Абд аль-Кадір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Абд аль-Ка́дір (Абд аль-Кадер, Насір ад-Дін ібн Мухіддін аль-Хасані; *1808 — 26 травня †1883) — керівник повстання алжирців проти французьких колонізаторів в 1832-47 роках, національний герой Алжира. Поет, оратор, знавець арабо-мусульманської культури, збирач рідкісних книг та рукописів.

Народився в містечку Гетна, поблизу Маскари. Аль-Кадір походив з сім'ї Мухіддіна, шейха племені хашим, керівник (мукаддама) алжирської гілки релігійного братства кадірія (Дервішські ордени); фактично унаслідував його владу. Отримав релігійно-філософську освіту в Алжирі, здійснив разом з батьком в 1825-28 роках поїздку по країнам арабського Сходу. Сприяв створенню народних шкіл.

З 1831 року брав участь у збройній боротьбі з французькими колонізаторами. В листопаді 1832 року був вибраний племенами західного Алжиру еміром та створив державу (Держава Абд аль-Кадіра), яка протистояла французьким колонізаторам до 1847 року (формально визнав себе васалом та намісником марокканського султана Абд ар-Рахмана, що надавав йому підтримку). Прийняв титул емір аль-мумінін (повелитель правовірних).

Зазнав поразки в 1843 році від Франції, відступив зі своїми військами в Марокко, з 1845 року знову вів військові дії на території Алжиру. В 1847-52 роках в полоні у Франції. В 1853-55 роках жив в Бурсі (Туреччина), потім до кінці життя — в Дамаску, займаючись літературою та богослов'ям. В часи християнського погрому в Дамаскі в 1860 році виступив за зупинення ворожнечі між друзами та маронітами та врятував від смерті тисячі християн Дамаска.

[ред.] Література

• Африка. Енциклопедичний довідник. Т.1-2. Москва, 1986