Автономна Республіка Північного Епіру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Αυτόνομος Δημοκρατία της Βορείου Ηπείρου
Aftónomos Dimokratía tis Voríou Ipíru
Автономна[1] Республіка Північного Епіру
Незалежність за часів тимчасового уряду, невизнаний статус:
Лютий 28–Травень 17

Автономія під номінальним (не реалізованим) Албанським суверенітетом:
травень 17–жовтень 27
Королівство Греція Hellenic Kingdom Flag 1935.svg
1914 Королівство Греція Hellenic Kingdom Flag 1935.svg
Прапор Герб
Прапор Печатка
Розташування Αυτόνομος Ήπειρος
Столиця Аргірокастрон (Гірокастра)
40°04′ пн. ш. 20°08′ сх. д. / 40.067° пн. ш. 20.133° сх. д. / 40.067; 20.133
Мови офіційна: грецька,
друга: албанська[2]
Релігії Православ'я
Форма правління Тимчасовий
Президент Georgios Christakis-Zografos
Історія
 - Декларація незалежності Лютий 28
 - Протокол Корфу Травень 17
 - Друга Грецька Адміністрація Жовтень 27, 1914
Площа
 - 1913 6444 км2
Населення
 - 1913 228 000 осіб
     Густота 35,4 осіб/км² 

Автономна Республіка Північного Епіру (грец. Αυτόνομος Δημοκρατία της Βορείου Ηπείρου, Aftónomos Dimokratía tis Voreíou Ipeírou) — недовготривала, самоврядна держава заснована 28 лютого 1914, після Балканських війн, греками що жили в Південній Албанії (Північний Епір).

Регіон відомий як "Північний Епір» (Βόρειος Ήπειρος), зі значним грецьким населенням, було окуповано грецькою армією під час Першої Балканської війни (1912-1913). Флоренційський протокол проте, наголошував передати терен новоствореній албанській державі. Це рішення було відкинуто місцевими греками, і, як тільки-но грецька армія зайняла терен, автономний уряд було створено в Аргірокастроні (грец. Αργυρόκαστρον), сьогодні Гірокастра), під керівництвом Georgios Christakis-Zografos, видатного місцевого грецького політика і колишнього міністра закордонних справ, і з мовчазної підтримки з Греції.

У травні автономія була підтверджена великими державами у протоколі Корфу. Угода підтвердила, що регіон буде мати свою власну адміністрацію, визнаються права місцевого населення і за умови самоврядування номінальний албанський суверенітет. Тим не менш, він ніколи не був реалізований, тому що в серпні уряд Албанії було повалено. Грецька армія повторно окупувала терен після початку Першої світової війни (жовтень 1914). Передбачалось що Північний Епір буде переданий Греції після війни, але італійська підтримка і поразка Греції в Малоазійській кампанії призвела до остаточної поступки на користь Албанії в листопаді 1921 року[3] У 1925, кордон Албанії було зафіксовано у Флоренційському протоколі, і Греція відмовилася від будь-яких претензій щодо Північного Епіру[4]

Передмова[ред.ред. код]

Північний Епір і Балканські війни[ред.ред. код]

У березні 1913 року, під час Першої Балканської війни, грецька армія, після захоплення Османських укріплень при Бізані, звільнила Яніну. Перед цим була взята Гімара 5 листопада 1912. Наприкінці війни грецькі збройні сили контролювали велику частину історичної області Епір, досягнувши лінії від Ceraunian гір (вище Гімари) в Іонічному узбережжі до озера Преспа на сході.

