Абутилон Теофраста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Абутилон Теофраста
Abutilon theophrasti drawing.png
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальвоцвіті (Malvales)
Родина: Мальвові (Malvales)
Рід: Абутилон
Вид: А. Теофраста
Біноміальна назва
Абутилон Теофраста(Abutilon theophrasti)

Абутилон Теофраста (інші назви — канатник, абутилонські коноплі, китайський джут, тієн-цин, чинг-ма, кінг-ма) [1]- однорічна трав'яниста рослина родини мальвових.

Уся рослина вкрита м'якими відлеглими волосками. Стебло пряме, 40-150 см заввишки. Листки чергові, великі, округло-серцевидні, цілісні, довгочерешкові. Квітки правильні, двостатеві, жовті, 5-пелюсткові, одиничні або в китицевидно-вологистих суцвіттях. Плід — складна листянка. Цвіте у червні-серпні. Плоди - 11-30 гніздові коробочки, в кожному гнізді no 3-5 насінин. Насіння дрібне, брунькоподібне, темно-сіре або чорне.

Поширення[ред.ред. код]

В дикому стані зустрічається в Європі, Африці, Азії. Батьківщина культурного абутилона — Китай. Рослина культивується в Китаї, в незначній кількості - в Японії та Єгипті. В країнах СНД вирощували абутилон на невеликих площах, а останні десятиліття культуру абутилона все частіше заміняли на посіви культур з волокном більш високої якості.

Абутилон не вимогливий до тепла, пагони витримують заморозки до мінус 2 °С. Світлолюбивий, посухостійкий і чутливий до надлишку вологи, вимогливий до родючості грунтів, добре реагує на внесення добрив, особливо азотних і фосфорних.

В Україні абутилон Теофраста росте на засмічених місцях у Лісостепу та в Степу.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Корені абутилону містять сапоніни і флавоноїди; листки — рутин; у насінні є жирна олія (16-19%), білки (20%), сліди алкалоїдів.

Практичне використання[ред.ред. код]

Насіння абутилона Теофраста

Абутилон використовують для виготовлення мотузок, канатів. В насінні міститься 18-20 % олії, яка йде на технічні цілі.

Рослина неофіцинальна, але в народній медицині досить широко застосовують її квітки, листя, коріння і насіння. Настій квіток використовували як потогінний засіб, відвар коріння — як замінник алтеї лікарської (від кашлю, захворювань шкіри, що супроводжується запаленнями, від проносу та гастралгії). Препарати з листя використовували при лікуванні гонореї, карбункулів, як ранозагоювальні й тонізуючі засоби. Ще популярнішим, особливо у китайській та тибетській медицині, було насіння рослини. Його використовували як протигарячковий, пом'якшувальний, обволікаючий, в'яжучий, послаблюючий і сечогінний засіб. Ним лікували дизентерію, хронічний апендицит, захворювання очей, зокрема катаракту.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/ Від. ред. А. М. Гродзінський.- К.: Голов. ред. УРЕ, 1991. — 544 с. — ISBN 5-88500-006-9
  2. Біохімія та технологія оліє-жирової сировини / Л. В. Пешук, Т. Т. Носенко. — К.: ЦУЛ, 2011. — 296 с

Посилання[ред.ред. код]