Адміністративний поділ Тернопільської області

Адміністрати́вний по́діл Терно́пільської о́бласті — територіальна організація краю на певні ад­міністративні одиниці від давніх часів до су­часності. Тернопільська область — одна з 24-х областей України, розташована на споконвічних українських землях. Територія та географічні межі області визначені з її утворенням 4 грудня 1939 в тогочасній УРСР.

На півночі область межує з Рівненською, на сході — з Хмельницькою, на півдні — з Чернівецькою, на заході — з Івано-Франківською і Львівською областями.

В наш час Тернопільська область поділяється на 17 районів, 1052 населених пунктів, 1 місто обласного підпорядкування, 16 — районного, 18 селищ міського типу. Є 17 районних рад, 17 міських рад, 18 селищних рад, 581 сільських рад.

Період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

Початки адміністративно-територіального поділу належать до часів Київської Русі. Великий князь київський Володимир Святославич приєднав у кін. 10 ст. до своїх володінь нові землі західної території сучасної Терно­пільщини, яка охоплює Західне Поділля, частину Східної Галичини і Південної Волині. Відтоді вона ввійшла до Давньоукраїнської держави.

Найдавнішими літописними «городами» на Тернопільщині є Микулинці, Теребовля і Шумськ.

У час розпаду Київської Русі близько 1084 виникло удільне Теребовльське князівство. Воно займало центральну і південну частини сучасної Тер­нопільщини. Західна її частина входила до Звенигородського князівства. 1141 обидва князівства ввійшли на правах земель-князівств (волостей) у Галицьке князівство. У північній частині Тернопільщини в серед. 12 ст. постало Шумське князівство, яке 1170 опинилося під владою князя дорогобузького.

1199 вся територія Тернопільщини ввійшла до Галицько-Волинської держави. Но­вими центрами волостей, крім Теребовлі та Шумська, стали Збараж і Кременець.

Адміністративний поділ у 1349—1569 роках

Після того, як Галицько-Волинська держава 1349 припинила існу­вання, за її землі розгорілася боротьба між Литвою, Польщею й Угорщиною. Польська корона захопила галицькі землі, а Велике князівство Литовське — Збаразьку і Кременецьку волості.

1372—1379 і 1385—1887 на території Східної Галичини існувало васальне від угорської корони державне утворення — так зване «Руське коро­лівство». До нього належали також галицькі землі сучасної Тернопільщини, а від 1377 — і Кременеччина. Після ліквідації «Руського королівства» його територія відійшла до Польщі. 1387 на східногалицьких землях у Польській державі була створена окрема територіальна одиниця — «Королівство Русі», яке мало внутрішню автономію. Поділля, що охоплює південно-східну частину Тернопільщини, після 1363 увійшло до володінь литовських князів із роду Коріатовичів, котрі незабаром визнали себе васалами польського короля. 1395 цей край (округи Скала і Червоногород) разом з усім Поділлям був переданий у приватне володіння Спиткові з Мельштина.

1400—1430 Західне Поділля пе­ребувало у Великому князівстві Литовському, а потім відійшло до Польського королівства. 1434 Сх. Гали­чина та Зх. Поділля остаточно були приєднані до Польщі. Більша частина Тернопільщини увійшла до Галицького і Теребовлянського староств (від 16 ст. — повітів) Галицької землі Руського воєводства. Західноподільські землі краю склали Червоногородське староство Подільського воєводства.

Волинське князівство, що існувало від 1387 в складі Литви, було ліквідоване 1452, його волості (староства) стали провінціями на правах приватних володінь. Кременецька волость відійшла до королівського домену, а Збаразька набула статусу княжої волості (васального князівства). 1463 зі Збаразького князівства виділилась окрема волость із центром у Вишнівці — приватне воло­діння князів Вишневецьких.

Магдебурзьке право

Більшість міст і містечок Тернопільщини 14-18 ст. мали магдебурзьке право, згідно з яким здобували самоуправління. Управляв містом магістрат — виборний орган на чолі з бургомістром; разом із війтом, якого призначав власник міста і який представляв судову владу, ма­гістрат становив міську адміністрацію.

Відповідно до Магдебурзького права міста поділили на 3 категорії:

• ті, хто отрима­ли його від литовських князів, польських королів;
• від магнатів-власників;
• надане грамотами гетьманів після приєднанн до Московської держави, що, як пра­вило, підтверджувало раніше отримане право.

За рівнем самоврядування міста поділли на магістративні (привілейовані) й ратушні.

