Адвентизм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Адвенти́зм (від лат. adventus — пришестя (або дослівно "біля порогу") — релігійна християнська протестантська течія, яка проповідує кінець світу що наближається: «друге пришестя Христа» та встановлення «тисячолітнього царства Божого».
Зміст |
[ред.] Назва
Назва Церкви Адвентистів Сьомого Дня походить від головних засад її віровчення. Це, передусім, віра у близькість Другого пришестя Ісуса Христа, або адвентус (лат. - пришестя), а також - дотримання Суботи, сьомого дня тижня як Божого дня, присвяченого поклонінню.
[ред.] Адвентизм
Релігійних рух, назва якого — «адвентизм», зародився в 1830-х роках в США та згодом зорганізувався в кілька релігійних організацій, найбільшою із яких — Церква адвентистів сьомого дня (АСД). Рух цей заснував баптист Вільям Міллер (англ. William Miller) в 1840-х роках; сам він був фермером і проповідником у Лоу-Хемптоні (англ. Low Hampton), штат Нью-Йорк.
[ред.] Адвентизм як поворот до витоків християнства
Церква АСД організувалась як духовна організація з початком XIX століття в результаті подальшого розвитку Реформації, що почалася в XVI сторіччі в Європі. Мета Реформації — повернувшись до витоків, відновити християнську Церкву такою, якою являлася вона у ті часи, коли Христос і апостоли її заснували. Взагалі всі реформатори Європи, починаючи від Лютера, змагалися за очищення християнства від нововпроваджених язичницьких традицій і вірувань, заснувавши свою віру тільки на Святому Письмі. Оскільки протестанти — це християни, які протестували проти відступу в християнстві від Біблії, вираз «Біблія і лише Біблія» (лат. Sola Scriptura), стало гаслом протестантизму.
[ред.] Адвентизм як подальший розвиток Реформації
У результаті подальшого розвитку Реформації на початку XIX століття серед баптистів, методистів та інших, розгорнувся адвентистський рух серед тих протестантів, які очікували швидкого повернення Христа. Уважно досліджуючи Біблію, основоположники Церкві АСД (баптисти і методисти) виявили в Біблії забуті, змінені й спотворені римською церквою доктрини як-от: істина про виправдання вірою, Закон Божий, субота, святилище, чиста й нечиста їжа та інші., — це привело до того, що всі, хто повернулися на біблейську платформу в 1863 році, об'єдналися в єдине братерство Церкви християн АСД. У даний час АСД здійснюють своє служіння людям у 220 країнах земної кулі, мають близько 42 000 церков, в яких поклоняються Богу близько 11 млн. дорослих членів Церкви, а коли врахувати дітей — більш ніж 20 млн.
Церква АСД — одна із тих, що визначається у світі своїм швидкий приростом: щодня зростає більш ніж 2-х тис. чоловік. Церква ця серед представників інших конфесій відома також під назвою «суботники».
[ред.] Основні цілі
Церква АСД проповідує Євангеліє Ісуса Христа всім народам Землі, закликаючи кожну людину прийняти дар вічного життя на умовах віри, покаяння і навернення (Ів. 3:16 - 21). Для здійснення цієї мети по всьому світу постійно створюються нові громади віруючих, які сприяють зміцненню братського спілкування, духовно-етичному вихованню людей всіх віків, а також сприяє зміцненню сім'ї, вірності подружжя і правильному вихованню дітей і молоді. Церква АСД є такою, що веде всесвітньою організацією в питаннях здорового способу життя, що закликає кожну людину піклуватися про храм свого тіла, в якому Бог бажає мешкати тут на Землі перш, ніж ми зможемо мешкати в Його присутності на небі (1 Корн. 3:16, 17; Об’явл. 21:27). Церква проповідує принципи ненасильства і свободи волевиявлення кожної людини в питаннях особистого вибору і свободи совісті, активно сприяє миротворчій діяльності, допомагає таким, що має потребу і знедоленим, сприяє дружбі і братерству між людьми різних рас і народів.
