Адажіо Альбіноні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Адажіо соль мінор для струнних інструментів та органу, відоме як Адажіо Альбіноні — твір Ремо Джадзотто, вперше опублікований у 1958 році.

За твердженням Джадзотто, п'єса являє собою реконструкцію, засновану на фрагменті з музики Томазо Альбіноні знайденому на руїнах зруйнованої при нальотах союзної авіації в кінці Другої світової війни Саксонської земельної бібліотеки в Дрездені. Ремо Джадзотто опублікував у 1945 році першу наукову біографію Альбіноні, який у 1720-ті роки працював у Німеччині. Знайдений фрагмент, згідно з передмовою Джадзотто до першого видання Адажіо, містив басову партію і два фрагменти партії першої скрипки загальною тривалістю шість тактів. Перша публікація п'єси цілком була озаглавлена: Ремо Джадзотто. Адажіо соль мінор для струнних і органу на основі двох фрагментів теми і цифрованого баса Томазо Альбіноні (італ. Remo Giazotto: adagio in sol minore per archi e organo su due spunti tematici e su un basso numerato di Tomaso Albinoni).

На думку музикознавців, стилістично п'єса відрізняється як від безсумнівних творів Альбіноні, так і від барокових творів взагалі. В 1998 році відомий музикознавець і музичний педагог, професор Люнебургского університету Вульф Дітер Лугерт у співавторстві з Фолькером Шютц опублікував у журналі «Praxis des Musikunterrichts» огляд проблеми авторства Адажіо, що включає фрагменти листів з Саксонської земельної бібліотеки, в яких стверджується, що такий музичний фрагмент із спадщини Альбіноні у зборах бібліотеки відсутня і ніколи в ньому виявлено не було, так що твір в цілому є безумовною підробкою Джадзотто[1]. Точка зору на Адажіо Альбіноні як більш-менш оригінальний твір Джадзотто відображена, зокрема, в популярній енциклопедії Хатчинсона[2], в довідці лейблу «Naxos»[3], інформаційному матеріалі відомого журналу барокової музики «Goldberg Magazine»[4] і інших джерелах.

«Адажіо» — одне з найбільш виконуваних музичних творів другої половини XX століття, неодноразово використовувалося в кіно. Завдяки використанню гітаристом Інгві Малмстіном в Icarus Dream Suite Op. 4 (1984) відіграло значну роль у формуванні сучасного неокласичного металу.

Пісні — переспіви Адажіо[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Wulf Dieter Lugert und Volker Schütz. Adagio à la Albinoni. // Praxis des Musikunterrichts, No.53 (Februar 1998). — S. 13-22.
  2. Статья «Tomaso Albinoni» // Hutchinson Encyclopedia.
  3. Remo Giazotto: Biography // Naxos.com
  4. Frédéric Delaméa. Tomaso Albinoni: the forgotten venetian // Goldberg Magazine. Вип. 43. — Грудень-січень 2006.