Австралійська біогеографічна область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Географічне розташування Австралійської області
Лінія Уоллеса, що розмежовує тваринний світ Австралійської області від Малазійської

Австралі́йська біогеографі́чна о́бласть — біогеографічна область, що охоплює Австралію, Тасманію, Нову Гвінею, Соломонові острови, архіпелаг Бісмарка, Молуккські, Малі Зондські острови, а також Нову Зеландію і острови Полінезії, Меланезії, Мікронезії. Фіто- і зоогеографи часто виділяють Нову Зеландію і острови Полінезії в дві окремі біогеографічні області. Причина цього обумовлена головним чином в різних можливостях розселення тварин і рослин. Австралійська біогеографічна область поділяється на 4 підобласті.

Особливості природи[ред.ред. код]

Тваринний і рослинний світ відрізняється великою своєрідністю і древнім віком. Це пояснюється тим, що Австралія знаходилася у зв'язку з прилеглими частинами Азії, і лише в мезозої ізолювалась від Гондвани (Південного материка), але характер сучасних флори і фауни свідчить про тісну спорідненість з гондванськими. Подальша ізоляція Австралії сприяла тому, що населяючі її тварини і рослини продовжували розвиватися власним, незалежним шляхом. Надзвичайно багато ендеміків. Наприклад, 75% з 12 049 видів судинних рослин (Тасманія — 1 100 видів), усі види (близько 150) сумчастих і однопрохідних ссавців, 74% з близько 670 видів птахів.

Характериними є поліморфні (багаті видами) роди рослин, повна відсутність хвощів Equisetum, бамбуку Bambuseae, яблуневих Maloideae. До ендеміків відносять евкаліпти Eucalyptus, казуарин, своєрідні акації Acacia (400 видів) з філодіями замість листя, родина тремандрових (частина родини Elaeocarpaceae). Переважають родини бобових Fabaceae (1 341 вид), миртових Myrtaceae (1 013 видів), протейних Proteáceae (660 видів), астрових Asteráceae (529 видів).

Папуаська підобласть[ред.ред. код]

Охоплює північну частину Австралії, Нову Гвінею, Соломонові острови, Ару, архіпелаг Бісмарка, острів Тімор. Переважаючий тип природних краєвидів (до перетворення їх людьми) — ліс з пальмами, панданусами, хлібними, санталовими деревами (Santalum), деревовидними папоротями, різними каучуконосами, ліанами і савани з евкаліптами, акаціями, різними злаками.

Характерні тварини: єхидна (Tachyglossidae), проєхидна, деревні кенгуру (Macropodidae) і кускуси, бандикути, шерстохвости, райські птахи, папуги, рибалочки, гарпії, смітні кури, казуари, гекони, сцинки, варани, крокодили, жаби, яскраво забарвлені характерні метелики родини Papilionidae і жуки, молюски. У Новій Гвінеї є кілька видів гризунів місцевого походження і дика свиня, наявність якої свідчить про колишні зв'язки суші Австралії з Південною Азією.

Австралійська підобласть[ред.ред. код]

Представники тваринного світу Австралійського екорегіону
Тварини австралійського екорегіону

Охоплює Австралію, крім північних її районїв, острів Тасманію і ряд прилеглих островів. Переважаючі тип природних краєвидів в Австралії — тропічні степи і субтропічні пустелі. У ряді випадків виявляється спільність з флорами Антарктичної та Капськой області (буки, кипарисові, магнолієві, араукарії, деревовидні папороті, протейні й ін.). Проте в центральній частині материка спостерігаються розриви ареалів багатьох рослин (джексонія, банксія та ін.), що пояснюється стародавнім тривалим роз'єднанням західної і східних частин Австралії морем. На теренах області майже немає ендемічних культурних рослин з соковитими плодами. Тут батьківщина посухостійких дерев і чагарників, поширених у культурах по всьому світові (евкаліпти, акації).

Рослинність неоднорідна. Засолені пустелі центральних районів покриті солянками (солерос, кохія, лобода), піщані — жорсткими колючими злаками (триодія, спиніфекс). Зі сходу й заходу від цих районів поширюються території жорстколистяних чагарників — «скреб». На схід вони поступово переходять в широкі савани з невисокими акаціями та евкаліптами, що далі змінюються саванновими лісами. У міру наближення до моря на південний захід і схід материка з'являються вічнозелені субтропічні ліси, а по берегах Коралового моря і вологі тропічні ліси — гілеї, схожі за структурою та походженням з сусідніми маланезійськими гілеями. Для субтропічних і субантарктичних лісів області характерні гігантські (заввишки понад 100 м і в діаметрі до 12 м) евкаліпти, деревовидні папороті, саговники і ін. На південному заході росте своєрідна деревовидна ксанторія з родини лілейних Liliaceae.