Ратушу в кінці 18 століття мали майже всі міста краю.

Понад 50 міст Тернопільщини здобули Магдебурзьке право (повне чи обмежене) в такі роки:

• 1387 — Теребовля,
• 1420 — Дрищів і Жуків,
• 1438 — Кременець,
• 1443 — Нараїв і Скала (нині Скала-Подільська),
• 1448 — Червоногород,
• 1453 — Бедриківці,
• 1485 — Золотники,
• 1505 — Філіпковці (нині Пилипче),
• 1515 — Бучач,
• 1518 — Ягільниця,
• 1519 — Язловець,
• 1520 — Заложці (нині Залізці),
• 1530 — Бережани і Борки (нині Великі Бірки),
• 1531 — Куропатники,
• 1532 — Чортків,
• 1539 — Підгайці,
• 1542 — Озерна,
• 1548 — Тернопіль та Устя-Зелене,
• 1549 — Будзанів (нині Буданів) і Товсте (нині Заліщицького району),
• 1550 — Горожанка,
• 1553 — Сухостав,
• 1559 — Бариш і Гусятин,
• 1564 — Копичинці,
• 1568 — Андріїв (нині Новий Олексинець) і Попівці,
• 1577 — Козлів,
• 1578 — Золотий Потік і Хоростків,
• 1595 — Микулинці,
• 1600 — Скалат,
• 1610 — Голгочі (нині Голгоча) і Струсів,
• 1619 — Касперівці,
• 1620 — Вербів,
• 1621 — Лідихів,
• 1629 — Борщів,
• 1646 — Новий Бжезь (нині Збриж),
• 1689 — Зборів,
• 1700 — Окопи,
• 1720 — Гримайлів і Товсте (нині Гусятинського району),
• 1729 — Завалів,
• 1766 — Заліщики,
• 1767 — Мельниця (нині Мельниця-Подільська),
• 1778 — Почаїв.

Багато містечок внаслідок несприятливих економічних факторів і нападів завойовників через деякий час втратили магдебурію.

Період Речі Посполитої

Після Люблінської унії 1 липня 1569 всі землі Тернопільщини опинилися під владою Польщі в новоутвореній державі — Речі Посполитій. Територія нинішніх Збаразького, Кременецького, Лановецького, Шумського і північна частина території Підволочиського районів увійшла до Кременецького повіту Волинського воєводства. Воно було створене в складі Литви 1568 і через рік перейшло безпо­середньо під відання польської корони.

Частина Терно­пільщини між Збручем і Стрипою на південь від лінії сіл Суходіл-Пробіжна-Угринь-Палашівка-Ріпинці, що нині обіймає територію Борщівського, Заліщицького, більшість території Чортківського, невелику територію Бучацького і Гусятинського районів, склала Червоногородський повіт Подільського воєводтсва.

Територія нинішніш Бучацького, Монастириського, Підгаєцького і невелика частина Теребовлянського районів увійшли до Галицького повіту, а решта територія Тернопільщини склала Теребовлянський повіт Руського воєводства.

Згідно з Бучацьким мирним договором від 18 жовтня 1672 Поділля відійшло до Османської імперії. Територію Терно­пільщини між Збручем і Стрипою на південь від лінії населених пунктів Гусятин-Гадинківці-Біла-Білобожниця-Джурин-Бучач опинилася під владою Порти і склала Чортківську нахію Кам'янецького ейялету Подільського пашалику.

За умовами Карловицького мирного договору 16 січня 1699 ці землі, як і все Поділля, знову відійшли до Речі Посполитої. Фактично Польща повернула їх собі після 1683 в результаті воєнних дій.

Період Австрійської імперії

5 серпня 1772 в Петербурзі між Австрією, Пруссією і Росією була підписана таємна конвенція про 1-й поділ Польщі, за якою Австрія захопила Галичину. Згідно з австрійсько-російською угодою 18 вересня 1773 Австрія зайняла також південну частину Кременеччини. Отже, територія Тернопільщини на північ від лінії сіл Білозірка—Москалівка—Верещаки—Шимківці—Колодне—Заруддя—Раковець—Бутин—Устечко—Башуки—Лопушне—Крутнів, включаючи їх, залишалася за Річчю Посполитою, а решта відійшла до Австрійської імперії.

