Абсент (Деґа)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
"L'Absinthe", par Edgar Degas (1876).jpg
Едґар Деґа
Абсент, 1876
фр. L'Absinthe
Полотно, олійні фарби. 92 см × 68 см
Музей д'Орсе, Париж

Абсент — картина відомого хужожника Франції кінця 19 століття Едґара Деґа.

Назва[ред.ред. код]

Спочатку картину назвали — «Етюд паризького кафе», хоча це не був ескіз, а цілком закінчений твір. Етюд тому, що це аналог слова замальовка, коротенька розповідь. Назва не задовольнила і картину назвали вже «Люди в кафе». Але людей тільки двоє, це ж не натовп в кафе. У 1893 році картину наново перейменовують на «Абсент». І лише ця назва закріпилася.

Абсент[ред.ред. код]

Докладніше: Абсент

Абсент — це алкогольний напій з додаванням чорнобилю (полину), та й французька назва чорнобилю — абсенте. Траву чорнобиль додають також у вермути. Абсент в 19 столітті був дуже популярним в паризьких кафе, бо недорого коштував і добре вдаряв по голові п'яничок. Мав популярність і серед представників паризької богеми. Пили його з додаванням цукру, бо абсент гіркий на смак від чорнобилю. Пристрасть до абсенту мали Поль Верлен, Артюр Рембо, Вінсент Ван Гог, Шарль Бодлер та ін.

Картина «Абсент»[ред.ред. код]

Сірий, похмурий ранок в кафе. Відвідувачів майже нема. Лише за одним столиком чудернацька пара. Неохайний чоловік з набряками під очима і хворобливим обличчям. Дослідники встановили, що на столі перед ним засіб для протверезення. Жінка в модній сукні. Але застигла, мов нежива лялька, спустошена і наче покинута. Це перед нею чарка із зеленуватим напоєм абсентом, що дав останню назву картині. Деґа дуже точно помітив отруйну дію напою і спустошеність, відокремленість людей в мегаполісі Париж, населення якого за його часів швидко зростало, але ні в чому не мало успіху. Тому й розквітли наркотики і пияцтво.

Для чоловічої постаті в картині позував другорядний художник і графік Марселен Дебутен (1823–1902), для жіночої - акторка Еллен Андре (1857–1925), котра підробляла моделлю для художників. Вона — відомий персонаж скандальної картини ще одного художника Анрі Жерве Ролла вже з оголеною натурою…

Скандальна слава картини[ред.ред. код]

В мистецтві Франції 19 ст. набули сили критичні тенденції. Теодор Жеріко засудив уряд, що покинув на призволяще людей на плоту «Медуза». Франсуа Мілле навернув мистецтво до теми бідності і калічення важкою працею селян Франції (картину «Пастушка зі стадом» Міллє блюзнірськи обізвали маніфестом жебрацтва, а «Збирачок хмизу» продали за кордон подалі від очей). Падіння нравів і продаж сексуальних послуг — тема картин Едуарда Мане «Олімпія» та «В кафе папаші Латюіля», хоча він не подає критику войовничо, що камуфлює тему.

Лицемірне буржуазне суспільсто не прийняло картину у Франції. Критики її засудили ще в 1876 році, бо писали, що вона потворна і скандальна. Картину прибрали і довго не експонували. Картина «Абсент» таки поїхала на виставку у Лондон у 1893 році. Але англійське буржуазне суспільство не менш лицемірне й образливе, ніж у Франції. Картину засудили і в Англії, вважаючи її образою шляхетності і благопристойності.

Зойки про скандальність припинилися в 20 столітті, коли «Абсент» став історією. Твір визнали досягненням Деґа в живопису і його шедевром.

Тема абсенту у Пікассо[ред.ред. код]

Тема людської самотності, людської спустошеності в великих містах сильно зачіпала молодого Пікассо. Він важко пробивався до визнання і на власні очі бачив п'яничок і невдах, жебраків і самогубців, повій і ділків-бізнесменів, небайдужих лише до грошей. Бідних було вдосталь і в Іспанії. Але там ще не було трущоб, болючої рани і біди теперішніх мегаполісів. Трущоби Пікассо побачив в Парижі на початку 20 століття і уважно придивлявся до їх мешканців.

Тема мешканців трущоб і їх збряклого життя розвинена в цілій низці його картин — «Побачення» (1900 р.), «Старий еврей з онуком» (1903 р.), «Сліпий гітарист» (1903 р.), «Беззахистні мати й дитина» (1903 р). А одне полотно є справжнім продовженням теми Едгара Деґа — це «Прихильниця абсента», (1901 р., Ермітаж).

Джерела[ред.ред. код]

  • «Музей д'орсе. Париж» (альбом, автор-упорядник Л. Є. Торшина), Київ, «Мистецтво», 1991
  • «Здоровье», № 4, 1996 (рос.)

Див. також[ред.ред. код]