У той час, албанський рух за незалежність тільки набирав обертів. 28 листопада 1912, у Вльорі, Ісмаїл Кемалі проголосив незалежність Албанії, також було утворено Тимчасовий уряд який, мав свої повноваження тільки на терені навколо Вльора. В цей же час, Османський генерал Ессад Паша проголосив республіку Центральної Албанії зі столицею в Дуррес,[5] , проте консервативні албанські племена все ще сподівався на збереження влади Османської імперії[6] Більша частина території, яка пізніше увійшла до складу албанської держави було зайнято греками на півдні і сербами на півночі[7]

Етнографічна мапа Північного Епіру на 1913, представлена Грецією на Паризькій мирній конференції, 1919

Останній Османський перепис населення, проведений у 1908, виявив наявність 128,000 православних християн і 95,000 мусульман в регіоні[8]Православне населення, за оцінками, від 30,000 до 47,000 говорили виключно грецькою. Інша частина православної громади були білінгви, використовуючи албанське патуа у себе вдома і грецьку для культурної, торгової та господарської діяльності. Крім того, вони мали грецьку національну самосвідомість і підтримали сепаратистський рух автономії. [9] З огляду на ці умови, вірогідність підтримки Північним Епіром албанського уряду були сумнівні[10]

Демаркація греко-албанського кордону[ред.ред. код]

Концепцію незалежної албанської держави підтримували великі європейські держави, особливо Австро-Угорщина і Італія[11] Обидві ці держави прагнули контролювати Албанію, яка, за словами міністра закордонних справ Італії, Томмазо Тіттоні, надасть "незаперечну перевагу в Адріатичному морі". Захоплення сербами Шкодера і можливість проведення грецького кордону за декілька кілометрів на південь від Вльоре викликала сильний опір цих держав[7][12]

У вересні 1913, була скликана Міжнародна комісія європейських держав за для визначення кордону між Грецією та Албанією. Через італійський та австро-угорський тиск було визначено, що регіон Північний Епір повинен бути відійти до Албанії.

Флоренційський протокол[ред.ред. код]

При демаркація грецько-албанського кордону згідно з умовами Флоренційського протоколу від 17 грудня 1913, регіон відходив до Албанії. Так, 21 лютого 1914 року, посли великих держав вручили ноту уряду Греції з вимогою евакуації з краю грецької армії. Грецький прем'єр-міністр Елефтеріос Венізелос, пристав на це рішення в надії на допомогу в розв'язанні інших невирішених проблем Греції — визнання грецького суверенітету над Північно-Східними островами Егейського моря[13][14]

Реакція Північного Епіру[ред.ред. код]

Декларація незалежності[ред.ред. код]

Такий поворот подій був вкрай непопулярним серед грецького населення краю. Греки Епіру відчули себе обдуреними урядом Греції, тому що уряд не зробив нічого, щоб підтримати їх вогнепальною зброєю. У той же час, поступове виведення грецької армії дозволило б албанським військам взяти під контроль регіон. Отже, щоб запобігти цю можливість, було вирішино оголосити свою незалежність[15][16] Georgios Christakis-Zografos, видатний державний діяч Епіру і колишній міністр закордонних справ Греції, разом з представниками місцевих в "Загальноепірської ради", 28 лютого 1914 року, проголосив Автономну Республіку Північного Епіру у в Аргірокастроні (грец. Αργυρόκαστρον, сьогодні Гірокастра) проголосивши Тимчасовий уряд[17] Georgios Christakis-Zografos став президентом Тимчасового уряду.

Прапор нової держави був варіант грецького національного прапора, що складається з білого хреста в центрі на синьому фоні і увінчаний імператорським візантійським орлом чорного кольору. [18]

Полковник Dimitrios Doulis, подав у відставку зі свого поста в грецькій армії і приєднався до тимчасового уряду в якості міністра військових справ. З перших же днів йому вдалося мобілізувати армію, що складалася з більш ніж 5,000 вояків[19] Крім того, місцевий єпископ, Vasileios, обійняв посаду міністра Релігії і юстиції. Незабаром були сформовані збройні групи, на кшталт "Священного загону", за для протидії будь-якому вторгненню на територію автономного уряду. Перші райони, які приєдналися до автономії руху за межами Гірокастри були Гімара, Саранда і Пермет.[20]

