Аборигени Тасманії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
На світлині останні з живих тубільців, Ойстер-Ковв, 1860-і

Аборигени Тасманії (тасманійці або тубільці Тасманії; тасманійська: Parlevar або Palawa)  — вимерлі тубільні мешканці австралійського штату Тасманія, розташованого на південь від материка. Перед британською колонізацію 1803 року, за оцінками, налічувалося 3,000-15,000 тубільців[1][2] Ряд істориків вважає що інтродуктовані хвороби були головною причиною вимирання тубільців[3]:pp 84-85[4]:p 388[5]:pp 66-67[6]:pp 372-376 Інші історики покладають провину за знищення тубільців на колонізаторів під час Чорної війни.[7]. Проте, ймовірніше, вплинули обидва фактори.

До 1833 Джордж Огастес Робінсон, фінансуємий лейтенант-губернатором Джордж Артуром, переконав приблизно 200 тубільців здатися із запевненнями, що вони матимуть захист і повні права, та їм повернуть їх землі, проте жодна з обіцянок не була виконана, сенс дії — зачистити Тасманію від тубільців[8] Тубільців що перейшли під протекцію уряду було депортовано на острів Фліндерс, де тубільці продовжували вмирати від захворювань. У 1847 році, останні 47 що залишилися в живих тубільця було переведено у Oyster Cove, на південь від Хобарта . Труганіні (1812-1876) була останньою людиною виключно тасманійського походження.[9][10]

Походження[ред.ред. код]

Берегова лінія сучасних штатів Тасманія та Вікторія близько 12 Кілороку до Р.Х.

На думку вчених, Тасманія була заселена близько 35 Кілороків тому. До цього часу відноситься найдавніша зі знайдених археологами, на середину 2010-х, на острові стоянок[11].. Деякі дослідники відсувають цю дату до 40 кілороків. Характер знайдених ранніх предметів, а також зіставлення мов аборигенів Центральної та Східної Тасманії з мовою австралійських аборигенів Нового Південного Уельсу свідчать про те, що переселення відбулося з Австралії[12][13]. Хоча міграція людей сучасного типу з Азії до Австралії вимагала наявності навичок мореплавання, більшість вчених схиляється до думки, що переселення з Австралії Тасманії відбувалося по суші, оскільки немає доказів, що тасманійці до приходу європейців вміли виробляти судна, гідні для плавання на великі відстані. У період останнього льодовикового періоду рівень океану був значно нижче, і на місці сучасної Бассової протоки існував сухопутний міст. Ймовірно його було затоплено не пізніше 8 Кілороку до Р.Х. Приблизно в цей час в Австралію потрапили собаки дінго, але в Тасманію інтродукція не відбулась[14].

Таким чином, особлива культура корінних мешканців Тасманії розвивалася в ізоляції. Спосіб життя мисливців і збирачів робив аборигенів дуже залежними від змін клімату і перетворень у навколишньому середовищі.

Культура[ред.ред. код]

Аборигени Тасманії вели спосіб життя, заснований на присвоєнні природних ресурсів. Головними заняттями до приходу європейців були полювання і збиральництво. Вони не знали металів, майже не обробляли раковини і кістки тварин (хоча користувалися ними), а методи обробки каменю залишалися надзвичайно примітивними. Більшість кам'яних знарядь терра-вата отримували за допомогою звичайного відбиття сколів. Така техніка нагадує обробку каменю, відому в інших частинах світу в період мезоліту і навіть палеоліту. Терра-вата мали універсальний характер. Ними розбирали дичину, загострювали списи, різали очерет тощо.

Полювали на кенгуру і вамбатав, різних птахів . Вживали багато різної рослинної їжі, грибів. Мешканці узбережжя вбивали пінгвінів і ластоногих, збирали молюсків. Рибу з невідомої причини вони не їли[15].

Подібне життєзабезпечення занадто обмежувало їх кількість. За приблизними підрахунками, на Тасманії могло одночасно існувати до 6 тисяч осіб [16].. Тим не менше, більшість спостерігачів в кінці XVIII - початку XIX в. відзначала, що аборигени не голодували і виглядали здоровими[17].

Матеріальна культура тубільців може здатися надзвичайно простою. Основу бойової та мисливської зброї становили списи і булави. Списи представляли собою довгі загострені кілки, 2 - 3, а іноді до 4 метрів завдовжки. Мешканці півночі користувалися списами з зазубреними кінцями. Наконечники могли отруювати трупною отрутою. Булави були загостреними з обох сторін короткими кілками, на яких робили тільки насічки для зручного тримання в руці. Аборигени кидали списи до 40 м. Булаву при метанні тримали горизонтально, причому в польоті вона оберталася.