На захоплених Австрією галицьких і буковинських землях було створено адміністративно-територіальну одиницю — корон. край «Королівство Галичини і Володимирії» з центром у Львові. 1782 він був поділений на округи («циркули»), які складалися з дистриктів. Територія Тернопільщини обіймали 3 округи — Бережанський, Заліщицький (від 1788 — Чортківський) і Тернопільський. Окремі населені пункти в західній частині нинішньої Тернопільської області входили до Бродівського, Золочівського і Станіславського округів.

Деякий час зберігався поділ дистриктів на домінії. Кількість округів, дистриктів та їхні межі згодом не раз змінювалися. Адміністративну владу в округах і дистриктах здійснювали посадові державні службовці — старости, в домініях — мандатори. Низовою адміністративною ланкою була громада на чолі з війтом і становила окремий населений пункт. Містами управляли магістрати.

Частина території Тернопільщини на схід від лінії містечок Залізці-Зборів і р. Стрипи, що перебувала в імперії Габсбургів, за умовами Віденського (Шенбруннського) мирного договору 14 жовтня 1809 ві­дійшла до Росії. Під її владою ця територія перебувала з весни 1810 до літа 1815. Указом російського імператора 15 червня 1810 тут було створено адміністративно-територіальну одиницю — «Тернопільський край» із центром у Тернополі, який отримав статус окружного міста.

Спочатку край поділявся на 2 округи — Тернопільський і Заліщицький, 1814 був утворений 3-й округ — Теребовлянський. Управляв краєм намісник, якого призна­чав цар. Згідно із заключним пактом Віденського конгресу 6 червня 1815 територія «Тернопільського краю» була повернена Австрії.

1867 Австрійська імперія стала дуалістичною й отримала офіційну назву Австро-Угорщина. Землі Тернопільщини, що перебували під владою Габсбургів, увійшли до австрійської частини монархії — провінції «Галицьке на­місництво» . Його територія була поділена на повіти (створені до 1867), адміністративну владу в яких здійснювали старости, а повіти — на гміни, що об'єднували 2 і більше сільських населених пунктів.

Галичина в 1910 році

В австрійській частині Тернопільщини було 12 повітів: Бережанський, Борщівський, Бучацький, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Підгаєцький, Гусятинський, Скалатський, Теребовлянський, Тернопільський і Чортківський. Деякі населені пункти на заході краю входили до Бродівського, Золочівського, Перемишлянського, Рогатинського і Галицького повітів.

23 січня 1793 Австрія і Росія уклали угоду про 2-й, а в червні 1795 — про 3-й поділ Польщі. Територія Тернопільщини, що після 1772 залишалася під владою Речі Посполитої, була передана Російській імперії і включена до Волинського намісництва. У вересні 1797 ці землі ввійшли до Кременецького повіту Волинської губернії. Повіт поділявся на волості, а ті — на громади, що складалися з окремого сільського населеного пункту. Волосними центрами були Білозірка, Бірки, Великі Бережці, Великі Дедеркали, Вишгородок, Вишнівець, Кременець, Ланівці, Новий Олексинець, Почаїв, Шумськ.

Перша світова війна

З початком 1-ї світової війни в адміністративно-територіальному поділі Тернопільщини відбулися суттєві зміни. В серпні 1914 Сх. Галичину і ч. Буковини окупували війська Росії. Наступного місяця тут було створено воєнне генерал-губер­наторство Галичини, до якого входили Львівська, Перемишльська, Тернопільська і Чернівецька губернії. Останні поділялися на повіти. В Тернопільській губернії їх було 15: Бережанський, Богородчанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинськмй (повітове управління — в Копичинцях), Заліщицький, Збаразький, Калуський, Підгаєцький, Скалатський, Ста­ніславський, Теребовлянський, Тернопільський, Тлумацький і Чортківський. Тер. повітів була в межах часів Австро-Угорщини. Адміністративна влада належала губернатору і підлеглим йому начальникам повітових управлінь. Вся адміністрація складалася з військових і службов­ців, які прибули з російських губерній.

Після наступу австро-німецької армії влітку 1915 Тернопільська губернія існувала в межах 8 східних повітів, хоча воєнне генерал-губернаторство Галичини 23 листопада 1915 було ліквідоване. В результаті наступу російських військ на початку літа 1916 її територія відновилась у межах попередніх повітів (замість Тлумацького — Надвірнянський повіт). 3 липня 1916 було створено воєнне генерал-губернаторство області Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, в складі Тернопільської і Чернівецької губерній.

У наступний період територія Тернопільської губернії зменшилася, в червні 1917 її західна межа проходила по лінії містечок Зборів-Козова-Підгайці-Монастириська-Коропець.