Реакція Греції і евакуація[ред.ред. код]

Військовий загін Епірських жінок. Серпень 1914, Гірокастра

Грецький уряд не бажав приймати будь-які відкриті ініціативи на підтримку повстання. Військові і політичні діячі продовжували проведення повільного процесу евакуації, яке почалася в березні і закінчилося 28 квітня. Офіційно будь-які форми опору були скасовані, великі держави і Міжнародна контрольна комісія (організація, створена великими державами, з метою забезпечення миру і стабільності в цьому районі) надали гарантії забезпечення прав тубільних греків. Після проголошення в Гирокастрі незалежності, Zografos направив пропозицію представникам місцевих органів в Корча, приєднатися до руху, але, грецький військовий комендант міста, полковник Alexandros Kontoulis, чітко виконував вказівки Афін — оголосив військове становище, погрожуючи застрелити будь-якого громадянина, який підніме прапор Північного Епіру. Коли в Кольоня, місцевий єпископ Спиридон проголосив автономію, Kontoulis негайно його заарештував і вислав з країни[21]

1 березня Kontoulis вивів підпорядковані йому грецькі війська з краю і передав владу албанській жандармерії, що складалася в основному з колишніх дезертирів з Османської армії під командою голландських та австрійських офіцерів[20] 9 березня, грецький флот блокував порт країни Тірана, одне з перших міст, що приєдналися до автономіського руху[22] Були також спорадичні конфлікти між грецькою армією і епірськими підрозділами з невеликими втратами з обох сторін[23]

Перемовини і збройний конфлікт[ред.ред. код]

По виведенню грецької армії, спалахнув збройний конфлікт між албанськими і північноепірськими військами. В регіонах Гірокастра, Гімара, Саранда і Дельвіна автономістським силам вдалося успішно роззброїти албанську жандармерію і албанські іррегулярні формування[21] З іншого боку, Zografos, розуміючи, що великі держави не схвалить приєднання Північного Епіру до Греції, запропонував три можливі дипломатичні рішення:[20]

  • Повна автономія під номінальним суверенітетом Князівства Албанія.
  • Адміністративна та кантональна система автономії.
  • Прямий контроль і управління європейськими державами.

7 березня принц Вільям Від прибув до Албанії, в цей час точились запеклі бої на північ від Гірокастри, в області Цепо, де албанська жандармерія безуспішно намагалась розвинути наступ на південь. 11 березня відбулась спроба врегулювання за посередництва голландського полковника Томсона в Корфу. Албанська сторона була готова прийняти обмежену автономію Північного Епіру, але Karapanos наполягав на повній автономії, що було відхилено албанською делегацією і перемовини зайшли у глухий кут[21] Тим часом, північноепірські війська захопили Ерсека і продовжили наступ на на Фрашер і Корча[24]

У той же час, Міжнародна Контрольна Комісія, за для побігання подальшої ескалації збройного конфлікту, вирішила втрутитися. 6 травня Zografos отримав повідомлення про початок переговорів за новою основою. Zografos прийняв пропозицію, і перемир'я було оголошено на наступний день. На час припинення вогню був отриманий наказ, військам Північного Епіру захопити височину Морава, домінуючою над Корче, що робить здачу албанського гарнізону у місті неминучою[25]

Визнання автономії і початок Першої світової війни[ред.ред. код]

Протокол Корфу[ред.ред. код]

Докладніше: Протокол Корфу

Переговори проводилися на острові Корфу, де 17 травня 1914, представники Албанії і Північного Епіру підписали угоду, відому як протокол Корфу. За її умовами, дві провінції Корче і Гірокастра, отримували повну автономію (Corpus separatum) під номінальним суверенітетом албанського князя Віда.[25] Албанський уряд мав право призначати і звільняти губернаторів і вищих чиновників, спираючись на думку місцевого населення. Іншими пунктами було: пропорційний набір тубільців в місцеву жандармерію і заборона находження у регіоні військових загонів скомплектованих не з тубільців. У православній школі, грецька мова буде єдиною мовою навчання, за винятком перших трьох класів. Грецька була також зроблена рівною з албанською у всіх суспільних справах. Привілеї Османської епохи у Гімаре були відновлені, й іноземець повинен був призначений в якості «капітана» на 10 років.[26]

