Абхазо-адигські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Схема походження абхазо-адигських мов та діалектів
Етно-лінгвістичні групи кавказького регіону

Абха́зо-ади́гські мо́ви — одна із родин кавказьких мов. Включає адигськую і абхазо-абазинськую гілку та убихську мову. Остання, генетично ближча до першої гілки, зазнала значного впливу другої, і в цілому займає проміжне положення між обома.

Абхазо-адигські мови інакше називаються північнозахіднокавказькими по місцю свого первинного і основного розповсюдження — Північнозахідному Кавказу.

Поширені в Росії (на Північному Кавказі), в Абхазії і серед близькосхідної діаспори (переважно в Туреччині, Сірії, Йорданії). Загальне число тих, що говорять на абхазо-адигських мовах — ~ 1,1 млн чол., зокрема в Росії — 764 660 чол. (перепис 2002 року).

Зовнішня спорідненість[ред.ред. код]

Найбільш популярна і доказова точка зору про спорідненість абхазо-адигськіх мов з нахсько-дагестанськими, з якими вони спільно утворюють північнокавказьку сім'ю. Згідно з альтернативною точкою зору, спорідненість з нахсько-дагестанськими мовами є набутою внаслідок тісного сусідства й обмежується в основному лексикою, тоді як на рівні морфології й фонетики є істотні розбіжності.

Є також спроби зближувати абхазо-адигські мови з давно вимерлою хаттською мовою північно-східної Анатолії (III—II тис. до н. е.) — малоуспішні, проте, через незначну кількість матеріалів останньої.

Писемність[ред.ред. код]

До початку XIX століття жодна з абхазо-адигських мов не мала писемності. Після захоплення Російською Імперією робляться численні, але досить розрізнені спроби розробити і застосувати писемність для окремих абхазо-адигських мов на основі кирилиці і арабської вязі. Після встановлення радянської влади для адигських мов централізовано вводяться абетки на арабській основі. У 1923 кабардинська, а в 1926—1927 рр. — абхазька, адигейська і абазинська переводяться на латинку, що використалася до 1936—1938 рр. Після цього абхазький алфавіт був переведений на грузинську основу (до 1954 року), а інші три — на кирилицю, яка існує і понині.

Фольклор[ред.ред. код]

За відсутності писемності в абхазо-адигських мовах існував багатий усний фольклор, який займав важливе місце в житті цих народів. У кожному з них існували різні типи професійних співаків і виконавців народної творчості, митців. Так, у адигів таких людей називали джегуако (джэгуакІуэ). Серед інших жанрів народного фольклору центральне місце займав епос Нартів, який характерний також і для інших народів Північного Кавказу.

Наприклад, ось уривок з тексту, присвяченого одному з Нартів, — Сосруко. Сосрукъуэ ди къан,
Сосрукъуэ ди нэху,
ЯмыІуэху дышъафэ,
Афэр зи гьанэ куэщІ,
Дыгъэр зи пыІэ шыгу…

Переклад:

Сосруко наш улюбленець
Сосруко наше світло.
Чий щит златоцвітний
Чий одяг — кольчуга
Над чиєю головою сонце.

Історія досліджень[ред.ред. код]

Дослідження абхазо-адигських мов починається з першої половини XIX ст. (Л.Ю. Люльє, І.Грацилевський, Шора Ногмов, пізніше Л.Г. Лопатинський, Казі Атажукін); значний вклад у вивчення абхазо-адигських мов внесли М.С. Трубецькой, Д.А. Ашхамаф, Н.Ф. Яковлєв, Г.В. Рогава, К.В. Ломтатідзе, З.І. Керашева та ін.


Джерела[ред.ред. код]

  • Балкаров Б. Х. Введение в абхазо-адыгское языкознание. Нальчик, 1970.
  • Рогава Г. В. Абхазско-адыгские языки // Языки народов СССР. Т. 4. М., 1967.
  • Чирикба В.А. Абхазско-адыгские языки // Языки Российской Федерации и Соседних Государств. Энциклопедия. В трех томах. Т. 1. A-И. Москва: Наука, 1998, с. 18-24.
  • Шагиров А. К. Абхазо-адыгские языки // Языки мира. Кавказские языки. М., 1999.
  • Chirikba V. A. Common West Caucasian. The reconstruction of its phonological system and parts of its lexicon and morphology. Leiden, 1996.

Посилання[ред.ред. код]