[ред.] Символи віри
Символом віри є Біблія. Вірять, що всі 66 канонічних книг Старого і Нового Завіту є богонатхненним мірилом і підставою християнської віри (2 Тим. 3:16,17).
Вірять, що весь Всесвіт, видимий і невидимий світ, створений великим і всесильним Творцем, Триєдиним Богом — Батьком, Сином і Святим Духом (Бут. 1; Кол. 1:15, 16; Йова 33:4).
Вірять, що всі розумні істоти Всесвіту створені Богом за образом і подобою Творця і що в питаннях свободи совісті і релігії всі у однаковій мірі мають право на свободу вибору. (Повт. 30:19) Вірять, що гріх зародився на небі, серед ангелів і що в результаті падіння Люцифера і його ангелів гріх був перенесений на землю, що привело наших предків до втрати безсмертя. (Іс. 14:12-14;)
Вірять, що Син Божий прийшов в наш світ, народився непорочним зачаттям від діви Марії (у оригіналі Старого Завіту слово "діва" написано з малої букви Іс. 7:14.), в 30 років був хрещений і 3,5 років проповідував, зціляв і воскрешав, являвши Собою характер Бога, люблячого і милосердного(Ів. 14:8,9).
Вірять, що життя Ісуса Христа є прикладом для всіх охочих стати Божими синами і дочками. Все, що робив Христос і ми повинні робити, все, що Він дотримував, і ми повинні дотримувати (Мт. 5:17,18; 1 Петр. 1:14-16; 1 Ів. 2:3-6).
Вірять, що людина не має в самому собі безсмертя, оскільки його було втрачено при гріхопадінні Адама і Єви, і що тільки через віру в Ісуса Христа і відновлення в нас образу Божого та Його святості безсмертя буде повернено нашому смертному тілу при Другому пришесті Христа (1 Кор. 15:51-54; Рим. 2:6, 7; 1 Тім. 6:16).
Вірять, що людина повинна оберігати не тільки свій дух (тобто розум) від осквернення, але і тіло своє. Біблія ясно вказує на несумісність неслухняність Богу із служінням Йому. Всі наркотичні засоби, такі, як тютюн, алкоголь і наркотики, руйнують людське тіло, а в тілі, що руйнується (хворому), не може бути місця для здорового духу (Лев. 11:43-47; Об. 21:27). Вірять, що Христос створив на землі Свою Церкву з людей, які прагнуть жити по Його прикладу відповідно до Його Закону. Він послав Своїх послідовників служити потребам людей безкорисливо і сумлінно. Він доручив Своїм послідовникам проповідувати Євангеліє і учити всіх людей дотримувати те, що Він повелів дотримувати.
Вірять, що сьомим днем тижня по Біблії є Субота. Святість цього дня установлена Богом при творінні Землі. Сам Бог про це: сказав і власноручно написав. Заповідь про суботу є четвертою заповіддю Закону Божого. Дотримуючи цю заповідь, людина визнає Бога Творцем нашої Землі. Це знак приналежності Богу, відмітна ознака того, Кому ми поклоняємося. Жодна заповідь Закону Божого не може бути змінена, оскільки Бог не змінюється. Пророки, Христос і апостоли дотримували суботу, і у вічності всі врятовані святитимуть цей день (Іс. 56:2-7;66:22,23; Лк. 4:16; Дії. 16:13; Якова 2:10).
Вірять, що кожна людина може одержати прощення всіх своїх гріхів і порятунок через віру в Ісуса Христа. Тому, подібно до учнів Христа, ми хрестимо в ім'я Батька і Сина і Святого Духу тільки тих людей, хто свідомо вірить і дає обіцянку служити Богу і дотримувати Його заповіді (Мр. 16:15, 16; 1 Петро. 3:21; Дії. 8:12).
Вірять в близький Другий прихід Христа, у те, що буде воскресіння мертвих праведних і неправедних, що буде завершальний праведний суд, після якого призвідник гріха і зла Сатана разом з своїми спільниками остаточно загине. Земля очиститься, оновиться, і врятовані народи вічно житимуть на оновленій землі, де ні смерті, ні плачу, ні крику, ні хвороби вже не буде (Ів. 14:1-3; 5:28, 29; Об. 21:1 - 4).
