Абатство Сен-Дені

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Базиліка Сен-Дені
Інтер'єр базиліки з надгробками королів

Абатство Сен-Дені (фр. Abbaye de Saint - Denis) – бенедиктинське абатство в Сен-Дені, північному передмісті Парижа, головний монастир середньовічної Франції.

Історія[ред.ред. код]

У I столітті на цьому місці існувало римське поселення Каттулліакіс. За переказом, сюди, з відрубаною головою в руках, прийшов з Монмартра перший єпископ Парижу святий Діонісій Паризький.

У 475 році, з благословення святої Женев'єви над гробницею святого побудували першу базиліку. За франкського короля Дагоберта I тут було засновано монастир бенедиктинців. Тож 630 року базиліку було перебудовано, й вона стала головним храмом монастиря.

Найбільшого розквіту абатство досягло за часів абата Сугерія, за участю якого в 1137-1144 роках було споруджено монастирську церкву – першу споруду в готичному стилі, архітектура якої вплинула на розвиток готики у Франції.

На початку XIII століття Людовик IX Святий наказав перенести в базиліку прах своїх попередників і створити для них надгробки. Відтоді церква стала правити за усипальницю французьких королів. Абатство, де поховано багато королів Франції, а також члени їхніх родин, часто називають «королівським некрополем Франції».

Тут поховано 25 французьких королів (починаючи з Дагобера I, † 638), 10 королев і 84 принци й принцеси. Частина західного фасаду, дві вежі й паперть було споруджено за Сугерія, міністра Людовика VII (1140 року). Галерея з 37 вікнами заввишки 10 м з XIII століття, внутрішня частина храму і статуя св. Діонісія – пізнішого походження. Багато давніх гробниць було знищено під час Французької революції в жовтні 1793 року; деякі було перевезено до Парижа, але згодом повернуто на свої місця Віолле-ле-Дюком.

Вирізняються серед інших гробниці Людовика, сина Людовика Святого, Людовика XII і його дружини Анни Бретонської, Генріха II і його дружини Катерини Медічі (роботи Жермена Пілона), Дюгеклена, Франциска I та мозаїчний надгробний пам'ятник Фредеґунди († 597).

У Сен-Дені зберігався королівський штандарт – Орифлама. Під час Французької революції Сен-Дені було розграбовано та закрито, останки похованих викинуто в рів. У 1814 році за часів реставрації останки королів і членів їхніх родин було зібрано в оссуарій братства. У крипті були перепоховані страчені під час революції Людовик XVI та Марія-Антуанетта, а також померлі в еміграції принци й принцеси. У 1820 році тут же був похований убитий Лувелем герцог Беррійський, а в 1824 році – Людовик XVIII. З часу липневої революції 1830 року поховання в абатстві припинилися; гранітна плита, приготовлена для себе Карлом X, який потрапив у вигнання в 1830 році, залишилася невикористаною.

У будівлі старого абатства з 1815 року розташовується заснований в 1801 році Наполеоном Інститут для дочок і сестер кавалерів ордена Почесного легіону. В 1869 році абатство було відреставроване знаменитим архітектором Віолле-ле-Дюком. Зараз це національна пам'ятка.

9 червня 2004 року в церкві було поховано серце Людовика XVII, неповнолітнього невизнаного короля Франції, сина Людовика XVI та Марії-Антуанетти. Попередній похорон у Сен-Дені проходив у 1824 році, це був його дядько (і формальний наступник) Людовик XVIII.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Bouttier, Michel Monastères, Rempart, Desclée de Brouwer, Paris (France), ISBN 2-904365-01-X, 1995.
  • Chastel, André L'Art français (tome 1), Flammarion, Paris (France), ISBN 2-08-010967-7, 1993.
  • Denizeau, Gérard Histoire visuelle des Monuments de France, Larousse, Paris (France), ISBN 2-03-505201-7, 2003 ; p. 78-79.
  • Grodecki, Louis Les vitraux de Saint-Denis, CNRS, Arts et Métiers, Paris (France), ISBN 2-7004-0018-6, 1976.
  • Kimpel, Dieter L'architecture gothique en France 1130-1270, Flammarion, Paris (France), ISBN 2-08-010970-7, 1990.
  • Jean-Michel Leniaud, Saint-Denis de 1760 à nos jours, 1996.
  • Stoddard, Whitney S. Art & Architecture in Medieval France, Icon Editions (Harper & Row Publishers), New York, ISBN 0-06-430022-6, 1972 ; p. 101-111.

Посилання[ред.ред. код]