Адамсон Амандус Генріх
Ама́ндус Ге́нріх А́дамсон (ест. Amandus Heinrich Adamson), у Росії — Ама́нд Іва́нович або Аммон Іва́нович (*12 листопада 1855 р. — †26 червня 1929 р.) — один із найвизначніших представників естонського мистецтва. Академік Петербурзької Академії мистецтв, працював у жанрах монументальної пластики, камерної мініатюри, живопису. Основна тема його витворів — море.
|
|
Цій статті необхідно надати енциклопедичного стилю. |
Зміст |
Біографія [ред.]
Амандус Адамсон народився недалеко від Палдіскі, у родині моряка. Навчався в Ревельській Вишгородській школі для дітей із бідних сімей, де виявив схильність до мистецтва, вирізаючи фігури з дерева. 1875 р. переїхав до Санкт-Петербурга і 1876 р. вступив до тамтешньої Імператорської Академії Мистецтв, спочатку як вільний слухач по класу живопису, потім перейшов до класу скульптури.
Залишившися працювати в Петербурзі, викладав у школі Товариства заохочення мистецтв, брав участь у виставках, виконував замовлення. 1887 р. поїхав до Парижа. Його виставкові роботи «Вічно перемагає любов» і «Лірична музика» відзначили золотою медаллю Паризького салону — найвищою нагородою у світі мистецтва кінця XIX ст.
1881 р. повернувся до Петербурга. 1896 р. брав участь у конкурсі на оформлення Михайлівського палацу (зараз — Російський музей). Створив для двох найбільших залів барельєфи для фризів із сюжетами таїнств народження творів живопису, скульптури та архітектури. Сучасники назвали його роботу «скульптурною поемою». Викладав у Художньому училищі Штігліца.
1907 р. Адамсону присвоїли звання академіка. На початку XX ст. захопився монументальною пластикою й створив пам'ятник морякам російського броненосця «Русалка», встановлений 1902 р. у парку Кадріорг, у Таллінні, що нині вважається найкрасивішим пам’ятником Естонії.
Улітку 1918 р. залишив Петербург і разом з сім'єю переїхав у Палдіскі.
26 червня 1929 р. помер від хвороби серця.
Творчий доробок Амандуса Адамсона [ред.]
- Пам'ятник броненосцю «Русалка», Таллінн, 1902
- Пам'ятник затопленим кораблям, Севастополь, 1905
- Пам'ятник «Запорожцям, які висадилися в Тамані 25 серпня 1792р.», Тамань, 1911
- Пам'ятник Ф. Р. Крейцвальду, Виру, 1926
- Пам'ятник Йоганну Кьолеру, Вільянді, 1911
- Пам'ятник Лідії Койдула, Пярну, 1929
- Монумент Петру I, Полтава
- Скульптура «Молода татарка і морський розбійник», Алупка
- Скульптура «Русалка на камені», Алупка
- Скульптура на сюжет легенди про красуню Арзи, Місхор
- Скульптура «Рибак з острова Муху», 1892
- Воскова скульптура «Хрещення Христа Іоанном Хрестителем», 1879
- Скульптура «Калевіпоег біля воріт пекла», 1922
- «У тривожному очікуванні», 1897
- «Слухаючи голос моря», 1901
- «Останній подих корабля», 1926
- «Вічне торжество любові», 1889
- «Світанок і сутінки», 1895
- «Юність зникає», 1919
- «Дружина художника Є. Адамсон», 1928
- «Купальниця», 1928
- «Калевіпоег і Рогатий», 1896
- «Лірична музика»
- «Море шумить»
- «Чемпіон», 1904
- «Єдиний поцілунок хвилі»
- Пам'ятний надгробок на могилі першого естонського православного єпископа Платона, Преображенський собор, Таллінн.
- Скульптурне оздоблення фасаду, куполи і кулі дому «Зінгера», Санкт-Петербург, Невський проспект, 28, 1904
- Скульптурне оздоблення Будинку Штігліца, Санкт-Петербург, Соляний провулок, 9
- Барельєфи Михайлівського палацу, Санкт-Петербург.
- Скульптури «Промисловість», «Торгівля», «Мистецтво» та «Наука» на Будинку торгового товариства «Брати Єлісєєва», Санкт-Петербург, Невський проспект, 56
- У Державному художньому музеї Естонії є кілька його полотен.
Адамсон і Україна [ред.]
Амадсон є автором Пам’ятника затопленим кораблям у Севастополі, що заввишки майже 17 м, встановлений біля набережної Приморського бульвару в морі, на штучній скелі. Це колона з бронзовим орлом, який тримає в дзьобі вінок Слави. На п’єдесталі напис: «ВЪ ПАМЯТЬ КОРАБЛЕЙ. ЗАТОПЛЕННЫХЪ въ 1854 и 1855 гг. ДЛЯ ЗАГРАЖДЕНіЯ ВХОДА НА РЕЙДЪ». У Полтаві наявний пам'ятник Петру І, а в Тамані — пам'ятник першим запорожцям, які висадилися в Тамані. На високому постаменті, із брил дикого каменю, стоїть козак у традиційному запорізькому одязі з прапором у руках. На тильній стороні пам'ятника — слова старовинної козацької пісні про цю подію.
Джерела [ред.]
- Полтавщина: Енциклопедичний довідник/ ред: А.В. Кудрицький.- К.: УЕ, 1992 – 794 с.
- Р.Рубан “Історія памятника затопленим кораблям”
- Адамсон, Амандус Генрих