Адальберт Празький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Schädelreliquie Adalbert von Prag.jpg
Адальберт Празький
Svatý Vojtěch
Szt-adalbert.jpg
Адальберт Празький
Святий
Мирське ім'я Войцех
Чернече ім'я Адальберт
Народився бл. 955 року, Лібіце, Чехія
Помер 23 квітня 997, біля Ельблонга, Польща
Шанується Католицизм, Євангельський протестантизм
Канонізований 999 у Рим папою Сильвестром II
Покровитель Польща,
Чехія,
Угорщина,
Прусія
Атрибути орел, посох, весло, сім списів, відрубана голова в руках

Адальберт Празький або Святий Войцех (Vojtěch, пол. Wojciech; бл. 955 — † 23 квітня 997) — святий Римо-Католицької Церкви, єпископ празький з 983, у Польщі з кінця 996; убитий під час місіонерської подорожі до Прусії; 999 оголошений святим, патрон Католицької Церкви в Польщі. Вихованець Адальберта Магдебурзького, чиє ім'я взяв собі.

Біографія[ред.ред. код]

Войцех народився у чеському містечку Лібіце приблизно у 956 році. Походив із заможної та впливової родини Славніковичів. Цього батько, голова родини, чеський князь Славнік мав кровні зв'язки з династією Сасків, яка панувала у Німеччині. Стшежислава, мати святого, токож походила із знатної родини. Славнік мав сім синів, Войцех був шостим з них. Спочатку батько хотів, аби син був лицарем, однак хвороба, перенесена у дитинстві, змінила його плани. Родичі дали обітницю, що якщо Войцех вилікується, то буде духівником. Так говорить одна із легенд.[1]

Духовну освіту та миропомазання отримав від святого Адальберта - першого митрополита Магдебурга, обрав собі його ім'я. В подальших текстах згадується переважно під іменем Адальберта, під ним більше знаний у Європі.

Повернувся до Праги у 981 році після смерті Адальберта. У 982 (у віці 27 років) став Празьким єпископом, після німця Дітмара, який з 973 року був ординарієм. Патріотичні настрої та прагнення чехів позбутися німецького керівництва й тиску, завдяки чому Войцеха запропоновано на єпископа, не стали запорукою для радісного життя пастви з пастирем. Молодий єпископ вимагав, щоб християни не були багатоженцями, – і тим самим нажив собі ворогів серед можновладців, які мали такий звичай. Він вимагав, щоби священики клопоталися справами Церкви, а не жили з жінками офіційно чи й неофіційно, і заробив відповідне ставлення кліру до себе.

Він противився продажеві християн у рабство мусульманам, чим заробляли євреї, найбільші «банкіри». Біограф стверджує, що святий Адальберт мав віщий сон, у якому до нього звернувся Христос: "Ось я знову проданий, а ти спиш?". Ця сцена була викарбувана на гнєзненських воротах.

Він перерозподілив курсування грошей у курії, призначивши чверть доходів на допомогу бідним, що, знову ж таки, не покращило «внутрішнього» сприйняття його пастирства.[2]

Чехи де-факто не бажали бути християнами. Вони воліли жити як язичники, і при цьому мати Церкву як «запасний варіант» для спасіння. Близько 988 року Войцех залишив Прагу і подався до Рима просити Папу про звільнення від такого пастирства. По дорозі він продовжував свої духовні шукання і приїхав до одного грецького старця, славетного Ніла, якого просив про чернечий постриг. Ця історія заслуговує на окрему розповідь: православний, як би сказали зараз, старець порадив молодому Войцеху не поривати з традицією, в якій він виріс, і вступити до монастиря західного обряду. Отак 990 року св.Войцех прийняв постриг у бенедиктинському монастирі святих Олексія і Боніфація, де жили разом монахи обох обрядів, і був прикладом чудесного брата-бенедиктинця…

Прага звернулася до Папи Римського з листом – прислати назад єпископа, бо ж він глава Церкви, хоч як. Папа велів, Войцех пішов. Став будувати храми в поселеннях (бо доти церкви існували тільки в межах панських замків). Заснував перший бенедиктинський монастир під Прагою. І раптом одну з жінок місцевого багатія схопили на перелюбстві, хотіли вбити, єпископ дав їй прихисток у монастирі бенедиктинок, але панські слуги вбили її прямо там. Єпископ піддав злочинців анафемі, а ті вирізали і спалили доми його чотирьох братів разом із сім’ями, бо рід Славніковичів був їхнім давнім суперником. Це відбулось 28 вересня 995 року. Войцех знову подався до Рима. Папа прийняв його доброзичливо, але на жаль помер у 996 році. Тоді був скликаний синод, на якому Мюнхенський митрополит звинуватив Войцеха у невиправданому полишенні Празької кафедри. На вирішення своєї долі Войцех чекав у Майнці, бо увійти в Прагу інакше, ніж під збройним захистом імператора Оттона ІІІ, він змоги не мав. А Прага погрожувала смертю.

Отак і визначився напрямок місіонерства св.Войцеха-Адальберта: доброзичливо прийнятий польським королем Болеславом І, він пішов від нього навертати прусів-язичників. Король дав йому 30 солдатів для захисту, але Войцех ішов проповідувати Добру Новину, тож відіслав їх назад і поплатився. Десь приблизно під нинішнім Ельблонгом він загинув 23 квітня 997 року, в день Великої П’ятниці. Йому відрубав голову язичницький священик, а потім «присутній народ в однодушному пориві» підняв тіло християнина на списах. Святому Адальберту тоді був лише 41 рік.

Його тіло викупив Болеслав І, давши взамін стільки золота, скільки воно заважило. Реліквію урочисто було перенесено до Гнєзно. Оттон ІІІ послав звістку про смерть святого Папі, а також прохання про його канонізацію. Це був перший випадок прохання про канонізацію до Папи, до того часу святих оголошували місцеві єпископи. Канонізація відбулась у 999 році. Виконав її Сильвестр II, який одночасно заснував метрополію святого Войцеха у Гнєзно.

Культ[ред.ред. код]

Культ святого швидко поширився на багато країн Європи. Святий Войцех є покровителем Польщі, Чехії, Угорщини та Прусії. У самій Польщі приблизно 150 населених пунктів, понад двісті костелів та каплиць носять його ім'я.[3]

Зображається у єпископських шатах. Його атрибути: орел (захищає власні останки), посох, весло (яким його вдарив язичник під час проповіді), сім списів, відрубана голова в руках.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.