[ред.] Керівні органи
Світовим центром Адвентистів сьомого дня є «Генеральна конференція адвентистів сьомого дня» (м. Батл-Крік, США). Центр всесвітньої організації адвентистів сьомого дня знаходиться у Вашингтоні.
[ред.] Адвентисти в Україні
Див. також статтю: Адвентизм в Україні
[ред.] Дорадянський період
Перша громада християн АСД в містечку Бердубулаті Таврійської губернії (нині селище Привільне в Криму) організувалась майже стихійно, після прочитання брошури з віровчення ЦАСД одним з майбутніх віруючих. Про це є свідоцтва з архіву музею м. Сімферополя. Приїхавши до Криму, М. Конраді лише затвердив існування громади. Новохрещені обрали свій керівний орган і затвердили церковний статут, тому вона визнається легітимною. Деякими дослідниками вважається, що пастором цієї громади певний час був К. Конраді, але це не доведено.
Хоча перші адвентистські громади були створені іноземними місіонерами, витоки поширення адвентизму пов’язують також з діяльністю Т. Бабієнко та М. Чеховського.
На цей же час можна віднести виникнення адвентистських громад на Волині. Вони, на думку деяких дослідників адвентизму, почали виникати у 80-90-х рр. XIX ст. після того, як тут побував М. Чеховський: в 1888 р. в селищі Жарнувка поблизу м. Дубно, в 1890 р. була заснована громада на околицях Луцька, її очолив К. Рейвен.
Пізніше два члени цієї громади – К. Фендель і Й. Шлеузинський, переїхавши з сім’ями в м. Лодзь, у свою чергу організували там маленьку громаду. Поступово до неї почали приєднуватись місцеві католики. За дуже короткий період у Східній Польщі було створено Адвентистський центр, який якраз в Лодзі мав біблійну школу і невелику місію, що опікувалися, зокрема, віруючими західних територій України і Білорусії. Керівниками центру були Д. Геде і адвентист із Житомира Ф. Ремпферт.
До перших пропагандистів адвентизму можна також зарахувати німецького переселенця – Я. Ресвіка, який проживав в 80-х рр. XIX ст. в Криму і заснував там дві групи віруючих – в селищах Саки і Японча. Створення громад в Криму стало можливим за рахунок активної не тільки місіонерської, але й видавничої діяльності [44, с. 62-63].
За період 1879-1883 рр., завдяки зв’язкам Г. Перка з американськими адвентистами, громади українських адвентистів отримали журнал німецькою мовою «Голос істини». Пізніше для всіх громад Росії в Швейцарії почали друкувати журнал – «Вісник істини». Після переїзду російського відділення адвентистської місії із Швейцарії в Германію і відкриття видавництва у Гамбурзі, російською мовою були видані брошури: «Какой день ты празднуешь и почему ?», «Страдания Христа для спасения человечества» та ін. А в 1905 р. Гамбурзьке адвентистське товариство почало друкувати російською мовою уроки суботньої школи, в 1907 р. – щомісячник «Маслина». Після 1913 р. журнал було перейменовано в «Благую весть», його редагував І. Львов, а редакція перемістилася до Санкт-Петербургу.
Цей період становлення ЦАСД в Україні характерний тим, що в із невеличких груп формуються громади, виникають такі елементи організаційної структури церкви, як поля та союзи. Це складний період для церкви і її послідовників, адже вся робота проводилась напівлегально, під жорстким контролем цензури та опозицією з боку православного духовенства.
В вищевказаний період українські адвентисти отримували друковану продукцію від адвентистів, які переїхали в Америку. Останні періодично приїздили в Україну з метою пропаганди адвентизму та активної місіонерської роботи. Все це разом взяте створило можливості для проведення перших зборів представників від всіх адвентистів сьомого дня в Російській імперії. Такі збори проходили в листопаді 1890 р. в Ейгейнгеймі в присутності понад 100 делегатів.