На сході материка і на острові Тасманія — ліси з евкаліптів та інших миртових (Myrtaceae), південних буків. На острові Тасманія зустрічаються степові ділянки, скреби; у горах ростуть справжні антарктичні ліси з чилійського буку, антарктичних хвойних (подокарпус, філокладус) і ін. На схилах високих гір і на плато Великого вододільного хребта межа лісів місцями не доходить до самих вершин. У горах — субальпійські луки, болота, зустрічаються північні гірські рослини: ранункулюс, генціана, вероніка, віола, гнафаліум.

Підобласті рослинного покриву:

  • Південно-західна,
  • Еремея,
  • Північно-східна,
  • Південно-східна,
  • Тасманія.

Австралійська зоогеографічна область — одна з 6 зоогеографічних областей суші, вперше встановлена англійським вченим Ф. Л. Секлетером, обґрунтована англійським натуралістом А. Р. Уоллесом і загальновизнана в пізніших системах розподілів суші. Фауна характеризується великою кількістю ендемічних родів і родин, малим числом вищих, або плацентарних, ссавців, з яких (не вважаючи завезених людиною і потім здичавілих: собаки, свині, кролики, лисиці, пацюки Rattus rattus і деякі інші) зустрічаються тільки кажани, здатні перелітати широкі протоки, і небагато родів справжніх мишей, предки яких могли бути занесені течією на деревних стовбурах.

Сумчасті досягли тут виняткового розквіту: зустрічається близько 50 родів (162 видів), які зустрічаються тільки в Південній Америці, 2 родини — сумчасті щури Didelphidae і ценолестові Caenolestidae. Різноманітні форми сумчастих відповідають різним біологічним екотипам вищих ссавців:

Характерною рисою орнітофауни цієї області як однієї з найдавніших, що пройшла окремий розвиток від інших континентів, є наявність австралійського ендемічного виду страусів — ему, одного з найпримітивніших горобиних птахів — лірохвоста австралійського (Menura superba, Menuridae) та ендемічних папуг роду Какаду (Cacatua, Cacatuidae). У цілому орнітофауна області характеризується значною кількістю ендемічних родин і родів. Із 1200 видів птахів близько 450 — ендемічні, зокрема усі види родини Казуарових (Casuariidae), родини Великоногових (Megapodiidae), родини Наметникових (Ptilonorhynchidae), а також родини Медолюбових (Meliphagidae) (близько 200 видів), родини Дивоптахових (Paradisaeidae) (понад 100 видів). Із 83 родин, види яких заселяють цю область, 14 ендемічні, а це більше, ніж у будь-якій іншій області[1] .

З жуків характерні златки і дроворуби, з метеликів — стародавні групи Cossidae і Hepialidae.

Характернами тваринами є також: однопрохідні — качконіс і єхидна. Ящірки з родини агамових (Agamidae), сцинковий гекон, двоякодишуча риба цератод (лат. Neoceratodus).

Новозеландська підобласть[ред.ред. код]

Охоплює Нову Зеландію, острови Чатам, Окленд, Кемпбел, Антиподів. Переважаючі типи природних краєвидів — гірські ліси з деревовидних папоротей, хвойнихагатисів і подокарпів, — лаврів, миртів, південних буків.

Характерні тварини: ящерогад гатерія, новозеландська жаба, нелітаючі птахи — ківі і винищений у XVIII сторіччі велетенський моа, папуги, султанська курка. Зовсім відсутні ссавці місцевого походження.

Полінезійська підобласть[ред.ред. код]

Є порівняно бідною на види рослин, і тварин. Охоплює острови Полінезії, включно з Гавайськими. Поряд з островами вулканічного і коралового походження є і материкові з залишками гондванських флори і фауни (наприклад, деревовидні папороті з численими ендемічічними видами на багатьох островах, ігуани на островах Фіджі і Товариства).

Посилання[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  2. Альохін В. В. Географія рослин. К., 1952.
  3. Корнєєв О. П., Кістяківський О. Б. Посібник з зоогеографії. К., 1956.
  4. Пузанов І. І. Зоогеографія. Видання2. К., 1949.
  5. Краткая географическая энциклопедия, Том 1/Гл.ред. Григорьев А.А. М.:Советская энциклопедия — 1960, с.564. (рос.)
  6. Кэмпбел Д. X. Ботанические ландшафты земного шара. М., 1948. (рос.)
  7. Гептнер В. Г. Общая зоогеография, М.—Л., 1936. (рос.)
  8. Вульф Е. В. Историческая география растений, [2 изд.], М.— Л., 1944. (рос.)
  9. Бобринский Н. А., Зенкевич Л. А., Бирштейн Я. А. География животных, М., 1946. (рос.)
  10. Алехин В. В., Кудряшов Л. В., Говорухин В. С. География растений с основами ботаники, 2 изд., М., 1961. (рос.)
  11. Шмитхюзен И. Общая география растительности, пер. с нем., М., 1966. (рос.)
  12. Burbidge N. Т. The phytogeography of Australian region, «Australian Journal of Botany», 1960, v. 8, № 2. (англ.)