Влітку-восени 1917 австро-німецькі війська зайняли майже всю територію Тернопільської губернії, 7 грудня 1917 вона була ліквідована. В краї відновила діяльність австрійська адміністрація. Збаразький і Скалатський повіти, які російська армія втримала, до лютого 1918 були в підпорядкуванні волинського губернатора. В Кременецькому повіті під час війни адміністративно-територіальних змін не було, тільки восени 1917 його західну частину окупували німецькі війська.

Західно-Українська Народна Республіка

В результаті розпаду Австро-Угорщини і Листопадового Зриву 1918 на українських етнічних землях Галичини виникла українська держава, яка 13 листопада 1918 отримала назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Того ж дня був прийнятий «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії», в якому визначений адміністративно-територіальний устрій ЗУНР.

Її тер. поділялася на 3 воєводства — Львівське, Станіславське і Тер­нопільське, котрі складалися з повітів. У Тернопільському воєводстві центрами 19 повітів були Бережани, Бібрка, Бор­щів, Броди, Бучач, Гусятин, Заліщики, Збараж, Зборів, Золочів, Кам'янка-Струмилова, Перемишляни, Підгайці, Радехів, Рогатин, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Чортків. Територія повітів збережена у тих межах, що й за Австро-Угорщини.

В умовах польсько-української війни, яка розпочалася в лис­топаді 1918, створити цивільну адміністрацію воєводств не було змоги. Державному секретаріату ЗУНР безпосередньо підпорядковувалися повітові комісари. Значні повноваження мали воєнні коменданти військових округів. Після того, як польські війська захопили Львів, вищі органи державної влади ЗУНР переїхали в Тернопіль. Від 24 листопада до 31 грудня 1918 місто тимчасово було столицею республіки.

22 січ­ня 1919 в Києві було прийнято Акт Злуки, який проголосив об'єднання двох українських держав у не­залежну соборну Українську Народну Республіку (УНР). Наступного дня Трудовий конгрес України прийняв закон «Про форму влади в Україні», згідно з яким ЗУНР ставала ЗОУНР. Однак під час безперервної війни і постійної зміни політичної ситуації в Україні реальне возз'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу не відбулося. На початку липня 1919 внаслідок наступу польської армії територія ЗУНР обмежувалася невеликою частиною південної Терно­пільщини між Збручем, Дністром і лінією міст Заліщики-Гусятин. Відступаючи під натиском переважаючих сил противника, УГА та керівництво ЗУНР 17-18 липня 1919 перейшли Збруч і всту­пили на Велику Україну.

ЗУНР як держава перестала існувати, хоч її уряд до 23 липня 1923 продовжував діяти в еміграції.

Період Другої Речі Посполитої

21 листопада 1919 був підписаний «Договір між Союзними державами і Польщею про Східну Галичину», згідно з яким край тимчас. й на правах території автономії залишався в Польській державі. Однак Рада послів держав Антанти 14 березня 1923 прийняла остаточне рішення про включення українських земель Східної Галичини до Польщі.

В липні-вересні 1920 під час польсько-радянської війни внаслідок захоплення ЧА третини території Східної Галичини існувало державне утворення більшовицької партії та радянського уряду Росії — Галицька Соціалістична Радянська Республіка (ГСРР), проголошена 15 лип­ня 1920 декларацією Галревкому, який називав себе тимчасовим робітничо-селянським урядом Галичини. Галревком перебував у Тернополі. У ГСРР опини­лися повністю 18 і частково 4 повіти колишньої Австро-Угорщини та ЗУНР, серед них — усі повіти на Тернопільщині. Адміністративну владу на місцях зосереди­ли в своїх руках повітові, міські та сільські ревкоми. ГСРР припинила існування 21 вересня 1920 після ви­мушеного відступу більшовицьких військ зі Східної Гали­чини.

Територія Тернопільщини, що від 1793 перебу­вала під владою Росії, з проголошенням незалежності УНР 25 січня 1918 ввійшла до її складу. Терно­пільщина з усією Волинню була визнана за Українською державою Брестським мирним договором від 9 лютого 1918 між УНР і країнами Четверного союзу. Через місяць УЦР прийняла закон про адміністративно-територіальний устрій України. Згідно з цим документом у складі землі Волинь створено Кременецький повіт. 1918-20 на території повіту постійно тривали воєнні дії, її займали німецькі, польські та більшовицькі війська, тому налагодити стабільну діяльність української державної адмі­ністрації не було змоги.