Виконання та дотримання протоколу була покладена на Міжнародну контрольну комісію, а також організацію державного управління і відділи юстиції та фінансів в регіоні[27] створення та підготовку місцевої жандармерії повинно було проводитися голландськими офіцерами[28]

Договір був ратифікований Протоколом представників великих держав в Афінах 18 червня, і албанським урядом 23 червня[29] Установчі збори Епіру в Дельвіна також затвердили умови протоколу , хоча делегати з Гімара протестували, стверджуючи, що тільки союз з Грецією може дати життєздатність рішенням[30] На початку липня міста Тепелена і Корче (8 липня) перейшли під контроль тимчасового уряду Північного Епіру.

Нестабільність і скасування[ред.ред. код]

Незабаром після початку Першої світової війни, ситуація в Албанії дестабілізувалась і виник політичний хаос. У той час країна була розкраяна на низку крайових урядів. Через анархію в центральній і північній Албанії, мир не був повністю відновлено, незважаючи на Корфу-протокол, сполохували спорадичні збройні конфлікти[31] Принц Вільгельм залишив країну 3 вересня, на наступний день епірські війська, без схвалення з боку тимчасового уряду, почали атаку на албанський гарнізон у Бераті і їм вдалося захопити за декілька днів його цитадель[32].

Прем'єр-міністр Греції Елефтеріос Венізелос був стурбований цими подіями, особливо через можливість дестабілізації ситуації за межами Албанії і спровокувати більш широкий конфлікт. 27 жовтня, після отримання згоди великих держав[33] грецький V армійського корпусу увійшов в область вдруге, Тимчасовий уряд офіційно припинив своє існування, заявивши, що він досяг своєї мети.

Післямова[ред.ред. код]

Грецька адміністрація, під час Першої світової війни, погодила між Грецією, Італією і великими державами, що остаточне врегулювання питання Північного Епіру слід залишити на майбутнє, після закінчення війни. У серпні 1915, Елефтеріос Венізелос заявив в грецькому парламенті, що "тільки через колосальну помилку" можна було відокремити область від Греції. Після відставки Венізелосу в грудні, наступний уряд роялістів скористався ситуацією і включив регіон формально у склад грецької держави. У перші місяці 1916, мешканці Північного Епіру брали участь в грецьких виборах і обрали 16 представників у грецький парламент. У березні було офіційно оголошено об'єднання регіону з Грецією, область була розділена на префектури Аргірокастро і Кориця[34]

Італо-французька окупація і інтербелум[ред.ред. код]

Національна схизма і руйнація сербського фронту призвели до італійської (у Гірокастрі) і французької (у Корчі) військової окупації з вересня 1916 року. У повоєнний період автономістський рух тільки посилився[35]

Відповідно до положень Паризької мирної конференції, Північний Епір мав відійти до Греції, але через політичні події, такі як грецька поразка у греко-турецькій війні, 1919-1922 і сильна італійська опозиція на користь Албанії, області відійшла до Албанії у 1921.[3][36]

У лютому 1922, парламент Албанії затвердив Декларацію прав меншин. Тим не менш, декларація, на відміну від протоколу Корфу, визнавала права нацменшин лише на обмеженій території (частини районів Гірокастри, Саранда та 3 села біля Гімари), без здійснення будь-яких форм місцевого самоврядування. Як безпосередній наслідок цього — всі грецькі школи у краї були прмусово зачинені до 1935, в порушенні зобов'язань, прийнятих урядом Албанії перед Лігою Націй[37] З іншого боку, сьогоденні кордони Албанії були встановлені у 1925 і Греція, відмовилася від своїх претензій на Північний Епір[38]