Тубільці не знали ткацтва, але освоїли спірально-валикову техніку плетіння. Одягом служили шкіри кенгуру. Їх зав'язували як фартух попереду або накидали на плечі. Навіть у прохолодну погоду багато ходили голими.

Тубільцям доводилося постійно міняти місце поселення, тому замість капітальних жител вони робили навіси, але іноді зводили круглі дерев'яні хатини. Судна для пересування по воді були невеликими, що вміщували декілька людей. Вони нагадували гібрид човна з плотом. Споруджувалися з довгих трубок скрученої кори різних видів евкаліптів, сплетених за допомогою звичайної трави.

Робили прикраси з раковин (зазвичай намиста), натирали тіло та волосся охрою[18], наносили собі шрами. Збереглися петрогліфи аборигенів, висічені на каменях.

Складних соціальних об'єднань на кшталт племені в аборигенів не було. Вони об'єднувалися в групи, що складалися з сімей різного віку, не обов'язково споріднених. Кількість сімей у групі рідко перевищувала 3 - 4, але згадувалися групи до 48 осіб. Групи подорожували по певній території, постійно мали контакт і обмін з іншими групами, насамперед тими, хто розмовляв на близьких діалектах[19].. Всього налічувалося близько 20 великих діалектних груп. Сучасний тасманійських історик Линдал Райан на основі зіставлення археологічних знахідок і свідчень очевидців стверджує, що на Тасманії існувало 9 контактних територій, для яких були характерні більш-менш загальна культура і постійні взаємозв'язки між різними групами[20]. Справжніх вождів не було, але у XIX ст. під час сутичок з британцями з'явилися ті, хто керував іншими озброєними чоловіками. Їх влада була дуже обмеженою.

Про релігійні вірування відомо мало. Спостерігачами згадувалися віра в нічні і денні духи, священні камені і прості магічні ритуали. Природним склом і кістками померлих родичів користувалися як оберегами. Іноді у небіжчиків клали хворих, щоб ті вигнали злих духів і вилікували хворобу. Померлих ховали в печерах, дуплах дерев або спалювали. Вірили, що після смерті душа потрапляє в інший світ, багатий дичиною[21].

Геноцид[ред.ред. код]

У 1803 р. почалася колонізація Тасманії Великобританією. Британці вважали, що у аборигенів немає прав на їх землю, а, значить, немає сенсу укладати з ними будь-які угоди. Аборигени не рахувалися британськими громадянами, а, значить, не мали рівних юридичних прав з колоністами. Казус проявився вже в 1804 р., коли в травні того року відбулася перша збройна сутичка між аборигенами і поселенцями. Суддя констатував неможливість залучення тубільців до судової відповідальності[20].. Це стало однією з причин подальшого виправдання переслідування аборигенів без санкцій суду і "очищення" від них прилеглих до колоній земель. Знищенню піддавалися навіть ті з них, хто жив далеко від британців.

Справа в тому, що колоніальна адміністрація використала австралійський досвід створення каторжних поселень, причому спочатку в Тасманії направляли каторжників із самої Австралії, які каралися мінімум вдруге. У 1804 - 1853 рр.. було ввезено більше 70 тисяч ув'язнених[22][23]. Умови утримання ув'язнених були дуже важкими, тому селяни-злочинці і звільнені каторжники намагалися віддалитися від колонії. Вони відрізнялися жорстокістю навіть у взаємних відносинах. Хоча існували приклади мирного співіснування аборигенів і каторжників, багато тубільці ставали жертвами бродячих злочинців. Також загрозу представляли китобої, що займалися палюванням у Бассовій протоці . Вони викрадали і експлуатували жінок, поширювали інфекції[24].

Конфлікти часто виникали через непорозуміння. Наприклад, коли аборигени полювали на домашніх тварин британців. На переслідування з боку поселенців тасманійці відповідали не менш жорстокими нападами, вбивали жінок і дітей[25].

Гострою проблемою стали хвороби, завезені європейцями. Ізольовані багато тисячоліть від решти світу, тубільці не мали імунітету проти звичних для білих людей захворювань. Таким чином, до початку 1830-их рр.. залишилося всього кілька сотень аборигенів[26].