Громади Російської імперії в той час структурно входили в Середньоєвропейський союз. Для активізації процесу розвитку мережі в Російській імперії Радою Союзу в Базелі приймається рішення об’єднати громади Германії й Російській імперії в один союз.
28 січня -1 лютого 1891 р. в Гамбурзі в присутності тодішнього голови Середньоєвропейського союзу Громад Т.П. Гольсера відбулись збори, на яких було розглянуто постанову Всесвітнього Союзу: громади Російської імперії і Германії відокремити від Середньоєвропейського союзу громад і поки вони потребують фінансової підтримки не об’єднувати їх в Германський союз громад, а визнати як два окремих місіонерських поля.
Створене для Російської імперії поле отримало назву «Східноєвропейське місіонерське поле». Це була перша структурна ланка Церкви, яка координувала діяльність адвентистських громад в Російської імперії.
Першими служителями для цього місіонерського поля стали, в основному, іноземні місіонери: голова поля – Л.Р.Конраді; члени Ради: Г.П. Гольсер, К. Ляубчан, Г. Ісаах, Я. Клейн. Окружним головою для Донської області і Криму було обрано Є. Вельха.
Керівництво ЦАСД того часу серйозно займалося і підготовкою кадрів священнослужителів. Служителі із Росії в період 1889-1899 рр. навчалися в школі АСД в Гамбурзі, а з 1899 р. для студентів з Росії було відкрито відділення в семінарії м. Фріденсау (Германія).
Також можна сказати, що цей період проведення різноманітних зборів, конференцій, з’їздів став процесом активного інституювання церкви АСД.
На 4-му зібранні Східноєвропейського поля, яке проходило на Кавказі в Олександродарі 30 квітня 1895 р., Г.І.Лебсак був закріплений проповідником за Прибалтикою, Польщею і Волинню.
У зв’язку з жорстким законодавством та опозицією з боку православної церкви, німецькі та російські громади на одній території існували роздільно і належали до різних полів аж до 1905 р. Російські громади відносились в цей час до Середньоросійського поля. В 1903 р. в цьому полі вперше повсюдно в церквах АСД були введені суботні біблійні бесіди.
Особливо динамічним для розвитку інституційної мережі українського адвентизму став початок XX ст. Німецька Унійна Конференція включала 13 країн Європи і ряд місіонерських полів: Голландське, Австро-Угорське, Балканське та Російське. Найбільші темпи зростання на цей період були відмічені в Російської місії. Якщо на осінь 1890 р. церква АСД в Росії налічувала 356 послідовників, то на початок 1900 р. – 1037 віруючих, об’єднаних в 28 громад.
Нормальні можливості для розвитку адвентизму в Україні за свідченнями самих же адвентистів з’явились після Указу Миколи II від 17 жовтня 1905 р. «Про укріплення основ віротерпимості», який юридично заклав основи свободи совісті в Російській імперії, а також після спеціального циркуляру № 55327 від 6 листопада 1906 р. з ініціативи голови Міністерства внутрішніх справ Росії Петра Столипіна, за яким адвентистам надавалася свобода віросповідання. Це дало черговий поштовх для розвитку адвентистської мережі, особливо в південних регіонах.
В 1906 р. російська громада адвентистів налічувала 2282 членів, в 1907 р. – 2500, 1908р. – 3077 (див. додаток А). В 1911 р. Церква АСД в Росії вже нараховувала біля 4 тис. віруючих, а більше третини служителів були українцями. Зауважимо, що основна кількість новонавернених в цей період складалася все ж таки з німців-колоністів. Ситуація докорінно змінилась з початком Другої Світової війни, коли більшість новонавернених стали складати православні, баптисти і лютерани.
Перша громада в Києві організувалась в 1903 р., її обслуговував пастор Д. Геде, німецький колоніст із Росії. Він, за дорученням європейської ГК, з 1900 р. очолював Північно-Західний регіон російського місіонерського поля аж до його реорганізації в 1907 р. Пізніше, Д.Геде до 1909 р. очолював Південно-Західний регіон, куди входили Україна, Білорусія і Крим, а до першої світової війни він був головою Чорноморської місії і паралельно обслуговував Київську громаду, яка в міжвоєнний період зіграла ведучу роль в становленні церкви АСД в Україні.