У вересні 1920 Кременецький повіт окупувала польська армія. Від 21 вересня 1920 вся територія Тернопільщини опинилася під владою Польщі. Разом з іншими західноукраїнськими землями вона залишилась у Другій Речі Посполитій за умовами Ризького мирного договору від 18 березня 1921 між Польщею і радянською Росією й Україною.

Мапа Тернопільського воєводства

У вересні 1921 польський уряд створив на території так званої Східної Малопольщі 6 воєводств, серед них — Волинське і Тер­нопільське. Воєводства складалися з повітів, а ті — з гмін, які об'єднували сільські громади. Тернопільське воєводство поділялося на 17 повітів, центрами яких були Бе­режани, Борщів, Броди, Бучач, Заліщики, Збараж, Зборів, Золочів, Кам'янка-Струмилова, Копичинці, Перемишляни, Підгайці, Радехів, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Чортків. Північна частина Терно­пільщини ввійшла до Кременецького повіту Волинського воєв-ва. Центрами гмін у тернопільській його частині були Великі Бережці, Білозірка, Великі Дедеркали, Вишгородок, Вишнівець, Катербург (нині Катеринівка), Колодно, Ланівці, Почаїв, Старий Олексинець, Угорськ, Шумськ. Окремі села на заході Тернопільщини належали до Галицького і Рогатинського повітів Станіславського воєводства.

Найзначніші адміністративно-територіальні зміни в повітах і гмінах сталися 1 квітня 1932. Адміністративну владу у воєводстві очолював воєвода, в повіті — ста­роста, в місті — бургомістр, у гміні — війт, у селі — солтис.

Радянський період

На початку 2-ї світової війни, після 17 вересня 1939 західноукраїнські землі зайняла армія СРСР. Були створені тимчасові воєводства, повітові та міські уп­равління, в селах — сільські комітети, які проводили політику радянської влади. 27 жовтня 1939 Народні Збо­ри Західної України прийняли ухвалу про включення Західної України до СРСР у складі УРСР. 1 листопада 1939 позачергова сесія ВР СРСР прийняла закон про входження Західної України до СРСР, а 15 листопада 1939 позачергова сесія ВР УРСР — закон про возз'єднання Зх. України з УРСР. Постановою Президії ВР УРСР від 4 грудня 1939 в Західній Україні впроваджувався існуючий в УРСР адміністративно-територіальний устрій і створено 6 областей, серед них — Тернопільська з центром у Тернополі.

В січні 1940 вона була поділена на 38 районів: Бережанський, Білобожницький, Борщівський, Буданівський, Бучацький, Великобірківський, Великоглибочецький, Вишнівецький, Гримайлівський, Гусятинський, Заліщицький, Заложцівський, Збаразький, Зборівський, Золотниківський, Золотопотіцький, Катербурзький (з жовтня 1940 — Великодедеркалький), Козівський, Козлівський, Копичинецький, Кременецький, Лановецький, Мельниця-Поділький, Микулинецький, Монастириський, Новосільський, Підволочиський, Підгаєцький, Почаївський, Пробіжнянський, Скала-Подільський, Скалатський, Струсівський, Теребовлянський, Товстенський, Устя-Зеленський (з червня 1940 — Коропецький), Чортківський, Шумський. Тернопіль був окремою адміністративно-територіальною одиницею. Низовою ланкою стали сільради депу­татів трудящих, які об'єднували 1 або кілька сільських населених пунктів.

У липні 1941 після початку німецько-радянської війни Тернопільщину окупували німецько-нацистські загарбники. Територія колишнього Тернопільського воєводства була приєднана 1 серпня 1941 до дистрикту «Галичи­на» Ген. губернії Німеччини. Тут було відновлено поділ на повіти і гміни. Територія Кременецького повіту Волинського воєводства гітлерівці долучили до генерального округу «Волинь і Поділля» рейхскомісаріату «Україна», створеного 20 серпня 1941. На окупованих землях адміністративні функції виконували німецькі військові власті.

Після того, як у липні 1944 РА повністю звільнила територія Тер­нопільщини від німецько-нацистських військ, було віднов­лено адміністративно-територіальний поділ довоєнного радянського періоду. В зв'яз­ку з тим, що Тернопіль був майже повністю зруйнований, обласні органи влади й управління до серпня 1946 перебували в Збаражі, а потім — у Чорткові.