Остаточно "проблему" аборигенів Тасманії вирішила так звана "Чорна війна". У листопаді 1828 р. у відповідь на вимоги поселенців покарати "дикунів" за напади було введено військовий стан. Його основною метою було позбавлення від тих аборигенів, що продовжували традиційний спосіб життя і нібито представляли загрозу для колоністів. Дозволялося стріляти в будь-якого тубільця. Воєнний стан тривав до 1832 р. і закінчилася майже повним знищенням аборигенів. Історик Джаред Даймонд розповідає про дії британців наступне: "Тактика полювання на Тасманії полягала у стрільбі, сидячи верхи на коні, встановленні пасток і отруєної їжи в місцях, де аборигени могли знайти її. Чабании відрізали статеві органи чоловіків і дивилися як ті бігли коротку відстань, поки не падали і вмирали. На пагорбі, званим гора Перемоги, поселенці вбили 70 тасманійців і кинули їх тіла зі скелі. Одного разу поліція вбила 70 тубільців, так що у дітей вилетіли мізки"[27].

Переселення на Фліндерс[ред.ред. код]

Частина громадськості була стурбована винищенням аборигенів. Передбачалося, що тубільці можуть бути "цивілізовані" і більше не стануть загрожувати колонії. Серед таких діячів був Джордж Огастес Робінсон (1791 — 1866 рр..), простий будівельник з Англії, який переїхав до Тасманії в 1824 р. У 1829 р., коли стало ясно, що навіть після розправ достатню кількість тубільців продовжує переховуватися в лісах, уряд прийняв його пропозицію стати посередником у переговорах. Робінсон сподівався згуртувати аборигенів що вижили в одному місці і виховувати їх згідно християнським принципам. Він залишив Хобарт і досліджував закруту Великої річки (Great River) і Ойстер-Ковв (Oyster Cove), де знайшов залишки місцевих груп і вмовив їх взяти участь у проекті переселення. Повернення Робінсона живим разом з аборигенами запевнила громадськість у його сумлінності, і він отримав подальшу підтримку.

Дж. О. Робінсон здійснив ще кілька подорожей по Тасманії в супроводі своїх синів і приєднаних до його місії аборигенів. Він вів докладні щоденники, а також вивчав мову і культуру тубільців. За кожного аборигена, що погоджувався приєднатися до нього, британець отримував щедру урядову нагороду. Таким чином, в 1830 - 1833 рр.. він знайшов і переправив на нове місце проживання на острові Фліндерс у Бассовій протоці 167 осіб.

Проте переселені аборигени опинилися у важких умовах. Їх нове місце проживання не зовсім відповідало звичним умовам, не вистачало їжі (переселенці відмовлялися їсти запропоновані ним картопля і овес), до того ж британська охорона нагадувала тюремників. Серед аборигенів почалися голод і хвороби. У жовтні 1835 р. Робінсон в якості офіційного захисника тубільців очолив колонію і врегулював її забезпечення. Його діяльність широко висвітлювалася засобами масової інформації .

Але прихильники мирного переселення зовсім не збиралися зберігати традиційний спосіб життя аборигенів. Переселенців змушували одягати європейське одяг, відвідувати храм і школу, в якій викладали вчителі-британці, займатися землеробством і торгувати та аборигени не могли пристосуватися до нових умов. Хвороби і відчай призвели до значної смертності.

У 1839 р. Робінсон, який отримав пропозицію зайнятися подібною діяльністю в Австралії, залишив Фліндерс. У 1852 р. він повернувся на батьківщину багатим і відомим чоловіком[28]. Влада продовжували опікати його проект. Але в 1847 р. шість аборигенів представили петицію до королеви Вікторії з проханням повернути їх на Тасманію. За її велінням 47 ще живих тасманійцав (14 чоловіків, 23 жінки і 10 дітей) були перевезені на станцію Ойстер-Ковв південніше Хобарта[29]. Станція знаходилася на місці колишньої в'язниці, проте переселенцям пропонувалися кращі умови, ніж на острові. 8 травня 1876 р. померла Труганіні остання мешканка партії врятованих з Фліндерс.

Сучасні аборигени Тасманії[ред.ред. код]

Сучасні аборигени Тасманії — нащадки від змішаних шлюбів чистокровних жінок-аборигенів з переселенцями, китобоями і моряками з інших країн (в основному з Великобританії). Вони втратили рідну мову і традиційну культуру, прийняли християнство, але ніколи не вважалися як повноцінні члени білого суспільства. За ними закріпилися прізвиська Бунг (англ. boong) і кун (англ. coon, буквально ракун). Тільки в 1960 - 1970-их рр.. серед них почалося відродження інтересу до свого коріння[30]. Цьому сприяло приєднання Тасманії в 1967 р. до руху за поліпшення прав корінних народів Австралії .

