Автопортрет (Арчімбольдо)
| італ. Autoritratto | |
|---|---|
 | |
| Творець: | Джузеппе Арчімбольдо |
| Час створення: | 1570 |
| Розміри: | 23 × 15,7 см |
| Висота: | 230 міліметр |
| Ширина: | 157 міліметр |
| Матеріал: | Малюнок на тонованому папері |
| Жанр: | автопортрет |
| Зберігається: | Прага, Чехія |
| Музей: | Національна галерея |
 Автопортрет у Вікісховищі | |
«Автопортрет Арчімбольдо» — малюнок художника, де він зображений сам.
Віртуоз графік[ред. | ред. код]
Картини Арчімбольдо олійними фарбами, незвичні за виконанням і образами, затьмарили славу його віртуозних малюнків. Різнобічно і багато обдарований художник, Арчімбольдо робив вітражі, гербові щити, військові прапори, ескізи для гобеленів. Звичайно, він працював не один, бо замовники вимагали швидкого виконання. Все починалось з проекту і малюнку. Саме їх і робив Арчімбольдо. А вже після допомагав монтувати вітраж, виправляв невдалий силует, готував фарби, контролював якість виконання.
Як і більшість ранішніх майстрів — маньєристів, Арчімбольдо був високо освіченим і віртуозним малювальником-графіком. Він займався режисурою придворних свят, маскарадів і невпинно проектував нові костюми, знаряддя для ходи́, нові оздоби. Він виконав сотні малюнків. Тільки у 1585 році імператор Рудольф 2-й отримав від художника 148 малюнків, а казначей імператора 13 ескізів для виготовлення коштовних тканин. На жаль, більшість малюнків Арчімбольдо втрачена, а збережені можна бачити в Кабінеті малюнків Флоренції, в Празі тощо.
Власний автопортрет[ред. | ред. код]
Нам не відомі портрети Арчімбольдо, виконані іншими художниками. Можливо, спрацьовувало гальмо, бо художник мав великий авторитет віртуоза і зберіг високу посаду придворного художника при двох австрійських імператорах. Серед малюнків 43-річного майстра і знайшли його автопортрет. Що спонукало художника малювати самого себе — невідомо. Можливо, бажання залишити свій образ для позашлюбного сина. Знаючи про це, імператор наказав визнати сина Бенедетто законним.
Опис твору[ред. | ред. код]
На невеликому аркуші паперу швидкий, але точний малюнок тоненьким пером. Видовжене обличчя, нестрижені вуса, плоєний комір без мережива, бо воно дорого коштувало, одяг з пишним малюнком. Аби прибрати зайву полегшеність, художник пройшов весь малюнок синім тоном — всі тіні і тло. Ніяких зайвих аксесуарів — пензлів, масок, Аполлонів і Амурів поряд. Тільки обличчя з напруженим і допитливим поглядом. Виконаний не олійними фарбами автопортрет став в один рівень з віртуозними автопортретами Джорджо Вазарі, Баччо Бандінеллі, Луки Камб'язо і Тінторетто, найталановитіших сучасників-італійців Арчімбольдо.
Джерела[ред. | ред. код]
- Тананаева Л. И. Некоторые концепции маньеризма и изучение искусства Восточной Европы конца XVI и XVII века // «Советское искусствознание». — М.: 1987. — Вып. 22. — С. 123—167.
- Тананаева Л. И. Рудольфинцы: Пражский художественный центр на рубеже XVI—XVII вв. — М.: Наука. — 1996.
- Арчимбольдо: Альбом. Авт. текста Ролан Барт, пер. с фр. Веры Мильчиной, с итал. Наталии Ставровской. — М.—Рим: Мир Знаний, Франко Мария Риччи, 1997. — 181 с. — (Следы человека). — ISBN 88-216-7021-X
- Громов Н. Н. Карнавалы Джузеппе Арчимбольдо // Итальянский сборник. СПб., № 5. С. 79-95.
- Thomas DaCosta Kaufmann. Arcimboldo: Visual Jokes, Natural History, and Still-Life Painting (University of Chicago Press; 2010) 313 pages
