Аввакум Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Смерть Аввакума на сучасній старообрядницькій іконі

Авваку́м Петро́вич (1620 чи 1621 — 14 квітня 1682) — російський православний священик, ідеолог старообрядців, противник літургійних реформ Никона. Спалений на вогнищі за наказом царя.

Життєпис[ред.ред. код]

Син сільського священика, Аввакум у 23 роки став священиком у селі Лопатиці Нижегородського повіту. В 1646—1647 роках, під час перебування в Москві, був пов'язаний з «гуртком ревнителів благочестя» і про нього довідався цар Олексій Михайлович. У 1652 році був призначений протопопом у місті Юр'ївці Повольському. Незабаром повернувся до Москви і став священиком Казанського собору. Аввакум різко виступив проти церковної реформи патріарха Нікона, за що в 1653 році був засланий до Тобольська, а потім в Даурію. В 1663 році цар, який прагнув примирити Аввакума з офіційною церквою, викликав його до Москви. Але Аввакум не відмовився від своїх поглядів, продовжував затяту боротьбу з церковними нововведеннями. У зверненні до царя він звинуватив Нікона в єресі. Натхненні виступи проти Нікона привернули до Аввакума численних прихильників, серед яких були й знатні бояри (бояриня Ф. П. Морозова та інші). В 1664 Аввакума було заслано в Мезень. В 1666 році його викликали до Москви і на церковному соборі розстригли, піддали анафемі і в 1667 зіслали в Пустозерський острог. Під час п'ятнадцятирічного перебування в сирому земляному зрубі в Пустозерську Аввакум не припиняв своєї боротьби. Саме тут він написав свої головні твори — «Книгу бесід», «Книгу тлумачень», «Житіє (між 1672 та 1675)» та інші. Популярність Аввакума була настільки значною, що його твори поширювала навіть тюремна варта. За царським наказом 14 квітня 1682 року разом із найближчими сподвижниками Аввакум був заживо спалений у зрубі.

Погляди[ред.ред. код]

«Спалення протопопа Аввакума за наказом царя в Пустозерську», 1897 р.
Григорий Григорьевич Мясоедов

Відстоюючи давню віру, Аввакум у своїх творах гостро критикував і викривав гріхи представників офіційної церкви, жорстокість, із якою вони проводили реформу церковних обрядів. У боротьбі з прихильниками Никона Аввакум викривав царську владу, самого царя, його слуг (воєвод та інших). Будучи в 1656 - 1657 роках на засланні в Даурії, Аввакум писав що «вєздє в начальних людех, во всєх чінех нєт нікакіє правди» і пробував підняти служилих людей проти воєводи А.Ф. Пашкова.

Загалом погляди Аввакума були консервативними. Для нього був характерний фанатизм: у листах він рекомендує щоденно молитися триста земних та сімсот поясних поклонів.

Аввакум був видатним письменником свого часу. Його «Житіє» є однією з найвидатніших пам'яток давньої російської літератури. Використовуючи традиційний жанр житія, Аввакум насправді порушував його канонічні форми, перетворюючи свій твір на автобіографічну повість.

Аввакум шанується в більшості старообрядницьких церков і громад як священномученик і сповідник. 1991 року Аввакуму встановлено пам'ятник у селі Григорово Нижньогородської області.

Джерела[ред.ред. код]

  • Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

Посилання[ред.ред. код]