Аблаут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аблаут (нім. Ablaut), також Апофонія (фр. apophonie) — морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах[1].

Запровадження терміну[ред.ред. код]

Термін «аблаут» був запроваджений Якобом Гріммом з метою опису граматичних систем індоєвропейських, та насамперед германських мов, пор. нім. tragen — носити, er trug — він ніс (минулий час), er trägt — він несе (теперішній час). У таких прикладах аблаут виступає як внутрішня флексія і є засобом розрізнення граматичних форм. Часом аблаут відіграє роль у словотворі, пор. лат. neco 'убиваю' — noceo 'шкоджу'.

Проте це явище вперше було описане за більш ніж 2000 років до Грімма індійськими граматиками і кодифіковане Паніні в трактаті «Восьмикнижжя» (अष्टाध्यायी, aṣṭādhyāyī IAST), де використовувалися терміни गुनः (guṇáḥ IAST «якість, властивість») і वृद्धिः (vṛddhiḥ IAST «зростання, збільшення») для позначення того, що в сучасній лінгвістиці називається «повний ступінь» і «подовжений ступінь». Для європейських мов це явище вперше було описане на початку XVIII століття голландським лінгвістом Ламбертом Тен Кате в книзі Gemeenschap tussen de Gottische spraeke en de Nederduytsche («Спільність готської та нижньонімецької мов»).

Поширення явища[ред.ред. код]

Крім індоєвропейських мов аблаут трапляється також у мовах з інших мовних сімей, наприклад у афроазійських, семітських та картвельських мовах[2][3]. Наявність аблаута в цих мовах є додатковим аргументом на користь гіпотези про так звану макросім'ю ностратичних мов, до якої входять як індоєвропейські, так і семітські та інші мови.

Види аблаута[ред.ред. код]

Розрізняються 2 види аблаута[4]:

  • якісний, що відбувається в коренях слів та афіксах;
  • кількісний; такі форми розрізняються за тривалістю голосного. Кількісний аблаут має три ступені можливих змін голосних:
    • повний, або нормальний ступінь (англ. full grade, нім. Vollstufe, Hochstufe, фр. degré plein ), наприклад, грец. Πατερίζω називати батьком,
    • продовжений ступінь (англ. lengthened grade, нім. Dehnstufe, фр. degré long), наприклад грец. πατήρ батько,
    • нульовий ступінь (англ. zero grade, нім. Nullstufe, Schwundstufe, фр. degré zéro), наприклад грец. πατρός батька.

Тож у поєднанні з якісним можливі п'ять ступенів чергування (e / / o / / нуль / / ē / / ō). Приклади такого чергування трапляються у грецькій мові[5].

Походження[ред.ред. код]

Аблаут є одним з найдавніших фонологічних явищ індоєвропейських мов. Як припускають, він був притаманний і гіпотетичній праіндоєвропейській мові. У сучасних мовах збереглися лише окремі ступені чергування, тож весь ряд можна відновити лише методами реконструкції мови, використовуючи матеріал різних споріднених мов.

Походження аблаута до кінця не з'ясоване. Існує декілька теорій, що намагаються пояснити окремі ступені аблаута. Для якісного аблауту (e / / o) вирішальним вважають вплив фонетичного оточення. Нульовий ступінь пояснюють зміщенням наголосу з кореня. Подовжений ступінь пояснюють символічним подовженням з експресивною метою або замінним подовженням після випадання складів. За іншою теорією подовжений ступінь (довгий голосний + короткий приголосний) виник за аналогією до чергування «короткий голосний + довгий приголосний».

За ларингальною теорією, вирішальним для чергування був характер оточення первинної голосної *е.

Аблаут в українській мові[ред.ред. код]

В українській мові внаслідок історичних процесів у системі староукраїнських діалектів такі чергування голосних залишаються продуктивними при слово- і формотворенні ще й сьогодні[6].

Аблаутні чергування відбуваються у таких випадках:

  • о, е у відкритих складах — і в закритому складі. Це чергування виникло через занепад зредукованих ъ, ь. (коня — кінь, печі — піч);
  • о, е — # (нуль звука), що також пояснюють занепадом зредукованих (день — дня, сон — сну);
  • о з е після шиплячих та j перед твердими приголосними (чернець — чорний, вечеря — звечора, шести — шостий);
  • о, е — и після р, л у trъt tlъt trьt tlьt (дрож-дрижати, кров — кривавий, брова — чорнобривці)[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Визначення «Словника іншомовних слів» Мельничука
  2. Гамкрелідзе Т., Мачаваріані Г. Система сонантів і аблаут в картвельських мовах. Типологія загальнокартвельської структури. (Груз. мовою). — Тбілісі, 1965.
  3. Лингвистический энциклопедический словарь, Главный редактор. В. Н. Ярцева. Москва «Советская энциклопедия» 1990., с. 9
  4. Див. Семереньи О., Введение в сравнительное языкознание, пер. с нем., М., 1980, гл. 6., а також Лингвистический энциклопедический словарь, Главный редактор. В. Н. Ярцева. Москва «Советская энциклопедия» 1990., с. 9
  5. Лингвистический энциклопедический словарь, Главный редактор. В. Н. Ярцева. Москва «Советская энциклопедия» 1990., там само.
  6. Див. Енциклопедія Українська мова, Вид. Українська енциклопедія, 2000, с. 215 (стаття Історичні чергування)
  7. Енциклопедія Українська мова, там само.

Див. також[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]