автономію. За переписом 1970 року в СРСР мешкало 25,4 тис. абазинів[1].

Основне заняття[ред.ред. код]

Обробка шерсті (виготовлення сукна, повсті — гладких і візерункових, бурок, повстяних капелюхів, ноговиць, поясів, попон і т. д.), обробка шкір, деревообробка, ковальство, землеробство, скотарство.

Традиції[ред.ред. код]

Особливості традиційно-побутової культури понад усе зберігаються в їжі, сімейній і іншій обрядовості, етикеті, народній творчості. Традиційна соціальна організація — сільські громади, великі і малі сім'ї, патроніми.

Традиційні аули ділилися на патронімічні квартали, на рівнині — скупчені, в горах розкидані. Стародавнє житло — кругле, плетене, поширені були також прямокутні одно- і багатокамерні будинки з плітня; в кінці XIX ст. став застосовуватися саман. З другої половини XIX ст. з'явилися цегляні і дерев'яні рубані будинки під залізним або черепичним дахом. Традиційна садиба включала один або декілька житлових будинків, зокрема приміщення для гостей — кунацьку, і, на віддалі від них, комплекс господарських споруд.

Традиційний одяг загальнокавказького типу. Основу традиційної кухні складають рослинні, молочні і м'ясні продукти. Улюблена страва — білий соус з курятиною, заправлений часником і прянощами. П'ють слабкоалкогольний напій — буза.

Характерні звичаї і обряди, пов'язані з річним циклом. Зберігається фольклор: нартский епос, різні жанри казок, пісень.

Абазинці в Україні[ред.ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року, в Україні проживає 128 абазинів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Абазини // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974–1985.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]