Авторська пісня

Авторська пісня — пісенний жанр, що виник у середині XX століття в СРСР. Синонімом цього терміну в українській мові є "співана поезія", що об'єднує українську термінологію із братньою польською. Наразі останній використовується навіть частіше, ніж "Авторська пісня", вживаний за часів тоталітаризму.

Виражальні засоби та характерні риси А.п.:

• змістове та якісне навантаження на поетичний текст;
• наспівність, природність, мелодійність та гармонічна функціональність музичного матеріалу;
• настрій довірливого спілкування;
• камерність виконання;
• егоїстична, ліберальна спрямованість.

Спершу основу жанру становили студентські та туристські пісні, які відрізнялися від «офіційних» (таких, що розповсюджувалися державними каналами) домінуванням особистісної інтонації, живим, неформальним підходом до теми.

Окремі твори з'явилися ще в 1930-х (романтичні пісні П. Кограна і Г. Лепеського, найвідомішою з яких є «Бригантина», а також ранні пісні Михайла Анчарова). Зазвичай (хоч і не завжди) автори пісень цього жанру є водночас авторами і віршів, і музики — звідси назва.

На початку 1950-х потужний пласт авторських пісень з'явився в студенському середовищі, зокрема, на біологічному факультеті МДУ (найвідоміші автори — Г. Шангін-Березовський, Дмитро Сухарєв, Л. Розанова) і в Педагогічному інституті ім. Леніна (Юрій Візбор, Юлій Кім, Ада Якушева). Широкої популярності авторська пісня набуває в середині 1950-х, з появою магнітофона. В цей час почали складати пісні Булат Окуджава і Новелла Матвєєва. Пізніше, в 1960-ті і 70-ті, класиками жанру стали Олександр Галич, Володимир Висоцький, Володимир Туріянський, Віктор Берковський, Сергій Нікітін, Олександр Городницький, Юрій Кукін, Олександр Мірзаян, Віктор Луферов, Олександр Суханов, Вероніка Доліна, в 80-х і 90-х до них додалися Михайло Щербаков і творчий дует Олексія Іващенка і Георгія Васильєва («Ивасик»).

Див. також

• Українські барди
• авторська пісня в Італії

Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.