Абхазо-адизькі мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абхазо-адизькі мови
Поширені: Республіка Абхазія Абхазія
Адигея
Кабардино-Балкарія
Карачаєво-Черкесія
Класифікація: Північнокавказькі мови
 Абхазо-адизькі мови
Групи:
ISO 639-2 and 639-5: cau
Поширення Абхазо-адизьких мов;
   Адизькі (Черкеські)
   Абхазо-абазинські
   Убихські (вимерли)

Абха́зо-ади́зькі мо́ви північнозахіднокавказькі мови) — одна із родин кавказьких мов. Включає адизьку і абхазо-абазинську[en] гілки та убихську мову. Остання генетично ближча до першої гілки, зазнала значного впливу другої, і в цілому займає проміжне положення між обома.

Абхазо-адизькі мови інакше називаються північнозахіднокавказькими по місцю свого первинного й основного розповсюдження — Північнозахідному Кавказу.

Поширені в Росії (на Північному Кавказі), в Абхазії (північно-західна Грузія) і серед близькосхідної діаспори (переважно в Туреччині, Сирії, Йорданії). Загальне число тих, що говорять на абхазо-адизьких мовах — ~ 1,1 млн чол., зокрема в Росії — 764 660 чол. (перепис 2002 року).

Схема походження абхазо-адизьких мов та діалектів

Зовнішня спорідненість[ред. | ред. код]

Етно-лінгвістичні групи кавказького регіону

Найпопулярніша і доказова точка зору про спорідненість абхазо-адизьких мов з нахсько-дагестанськими, з якими вони спільно утворюють північнокавказьку сім'ю. Згідно з альтернативним поглядом, спорідненість з нахсько-дагестанськими мовами є набутою внаслідок тісного сусідства й обмежується в основному лексикою, тоді як на рівні морфології й фонетики є істотні розбіжності.

Є також спроби зближувати абхазо-адизькі мови з давно вимерлою хаттською мовою північно-східної Анатолії (III—II тис. до н. е.) — малоуспішні, проте, через незначну кількість матеріалів останньої.

Писемність[ред. | ред. код]

До початку XIX століття жодна з абхазо-адизьких мов не мала писемності. Після захоплення Російською Імперією робляться численні, але досить розрізнені спроби розробити і застосувати писемність для окремих абхазо-адизьких мов на основі кирилиці і арабської в'язі. Після встановлення радянської влади для адизьких мов централізовано вводяться абетки на арабській основі. У 1923 кабардинська, а в 1926—1927 рр. — абхазька, адигейська і абазинська переводяться на латинку, що була у вжитку до 1936—1938 рр. Після цього абхазький алфавіт був переведений на грузинську основу (до 1954 року), а інші три — на кирилицю, яка існує й понині.

Фольклор[ред. | ред. код]

За відсутності писемності в абхазо-адизьких мовах існував багатий усний фольклор, який займав важливе місце в житті цих народів. У кожному з них існували різні типи професійних співаків і виконавців народної творчості, митців. Наприклад, у адигів таких людей називали джегуако [Архівовано 1 грудня 2008 у Wayback Machine.] (джэгуакІуэ). Серед інших жанрів народного фольклору центральне місце займав епос Нартів, який характерний також і для інших народів Північного Кавказу.

Наприклад, ось уривок з тексту, присвяченого одному з Нартів, — Сосруко.

Сосрукъуэ ди къан,
Сосрукъуэ ди нэху,
ЯмыІуэху дышъафэ,
Афэр зи гьанэ куэщІ,
Дыгъэр зи пыІэ шыгу…

Переклад:

Сосруко наш улюбленець
Сосруко наше світло.
Чий щит златоцвітний
Чий одяг — кольчуга
Над чиєю головою сонце.

Історія досліджень[ред. | ред. код]

Дослідження абхазо-адизьких мов починається з першої половини XIX ст. (Л. Ю. Люльє, І.Грацилевський, Шора Ногмов, пізніше Л. Г. Лопатинський, Казі Атажукін); значний вклад у вивчення абхазо-адизьких мов внесли М. С. Трубецькой, Д. А. Ашхамаф, Н. Ф. Яковлєв, Г. В. Рогава, К. В. Ломтатідзе, З. І. Керашева та ін.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Балкаров Б. Х. Введение в абхазо-адыгское языкознание. Нальчик, 1970.
  • Рогава Г. В. Абхазско-адыгские языки // Языки народов СССР. Т. 4. М., 1967.
  • Чирикба В. А. Абхазско-адыгские языки // Языки Российской Федерации и Соседних Государств. Энциклопедия. В трех томах. Т. 1. A-И. Москва: Наука, 1998, с. 18-24.
  • Шагиров А. К. Абхазо-адыгские языки // Языки мира. Кавказские языки. М., 1999.
  • Chirikba V. A. Common West Caucasian. The reconstruction of its phonological system and parts of its lexicon and morphology. Leiden, 1996.

Посилання[ред. | ред. код]