У 1972 р. був відкритий Тасманійських центр аборигенів. У 1976 р. відбулася перша гучна акція аборигенів Тасманії, які поховали залишки Труганіні по її заповіту в море.

У 1997 р. штат Тасманія офіційно попросив пробачення у тубільців. У червні 2005 р. було законодавчо підтверджено, що аборигенам в Тасманії може вважатися той, хто має походження від аборигенів, усвідомлює себе як аборигени і сповідається іншими як аборигени. У листопаді 2006 р. прийнято рішення про значну фінансову компенсацію аборигенам Тасманії за принесену ним у минулому збиток.

Проте діяльність аборигенів і закони, спрямовані на моральну компенсацію, викликали не тільки позитивний, а й негативний резонанс. Прикладом тому є діяльність австралійського письменника Кейта Віндсчатла, що опублікував в 2002 р. книгу, яка заперечувала геноцид аборигенів Тасманії. Кейт Віндсчатл вважає, що вимирання аборигенів відбулося в результаті епідемій, а не навмисної діяльності переселенців і уряду, що військові сутички з аборигенами мали локальний характер, і, що історія вимирання аборигенів була навмисно спотворена ліберальними істориками. Книга і статті письменника широко обговорювалися в засобах масової інформації, що в подальшому призвело до обвинувачення сучасних аборигенів у фальсифікації прав на спадщину своїх предків для отримання компенсації. Історики Тасманії спростовують його погляди [31][32].

Примітки[ред.ред. код]

  1. From Terror to Genocide: Britain’s Tasmanian Penal Colony and Australia’s History Wars
  2. Rhys Jones:3,000-5,000, N. J. B. Plomley: 4,000–6,000, Henry Reynolds: 5,000–7,000, Colin Pardoe: 12,000+ and David Davies: 15,000.
  3. Bonwick, James: Daily Life and Origins of the Tasmanians, Sampson, Low, Son and Marston, London, 1870
  4. Bonwick, James: The Last of the Tasmanians, Sampson Low, Son & Marston, London, 1870
  5. Flood, Josephine: The Original Australians: Story of the Aboriginal People, Allen & Unwin, 2006 ISBN 978-1741148725.
  6. Windschuttle, Keith, The Fabrication of Aboriginal History, Volume One: Van Diemen's Land 1803-1847, Macleay Press, 2002
  7. Tatz, Colin : With Intent To Destroy: Reflections on Genocide, Verso Books 2003
  8. 'Van Diemen's Land' James Boyce 2009 p.297
  9. For discussion of the Truganini claim, and the other candidates, Suke and Fanny Cochrane Smith, see Rebe Taylor, Unearthed: the Aboriginal Tasmanians of Kangaroo Island,Wakefield Press, 2004 pp 140ff.
  10. Lyndall Ryan in The Aboriginal Tasmanians, 1996, p.220, denies Truganini was the last 'full-blood', and makes a case for Suke (d.circa 1888)
  11. Tasmanian Aboriginal People and History
  12. John A Taylor, PALAWA (ABORIGINAL) LANGUAGES
  13. The Peopling Of Australia
  14. Archaeology and the Oldest Tasmanians
  15. Rebe Taylor, The polemics of eating fish in Tasmania: the historical evidence revisited
  16. Народы Австралии и Океании. / Под ред. С. А. Токорева, С. П. Толстова. - М.: Издательство Академии наук СССР, 1956 С. 272
  17. David Woodward, ABORIGINAL TRADITIONAL DIET
  18. Patsy Cameron, SHELL NECKLACES
  19. West B. A. Encyclopedia of the Peoples of Asia and Oceania. - New York, 2009 P.17
  20. а б Tasmanian Aborigines: A History since 1803, by Lyndall Ryan
  21. Народы Австралии и Океании. / Под ред. С. А. Токорева, С. П. Толстова. - М.: Издательство Академии наук СССР, 1956 С. 277 - 279
  22. Convicts in Tasmania
  23. Convict History and Genealogy
  24. The Chaotic Years
  25. Roth, H. Ling (Henry Ling), Butler, Marion E; Garson, J. G. The aborigines of Tasmania. - London, K. Paul, Trench, Trübner & co, 1890. Р. 91 - 95
  26. Genocidal History Of The Tasmanian Aboriginies
  27. Runko Rashidi, Black War: The Destruction of the Tasmanian Aborigines
  28. Robinson, George Augustus (1791–1866)
  29. Julie Gough, OYSTER COVE
  30. Jim Everett, ABORIGINALITY
  31. Historian dismisses Tasmanian aboriginal genocide "myth"
  32. James Boyce, THE FABRICATION OF ABORIGINAL HISTORY?