Авари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ава́ри (грец. Άβαροι, Ουαρχωννιται; лат. Avari; давньорус. О́бри) — великий племінний союз, в якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. Частина племен (т.з. псевдо-авари або евразійські авари) створила Аварський каганат на теренах Північного Причорномор'я.

Перші згадки[ред.ред. код]

Уперше авари згадуються у давньогрецьких авторів V-VI століття — Пріска Панійського в описі посольства до гунів, Феофілакта Сімокатти, Менандра Протектора, Іоанна Ефеського, в хроніці Фредегара, «Картліс Цховребе» та інших. Згадки про аварів (обрів) знаходяться і у київських літописців — «погибоша аки обри».

Політична історія[ред.ред. код]

Авари стали авангардом великої групи племен, які просувались в Україну з території Центральної Азії та становили основу Тюркського каганату. Уперше з'явилися на території сучасної України у 558 році, напавши на населення Приазов'я. Того ж року до Візантії прибуло перше посольство аварів на чолі з Кандіхом. Вони пропонували Візантії військовий союз і просили землі для поселення. Візантія скористалася аварами для боротьби з чорноморськими племенами (савірами).

Наприкінці 450 — на початку 460-х аварські орди в спілці з кутригурами спустошили землі антів. Під час цих подій, вірогідно, загинув Мезамир, син Ідаризія і брат Келагаста, відряджений до кагана аварів у якості посла. Після 565 року авари почали ходити в грабіжницькі походи в Центральну Європу. В 567 в спілці з лангобардами розбили племена гепідів і захопили їхні землі в колишній римській провінції Паннонії (басейн середньої течії Дунаю та його приток Сави і Драви). На цій території після численних походів і підкорення кількох слов'янських племен заснували у 560-х роках Аварський каганат — племінне об'єднання типу «варварських імперій».

Очолив державу видатний полководець хан Баян. Після нього правив каган Баян ІІ. Паннонія стала центром каганату, де була збудована система «хрінгів» — фортець, які складалися з концентричних кіл укріплень. Точних та постійних кордонів каганат не мав. З Панонії авари постійно нападали на слов'ян, франків, лангобардів та інші племена, а також на Візантію.

З 70-х років 6 сторіччя авари почали систематичні вторгнення у Візантію, завдали їй ряд поразок та змусили платити данину, яка після спустошливого набігу на Далмацію та Іллірію в 583 році досягла 120 тисяч солідів (за Феофаном). В 587 році Баян спустошив Мезію, зруйнував Доростол (Силистрія), Сінгідун (на Дунаї), Маркіанополь (на західному узбережжі Чорного моря). Значні вторгнення аварів на Балкани відбувалися в 592, 598 та в наступні роки.

За кременецькою легендою про дівчину Ірву, авари штурмували міс­цеву фортецю, яку обороняли дуліби.[1]

Економіка[ред.ред. код]

Основним заняттям аварів було екстенсивне кочове відгонне скотарство. Економічно вони залежали від підкорених ними землеробських народів.

Занепад[ред.ред. код]

Внутрішня слабкість та повстання підкорених племен зумовили занепад військової могутності аварів. В 626 році головні сили аварів було вщент розбито під Константинополем. Велике повстання слов'янських племен на чолі з Само, активні дії франків проти аварів, а також внутрішні усобиці призвели до розпаду каганату. У VII столітті авари були витіснені з Північного Причорномор'я, а влада над їх основною територією — Панонією — була обмежена створенням в 680 році Булгарського царства. У 790-х роках були розгромлені франками (в 796 були захоплені найважливіші хрінги), а наприкінці ІХ століття аварська держава остаточно занепала під ударами угорців. Частина аварських племен відкочувала на схід, і про них більше в літописах згадки немає, інші були повністю асимільовані народами Західного Причорномор'я та Подунав'я.

Антропологічний тип[ред.ред. код]

Цікавими виявилися результати остеологічного аналізу (дослідження кістяків) аварських поховань. Якщо в багатих похованнях знаходяться залишки людей типово монголоїдого типу, то в простих похованнях монголоїдні риси ледь простежуються, а часто й зовсім відсутні. Ці дані свідчать про те, що знать аварів була замкненною кастою, яка зберегла «чистоту крові» предків, в той час як пересічні авари змішувалися з іншими народами. Тому не дивно, що після втрати державності «азіати» авари швидко розчинилися серед народів Європи.

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Археологічні знахідки аварів представлені на території Угорщини перш за все похованнями воїнів з конем та зброєю. Цікавими є знахідки саме в аварських похованнях найдавніших слабковигнутих шабель та залізних стремен. Також в похованнях знайдено численні прикраси, особливо накладні бляхи та хвостовики (кінчики) ременів з геометричним рослинним та зооморфним візерунком.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.

Література[ред.ред. код]

  • Артамонов М. И. История хазар. Л., 1962
  • Гадло А. В. Этническая история Северного Кавказа IV—X в.в. Л., 1979
  • Плетнева С. А. Кочевники Средневековья. М., 1982
  • Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

Посилання[ред.ред. код]