Абазинці

Абазинці
	; Знатні абазинці, середина XIX ст.
Загальна кількість	44 000
Найбільші розселення	Росія:; 34 000; Туреччина:; 7 000;
Близькі етнічні групи	абхази; адигейці
Мова	абазинська
Релігія	мусульмани

Абази́нці (самоназва — абаза) — народність, що живе в Карачаєво-Черкесії, а також в Адигеї та в районі Кисловодська Ставропольського краю Російської Федерації. Живуть також в Туреччині, Україні, Сирії, Йорданії та Лівані.

Мова [ред.]

Латинська і кирилична абазинські абетки

Мова абазинська абхазько-адигейської групи іберійсько-кавкаької сім'ї. Має два діалекти:

тапантський (лежить в основі літературної мови)
ашхарський

В Кабардино-Черкесії поширена російська мова. Писемність на російській графічній основі.

Релігія [ред.]

За релігійними поглядами віруючі абазинці — мусульмани-суніти.

Субетноси [ред.]

Абазинці відносяться до балкано-кавказької підраси європоїдної раси. Поділяються на дві субетнічні групи :

тапанта
шкарауа

Історія [ред.]

Абазинці — корінні жителі Кавказу. Їх предки були північними сусідами абхазів і вже в I тис. н. е. частково з ними асимілювалися. У XIV—XVII ст. абазинці, що жили на чорноморському узбережжі між річками Туапсе і Бзиб, переселилися на Північний Кавказ, де осіли по сусідству з адигськими племенами. Надалі значна частина абазинів була асимілювала адигами, інша випробувала їх сильний культурний вплив.

До середини XIX ст. традиційні заняття, побут і народна творчість абазинців мало відрізнялися від адигських, разом з тим деякі риси традиційної культури абазинців зближують їх з абхазами (розвинене садівництво і бджільництво, особливості фольклору і орнаментики). У 1860-их роках Російським урядом було здійснене переселення абазинів на рівнину.

До переселення головною галуззю господарства було випасне скотарство (головним чином мала та велика рогата худоба, коні; коняр — престижне заняття), з другої половини XIX ст. стало переважати землеробство (просо, ячмінь, кукурудза; садівництво, овочівництво).

Продовжується асиміляція абазинців, зокрема за рахунок частих змішаних шлюбів з черкесами; в той же час посилюється рух за культурне відродження і національну автономію.

Основне заняття [ред.]

Обробка шерсті (виготовлення сукна, повсті — гладких і візерункових, бурок, повстяних капелюхів, ноговиць, поясів, попон і т. д.), обробка шкір, деревообробка, ковальство, землеробство, скотарство.

Традиції [ред.]

Особливості традиційно-побутової культури понад усе зберігаються в їжі, сімейній і іншій обрядовості, етикеті, народній творчості. Традиційна соціальна організація — сільські громади, великі і малі сім'ї, патроніми.

Традиційні аули ділилися на патронімічні квартали, на рівнині — скупчені, в горах розкидані. Стародавнє житло — кругле, плетене, поширені були також прямокутні одно- і багатокамерні будинки з плітня; в кінці XIX ст. став застосовуватися саман. З другої половини XIX ст. з'явилися цегляні і дерев'яні рубані будинки під залізним або черепичним дахом. Традиційна садиба включала один або декілька житлових будинків, зокрема приміщення для гостей — кунацьку, і, на віддалі від них, комплекс господарських споруд.

Традиційний одяг загальнокавказького типу. Основу традиційної кухні складають рослинні, молочні і м'ясні продукти. Улюблена страва — білий соус з курятиною, заправлений часником і прянощами. П'ють слабкоалкогольний напій — буза.

Характерні звичаї і обряди, пов'язані з річним циклом. Зберігається фольклор: нартский епос, різні жанри казок, пісень.