Адживіка
Адживіка — давньоіндійське філософське вчення.
Засновник — мудрець Маркалідев (6-5 ст. до Р.Х.) .
За цим вченням існують 4 різновиди атомів, з яких виникають 4 стихії: вода, вогонь, земля, повітря.
Ці атоми + життя утворюють 5 субстанцій.
Атоми вічні, ніким не створені і неподільні. Вони різні і не можуть взаємоперетворюватися.
Адживіка розглядається як матеріалістичне вчення.
Зміст |
Походження назви [ред.]
Адживіка — «той, хто в різних місцях знаходить собі засоби для існування (аджива)».
Можливо також — від «дживат» («довгий як життя»).
Історія [ред.]
Бібліографія по цій тематиці бідна, що пояснюється втратою священних писань адживіки. Лише небагато фрагментів збереглися у буддійських і джайнських текстах, а також в написах епохи імперії Маур'їв.
Засновник секти — Маскарин Гошала (Санскрит; Палі: Маккхалі Госала). За іншою версією він очолював велику общину адживіків, але не був її засновником. За деякими даними Гошала був другом Махавіри, 24-го Тіртханкара Джайнізму. Сутра Бхагаваті зображує Гошалу учнем Махавіри протягом шести років, а потім їх світогляди розходяться.
Батько імператора Ашоки, Біндусара, був прихильником адживіки, яка в епоху Ашоки досягла вершини своєї популярності, а потім зникла. Можливо, що деякі групи продовжували існувати в Індії до XIV ст.
Буддизм і адживіка [ред.]
Будда критично ставився до адживіки за заперечення нею потенціалу людини та відповідальності за свої вчинки. Буддисти описують вчення адживіки як таке, що приносить велику шкоду — навіть більшу ніж інші подібні вчення.
Література [ред.]
- Філософський словник // Ред. В. І. Шинкарука. Київ: Академія наук УРСР. 1973.
- Basham A.L. (2002) History and doktrines of the Ajivika. Delhi, India: Moltilal Banarsidass Publications. ISBN 81-208-1204-2.
- N. Aiyaswami Sastri: Shramana or Non-Brahmanical Sects, in: The Cultural Heritage of India, Bd. 1: The Early Phases, hrsg. Sarvepalli Radhakrishnan, Calcutta 1970, S. 389-399