Примітки[ред.ред. код]

  1. по-грецький термін autonomos має подвійний сенс, це може означати або незалежність, або автономію.
  2. обмежене застосування в сфері освіти, правосудді та державному управлінні (відповідно до умов протоколу Корфу).
  3. а б Miller 1966: 543-44
  4. Brad K. Blitz: War and change in the Balkans: nationalism, conflict and cooperation, Cambridge University Press, 2006. Page 225 [1]
  5. Stickney 1924: 51
  6. Winnifrith 2002: 130
  7. а б Miller 1966: 518
  8. Nußberger Angelika, Wolfgang Stoppel Minderheitenschutz im östlichen Europa (Albanien) (2001).
  9. Newman, Bernard (2007). Balkan Background. READ BOOKS. с. 262–263. ISBN 978-1-4067-5374-5. 
  10. Winnifrith 2002: 130 "...in Northern Epirus loyalty to an Albania with a variety of Muslim leaders competing in anarchy cannot have been strong".
  11. Schurman 1916: 'This new kingdom was called into being by the voice of the European concert at the demand of Austria-Hungary supported by Italy.'
  12. Chase 2007: 37-38
  13. Kitromilides 2008: 150-151
  14. Greek ministry of Foreign Affairs. Note of the Great Powers to Greece. It concerned the decision of the Powers to cede irrevocably to Greece all the Aegean islands already occupied by the latter (with the exception of Imbros, Tenedos and Castellorizo) on the date on which Greek troops would evacuate the parts of Northern Epirus awarded to Albania by the Florence Protocol.
  15. Kondis 1976: 124
  16. Schurman 1916: "It is little wonder that the Greeks of Epirus feel outraged by the destiny which the European Powers have imposed upon them... Nor is it surprising that since Hellenic armies have evacuated northern Epirus in conformity with the decree of the Great Powers, the inhabitants of the district, all the way from Santi Quaranta to Koritza, are declaring their independence and fighting the Albanians who attempt to bring them under the yoke."
  17. in Greek the term autonomos has a dual meaning, it can mean either independent or autonomous.
  18. Ruches 1965: 83
  19. Boeckh 1996: 115
  20. а б в Heuberger, Suppan, Vyslonzil 1996: 68-69
  21. а б в Kondis 1976: 127
  22. Stickney 1924: 43
  23. Ruches 1965: 84-85
  24. Sakellariou, M. V. (1997). Epirus, 4000 years of Greek history and civilization. p. 380: Ekdotike Athenon. с. 480. ISBN 978-960-213-371-2. 
  25. а б Ruches 1965: 91
  26. Miller 1966: 520
  27. Stickney 1924: 49
  28. Boeckh 1996: 116
  29. Stickney 1924: 50
  30. Kondis: 132-133
  31. Ruches 1965: 94
  32. Leon George B. Greece and the Albanian Question at the Outbreak of the First World War (1970) С. 61–80.
  33. Guy 2007: грецькі війська перетнули південний албанський кордон в кінці жовтня 1914, офіційно реокупуя всю південну Албанію, поза Вльора, і встановивши військову адміністрацію до 27 жовтня 1914 р., с. 117.
  34. Stickney 1924: 57- 63
  35. Winnifrith 2002: 132
  36. Kitromilides 2008: 162-163
  37. Basil Kondis & Eleftheria Manda. The Greek Minority in Albania - A documentary record (1921-1993). Thessaloniki. Institute of Balkan Studies. 1994, p. 20.
  38. Brad K. Blitz: War and change in the Balkans: nationalism, conflict and cooperation, Cambridge University Press, 2006. Page 225

Література[ред.ред. код]

Офіційний документ[ред.ред. код]