В 1903 р. була організована громада адвентистів в Євпаторії, в 1906 р. в Сочі.
З розвитком мережі адвентизму в Україні, необхідністю координації дій місцевих громад в Російській імперії, виникла необхідність створення власних керівних органів. 18 липня 1907 р. була проведена реорганізація Німецької Унійної конференції з ціллю створення самостійного Російського Уніону. В жовтні 1907 р. в Ризі був створений самостійний Російський Уніон, де було обрано перший склад Ради Церкви АСД на чолі з Ю. Бехтером та створено трактатне товариство для друку адвентистської літератури національними мовами. 19-23 вересня 1907 р. в Києві відбулася щорічна звітна конференція Середньоросійського поля, до якого входила і Україна, де було прийнято ряд принципових рішень для подальшого розвитку Церкви. Було запропоновано в кожну першу суботу місяця збирати в церквах пожертви для бідних, з яких десята частина (десятина) щоквартально відсилалась до каси Уніону, прийнято заходів щодо місіонерської діяльності серед різних народів. В звіті голови Російського Уніону Ю. Бехтера було відмічено, що Україна має достатньо розвинуту мережу адвентистських громад, наведено кількісний склад окремих з них: Безугляки (4), Медвін (8), Христинівка (12), Ворошилівка (16), Русалівка (21), Ходорків (23), Рідкодуб (26), Богуслав (28), Кішенці (37), Київ (73).
Одним із найактивніших проповідників вважається К. Шамко. В 1907 р. він організував молитовні збори та заняття суботніх шкіл в м. Синельникове Донецької області, побував в громадах м. Катеринослава (сьогодні Дніпропетровськ), на ст. Заплази, в с. Гвоздилівка Херсонської губернії, ст. Роздільній Одеської області, м. Кіцмань Чернівецької області.
Із листа літературного євангеліста Г. Фрітца із м. Севастополя в 1908 р. стало відомо, що там теж є адвентисти. В 1913 р. в Севастополь був направлений проповідник із Любліна (Польща) М. Гріц, який мав педагогічну освіту і працював народним вчителем, тоді і там з’явилась невелика громада.
З початком Першої світової війни молитовний будинок у Севастополі було закрито, віруючі свої зібрання проводили на квартирах. Є данні, що матроси та солдати, які прийняли адвентизм, проповідували його після війни в Харкові, Катеринославі, Луганську. В 1919 р. М. Гріц був посланий в Білу Церкву. Полем його діяльності стали також Вінницька, Житомирська та частина Київської області.
В передвоєнний період, в умовах відносної свободи віросповідання Російський Уніон розвивався достатньо динамічно, швидко збільшувалась кількість адвентистських громад, розширювалась їх географія в Україні.
До 1911 р. цей Уніон сформувався остаточно. Структурно він складався із трьох регіональних об’єднань (конференцій) – Балтійського, Кавказького та Південноросійського і шести місіонерських полів – Західно-російського, Малоросійського, Середньоросійського, Російського, Сибірського та Середньоазіатського.
Розвиток адвентистської мережі України стримувався із-за підпорядкованості громад різним конференціям і полям. Так, Південноросійська конференція в 1910 р. мала 21 громаду, із яких тільки 3 були розташовані за межами України. Найбільшими громадами цього часу були – Севастопольська (62 члени), Євпаторійська (39), Яковська (38), Одеська (30), Хортицька, Олександрівська, Бендерська (по 25). Ряд громад, які складалися із українців, росіян, поляків, входили в Західно-російське поле (Рівно, Олексіївна, Березняки, Вербне, Кліщин, Юлянівка). Розвивалася мережа густонаселеного Малоросійського поля з громадами, які відігравали провідну роль: Кішенці (116 віруючих), Київ (58), Рідкодуби (54), Богуслав (46), Русалівка (45), Харків (32), Дженгелівка (26).
