Автологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Автоло́гія — вживання слів і висловів у їх прямому (безпосередньому) значенні на відміну від переносного.

В автологічних віршах поети майже не звертаються до тропів.

До автологічного письма зверталися Є. П. Плужник, Д. Н. Фальківський, Юрій Липа, П. О. Дорошко та ін.

У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. М. Талалаю:

Неначе іншим бачиш літо
І степ, і сонце, і жнива,
Коли і запахом, і цвітом
П'янить-підкошує трава.
У небі жодної хмарини,
Земля озвучена сповна,
І пісню кожної пташини
Напам'ять вивчила луна.
Пора налитого колосся,
Пора ясної далини,
Коли не думаєш про осінь
І не пригадуєш весни.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]