Аджамка (річка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аджамка
Річка Аджамка між селами Клинці та Любо-Надеждівка, 23 липня 2016 року
48°23′13″ пн. ш. 32°22′25″ сх. д. / 48.38721000002777828° пн. ш. 32.37366000002777611° сх. д. / 48.38721000002777828; 32.37366000002777611
Витік с. Коханівка
Гирло Інгул
Країни: Україна Україна
* Кіровоградська область
Регіон Одеська область
Кіровоградська область[1]
Довжина 47 км
Площа басейну: 288 км²
Притоки: Чорна (ліва) та невеликі потічки
Мапа

Аджа́мка — річка в Україні, в межах Суботцівської, Аджамської та Первозванівської сільських громад Кропивницького району Кіровоградської області. Ліва притока Інгулу (басейн Південного Бугу).

Етимологія назви[ред. | ред. код]

Назву виводять з турецької (перською «аджам» — перо), що цілком імовірно[2]. Однак структурно-фонетичні особливості варіанту Аджинка (на базі якого сформувалася сучасна назва Аджамка), який походить від тюркького «гіркий», примушує вбачати гідронім із значенням «річка», вода якої гірчить, «зіпсована». Розвиток гідроніма Аджинка → проміжний варіант Аджимка → сучасна форма Аджамка пояснюється чергуванням голосних і синонімією прикметникових суфіксів -н- і -м-[2]. Варіант Пікінерка пов'язаний з розміщенням у селі Аджамці з 1733 року пікінерського полку. Річку почали називати Пікінерською Аджамкою, або просто Пікінеркою[2].

Опис[ред. | ред. код]

Довжина 47 км. Площа водозбірного басейну 288 км². Похил річки 1,1 м/км. Заплава завширшки до 300 м, річище у верхній течії звивисте, завширшки до 5 м. Використання річки технічне, сільськогосподарське; рибництво.

Здебільшого річка у природному стані, зарегульована ставками і невеликими водосховищами.

Розташування[ред. | ред. код]

Витоки біля села Коханівки. Тече на південь, потім на південний захід. Впадає до Інгулу біля села Калинівки.

Притоки: Чорна, Балка Глиняна (ліві), Лозуватка (права) та невеликі потічки.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GEOnet Names Server — 2018.
  2. а б в Янко М. Т. Топонімічний словник України. — К.: «Знання», 1998.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]