Із спогадів одного із пасторів церкви В. Джулая відомо, що в 1910 р. в Полтаві була створена громада із 15 чоловік, а в 1911 р. в селі Білуховка біля Полтави була створена ціла комуна віруючих. Вона мала дитячий садок, школу, пральню. В центрі поселення знаходився молитовний будинок, де по суботах богослужіння проводив проповідник з Полтави. Господарство в комуні велося за принципами Першо-апостольської церкви: корови, коні, вівці належали всім, одяг та скарби також ділились порівну. Комуна проіснувала аж до 30-х років.
В 1911 р. становище в Церкві АСД різко погіршується, обмежується свобода віросповідання, починається десятиліття важких випробувань. Видаються багато чисельні циркуляри міністерства внутрішніх справ Російській імперії, які обмежують діяльність неправославних релігійних організацій. Створюються неможливі умови для церковної діяльності, в першу чергу для проведення з’їздів та конференцій. Знижуються темпи розвитку ЦАСД. Негативно вплинула на розвиток мережі адвентизму і Перша світова війна.
Враховуючи, що адвентистські організації до 1907 р. входили в структуру Німецького Уніону, їх об’явили німецькими агентами, які працюють на Кайзера Вільгельма. Ця ситуація була також використана православним духовенством для підбурення Уряду і народних мас проти адвентистів. Ця робота не пройшла даремно. Дуже скоро в багатьох містах та селах були закриті молитовні будинки, а там, де вони ще працювали, богослужіння проходили в присутності двох поліцейських, які могли перервати проповідь, заборонити висвітлювати ті чи інші питання. Почались переслідування віруючих та служителів, відправлення їх до Сибіру. В 1912-1913 рр. були заборонені такі часописи як «Шлях до Христа», «Маслина». В 1915 р. Голова Російського Уніону АСД був визнаний неблагонадійним і висланий в США [77, с.69-70].
Перша світова війна створила для адвентистів проблеми не тільки із-за зв’язків Російського Уніону з німецькими громадами, але й у зв’язку з питанням їх участі в бойових діях та використання зброї. Виходячи із складності цього питання, керівництво Російського Уніону рекомендувало своїм вірним діяти згідно із своєю совістю. Тому адвентисти приймали посильну участь у війні. Із архівних документів відомо, що тільки з Києва і Київської губернії на війну було відправлено від 25 до 30 адвентистів. Деякі з них попали в санітарні загони, телеграфні частини, окремі з них працювали в прифронтових і тилових госпіталях, дехто приймав безпосередню участь у бойових діях.
Як визнають адвентисти, Союз в роки війни зазнав великих втрат. На Україні, наприклад, у всіх великих містах, окрім Києва, були закриті молитовні будинки, а керівництво Церкви заслано до Сибіру.
З всього вищевказаного можна зробити висновки: в цілому кінець XIX – поч. ХХ ст. для адвентистів були продуктивними. За період 1900 -1917 рр. Адвентистська мережа в Російській імперії, а відповідно і в Україні, отримала чіткі організаційні форми, в цей час були закладені інституційні основи церкви, окреслені перспективи її діяльності на майбутнє. Релігійна мережа в Україні в два перших десятиліття була вже достатньо розвинутою і порівняно чисельною. Це видно із вибіркової статистики двох полів Російського Уніону, куди входили українські громади.
Найчисельніша течія — адвентисти сьомого дня (АСД). Сьогодні в Україні діє Уніонна конференція Церкви АСД
Церков: 906
Членів Церкви: 61 305
[ред.] Література
- Українська радянська енциклопедія
- «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
- Куп М. Релігійне сектантство. Львів, 1958
- Питання атеїзму. К., 1958
- Наука и религия. М., 1957.
- Українська Уніонна Конференція
- Григоренко А.Ю. Эсхатология, милленаризм, Адвентизм: история и современность. Философско-религиоведческие очерки (научное издание). – СПб.: Европейский Дом, 2004. – 392 с.
