Авіаносці типу «Сьокаку»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сьокаку
Aircraft carrier shokaku h73066.jpg
Служба
Тип/клас Важкі авіаносці, тип «Сьокаку»
Держава прапора Merchant flag of Japan (1870).svg Naval Ensign of Japan.svg
Параметри
Тоннаж 25 675 тони (стандартна)
32 000 (повна)
Довжина 257,5 м
Ширина 26 м
Осадка 8,9 м
Бронювання пояс — 215 мм,
палуба — 170 мм
Технічні дані
Силова установка чотиривальна паротурбінна силова установка
Потужність 119 310 кВт (160 000 к.с.)
Швидкість 34,2 вузлів
Екіпаж 1 600 чоловік
Озброєння
Зенітне озброєння 8 спарених 127-мм зенітних гармат,
12 строєних 25-мм зенітних автоматів
Авіація до 84 літаків

Авіаносці типу «Сьокаку» (яп. 翔鶴型) — серія важких японських авіаносців.

Історія створення[ред.ред. код]

Авіаносці типу «Сьокаку» — найвідоміші важкі японські авіаносці, які брали участь у більшості авіаносних битв на Тихому океані. Були спроектовані в 1936–1937 роках на основі авіаносця «Хірю». За архітектурою та компонуванням в основному повторювали прототип, але мали посилене бронювання та зенітне озброєння, несли більше літаків. В 1941 році були найпотужнішими авіаносцями у світі.

Конструкція[ред.ред. код]

Морехідність кораблів типу «Сьокаку» у порівнянні з «Хірю» значно покращилась завдяки тому, що корпус став вищий на одну палубу та отримав «кліперський» форштевень з великим розходженням носових шпангоутів та бульбом в підводній частині.

Ангар був двоярусний, повністю закритий. Довжина верхнього ангару становила 150 м, нижнього — 133 м; висота кожного — 4,83 м. Всього на двох ярусах розміщувалось 84 літаки. Ангари мали пости заправки літаків та підвішування авіабомб. Це пришвидшувало підготовку літаків до вильоту, але збільшувало імовірність пожежі, тим більше, що ангари не мали бронезахисту.

Політна палуба (242,2х29 м) була вкрита дерев'яним настилом. Літаки піднімали три електричні підйомники (носовий — 13×16 м, решта 13х13 м). Повний цикл (що включав завантаження, підйом та вивантаження літака) тривав 40 секунд. Катапульт не було. Посадку забезпечували 8 тросових аерофінішерів та 4 аварійних бар'єри.

Корпус по ватерлінії захищав на 2/3 довжини внутрішній бронепояс товщиною 105 мм. Машинні та котельні відділення прикривала 84-мм палуба. Решта палуб (в тому числі і польтна) були зроблені зі сталі товщиною 16-19 мм. Погреби боєзапасу та цистерни з бензином прикривали короби зі 170-мм броні.

В процесі експлуатації «Сьокаку» та «Дзуйкаку» пройшли декілька модернізацій з метою підсилення зенітного захисту та забезпечення протипожежної безпеки. Зокрема, були ліквідовані пости заправки літаків в ангарах; там були встановлені протипожежні перегородки, впроваджена нова система пожежогасіння. Цистерни з бензином отримали додатковий бетонний захист.

Кількість стволів 25-мм зенітних автоматів постійно збільшувалась. До літа 1942 року на кожному з кораблів їх було 48, в липні 1943 року — 70, на «Дзуйкаку» наприкінці його кар'єри — 170 (18х3, 5х2, 42х1). Крім того, на «Дзуйкаку» в 1944 році були встановлені шість 28-ствольних установок для запуску 120-мм некерованих зенітних ракет, проте ця зброя виявилась зовсім неефективною.

В 1943 році на обох кораблях були встановлені радари знаходження надводних та повітряних цілей (типу 21 і типу 13). Для протичовнового пошуку використовувався примітивний гідролокатор типу 0.

Представники[ред.ред. код]

Назва Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля
Сьокаку
翔鶴
1939 рік 5 жовтня 1940 року 8 серпня 1941 року Потоплений американським підводним човном «Cavalla» 19 червня 1944 року під час битви у Філіппінському морі.
Дзуйкаку
瑞鶴
1939 рік 25 вересня 1941 року Потоплений під час битви в затоці Лейте 25 жовтня 1944 року.

Джерела[ред.ред. код]

  • Бешанов В. В. Энциклопедия авианосцев / М.: ACT, Мн.: Харвест, 2002–202 с. ISBN 5-17-012485-6