Август Олександр Чарторийський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Август Олександр Чарторийський
Aleksander August Czartoryski.jpg
Інші імена Авґуст Александр Чарторийський
Народився 9 листопада 1697(1697-11-09)
Варшава
Помер 4 квітня 1782(1782-04-04) (84 роки)
Варшава
Ім'я при народженні Август Олександр Чарторийський
Діяльність військовий та державний діяч
Титул князь
Посада Воєвода руський
Звання генерал коронних військ
Конфесія католик
Батько Казимир Чарторийський
Матір Ізабела Єлизавета Чарторийська
Рід Чарторийські
Родичі Адам Миколай Сенявський (тесть)
Дружина Марія Софія Сенявська
Діти Ізабела, Адам Казимир, Станіслав
POL COA Czartoryski.svg

Князь Август Олександр Чарторийський (пол. August Aleksander Czartoryski; *9 листопада 1697, Варшава — † 4 квітня 1782, Варшава) — польський військовий та державний діяч XVIII століття руського походження. Воєвода руський (з 11 листопада 1731 року[1]). Князь на Клевані та Жукові.[2]

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Син підчашого, підскарбія, підканцлера литовського Казимира Чарторийського та його дружини Ізабелли Морштин (донька підскарбія),[1] молодший брат великого канцлера литовського Міхала Фридерика Чарторийського.[2] Хресні батьки: король Август ІІ, канцлерка Вєлопольська (з дому д'Аркен).

Батьки сприяли добрій освіті з великим впливом іноземних вчителів, писав французькою не гірше, ніж польською. За свідченнями сестри Констанції (Понятовскої), «Олелько» …прийшовши на світ з характером насильницьким та вдумливим… обдарований здатністю мислити, з 13 року життя зумів опанувати вади свого характеру». 1713 року разом з старшим брато Михайлом був відправлений у подлрож до Німеччини, Франції, Італії. Потім залишився на Мальті, став членом ордену Іоаннітів, почав службу на флоті. Через кілька років перейшов на службу до австрійського війська, брав участь у битві під Бєлградом 16 серпня 1717. Мав добрі стосунки з генералами австр. армії Гвідо Старембергом, Мерсі, Бонневалем, критикував самолюбного короля Речі Посполитої та надмірні вольності шляхти, думав залитись за кордоном. Додому повернувся на прохання сестри (в званні полковника австр. армії).[1]

Повернувся під час слабшання антиросійського курсу в політиці Речі П. Єдиний мальтієць в Р.П., оолосив правові претензії на маєтки Острозької ординації після смерті Є.К.Любомирського 1720 року. Спадкоємцем став Павло Сангушко, А. О. Ч-ський даремно пробував отримати частину спадщини у 1724, 1726 роках. Відвідував Відень, вагався стосовно залишення в Речі Посполитій. Після можливості зашлюбити вдову воєводину полоцьку Зоф'ю (вдову Денгоффа, дідичку «Сєнявщини» з 1728) став боротись за її руку. Мав дуель з Каролем Тарлом через неї, під час якої дозволив стріляти в себе 2 рази, після чого запитався в претендента, чим ще може бути корисний (дуже заімпонувало вдові). Кавалерування тривало ще 3 роки.

1730 року один раз був послом на Сейм гродненський від Інфлянтів. 1 червня 1729 в званні полковника став шефом регіменту пішої коронної гвардії, 14 червня став генералом. 1731 став кавалером ордену Білого Орла. 1733 підтримував з Потоцькими кандидатуру Лєщиньского на трон. Брав участь з гвардією в обороні Гданьська, піддався з іншими 29 червня 1734 року Августу ІІІ.

Після отримання Юзефом Потоцким поасади великого коронного гетьмана полишив військову кар'єру; зусилля спрямував на створення потужних маєтків, які могли б рівнятись на маєтки Золотої та Срібної Пиляв. Пізніше літо зазвичай проводив у Пулавах, зиму - Вілянуві. Його інтереси пильнували відомі правники Томаш Дульскі, Юзеф Пуласкі, Гадзєвіч та ін.

Підтримував Барських конфедератів. На пошкодував грошей для підкупу росыйського дипломата Салдерна (1766, 1771 років) для звільнення з секвестру маєтків брата, зятя. Не склав у передбачені терміни присяги Єкатєріні ІІ, за що було конфісковано маєток у Шклові, який приносив 300000 золотих річного доходу. Переконав сина скласти присягу Єкатєріні ІІ. Останнім політичним зусиллям була спроба віддати корону Речі П. архикнязю Максиміліяну у 1774, 1776 роках (невдала).[3]

Був похований підземеллях костелу св. Хреста у Варшаві.

Власність[ред.ред. код]

Одружившись (11 липня 1731[1]) з Марією Софією Сенявською[4] (овдовів 21 травня 1771[3]), дістав величезні маєтки згаслого роду Сенявських. Володів:

  • Ярославське графство (Червона Русь), Бережани, Сєнява, Олешиці, Букачівці, Висоцьк
  • Кшешовіце (Краківське воєв.), Пулави (Любельське воєводство), Клевань, Жуків (Волинь)
  • Гранів, Меджибіж, Зіньківці, Миколаїв, Стара Сенява на Поділлі
  • Шкловське графство, Стовпці, Воложин (Литва).

Річні доходи складали 3 млн. злотих, мав 4 пишні резиденції: Бережани, Сєняву, Пулави, Вілянув.

Меценат[ред.ред. код]

Надавав кошти для Віленської академії. костелів у Тенчині, Муравіці, Яновій, Даховічах, Влостовічах, греко-католицької церкви у Бережанах, Ритвянах, Сташові, Гримайлові.[3]

Посади, звання[ред.ред. код]

Староста калуський, косьцєжинський, луциньський, лятовіцький, в 1742-1750 староста гродовий Варшави (передав Фр.А.Брюлю, взамін отримав генеральне староство Поділля 20 серпня 1750, переказав його 1758 сину Адаму).[2]

Джерела[ред.ред. код]

  • W. Konopczyski. Czartoryski August Aleksander, książę, (1697-1782) // Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.- t. IV/1, zeszyt 16.— 480 s.— S. 272—275. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г W. Konopczyski. Czartoryski August Aleksander, książę, (1697-1782)… S. 272
  2. а б в Czartoryscy (02) (пол.)
  3. а б в W. Konopczyski. Czartoryski August Aleksander, książę, (1697-1782)… S. 274
  4. Sieniawscy (01) (пол.)
Попередник
Ян Станіслав Яблоновський
POL województwo ruskie IRP COA.svg Воєвода руський
1731-1782
POL województwo ruskie IRP COA.svg Наступник
Станіслав «Щенсний» Потоцький