З метою вдосконалення й ефективності управління всіма сферами життя області в кінці 1950-х — на поч. 1960-х на Тернопільщині були здійснені суттєві адміністративно-територіальні зміни. В січні 1959 розформували Коропецький і Скала-Подільський, у березні 1959 — Білобожницкький, Буданівський, Гримайлівський, Новосільський, Пробіжнянський і Стру­сівський, у грудні 1962 — Великобірківський, Великодедеркальський, Великоглибочецький, Вишнівецький, Заложцівський, Золотниківський, Золотопотіцький, Козлівський, Копичинецький, Мельнице-Подільський, Микулинецький, Монастириський, Підгаєцький, Почаївський, Скалатський, Товстенський райони і створено новий район — Тернопільський.

Невеликі адміністративно-територіальні зміни в районах відбулися 1965—1966. Указом Президії ВР УРСР від 8 грудня 1966 було відновлено Монастириський район. Від середини 1940-х до кінця 1980-х в області зменшелась кількість насел. пунктів. Якщо в 1946 їх було 1704, 1958 — 1056, то в 1987 — 974. Скорочення тривало переважно шляхом об'єднання малих сіл і хуторів з іншими селами або включення їх у межі міст чи смт. 1946-67 на Тернопільщині припини­ли існування 202 населені пункти внаслідок переселення жи­телів. Об'єднання населених пунктів та переселення жителів не завжди були виправданими і доцільними, інко­ли їх проводили внаслідок політики ліквідації так званих «безперспективних сіл». Понад 100 сіл пе­рейменували, й робили це з ідеологічних мотивів, з порушенням історичних традицій.

Сучасний адмінстративний поділ

Після проголошення 24 серпня 1991 державної незалежності України в області вдосконалено адміністративно-територіальний поділ, зважаючи на су­часні потреби, традиції минулого й інтереси жите­лів Тернопільщини. 6 грудня 1991 ВР України постановила створити Підгаєцький район. Відновлена ді­яльність багатьох сільрад, на карті області знову є чимало сіл, які раніше були вилучені з обліку, низці населених пунктів повернено історичні назви.

Станом на 1 січня 2003 Тернопільщина складається із 17 районів: Бережанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Збо­рівський, Козівський, Кременецький, Лановецький, Монастириський, Підволочиський, Підгаєцький, Теребовлянський, Тернопільський, Чортківський, Шумський. В області є 1053 населених пункти, з них: 18 міст — Бережани, Борщів, Бучач, Заліщики, Збараж, Зборів, Копичинці, Кременець, Ланівці, Монастириська, Підгайці, Почаїв, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Хоростків, Чортків і Шумськ, з них 17 — районного підпорядкування і 1 обласного, також 17 смт — Велика Березовиця, Великі Бірки, Вишнівець, Гримайлів, Гусятин, Дружба, За­водське, Залізці, Золотий Потік, Козлів, Козова, Коропець, Мельниця-Подільська, Микулинці, Підволочиськ, Скала-Подільська і Товсте, 1018 сіл. Державну й адміністративну владу забезпечують обласна ра­да й ОДА, 17 районних рад і РДА, 18 міських, 17 селищних і 581 сільрада.

№п/п	Регіон	Площа (тис. га)	Населення 2001(тис.ос.)	Центр	Склад
Район
1	Бережанський	66,1	44,3	Бережани	докладніше
2	Борщівський	100,6	75,3	Борщів	докладніше
3	Бучацький	80,2	64,7	Бучач	докладніше
4	Гусятинський	101,6	64,9	Гусятин	докладніше
5	Заліщицький	68,4	52,1	Заліщики	докладніше
6	Збаразький	86,3	59,9	Збараж	докладніше
7	Зборівський	97,7	46,3	Зборів	докладніше
8	Козівський	69,4	41,3	Козова	докладніше
9	Кременецький	91,8	71,8	Кременець	докладніше
10	Лановецький	63,2	32,2	Ланівці	докладніше
11	Монастирський	55,8	33,2	Монастириська	докладніше
12	Підволочиський	83,7	45,3	Підволочиськ	докладніше
13	Підгаєцький	49,6	21,8	Підгайці	докладніше
14	Теребовлянський	113,0	70,2	Теребовля	докладніше
15	Тернопільський (без м. Тернополя)	74,9	60,8	Тернопіль	докладніше
16	Чортківський	90,3	79,4	Чортків	докладніше
17	Шумський	83,8	36,6	Шумськ	докладніше
Місто
18	Тернопіль	5,9	227,8
	Разом	1382,3	1142,4	Тернопіль	17 районів

Література

• Гуцал П. Адміністративно-територіальний поділ Тернопільщини // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.
• Гуцал П. Тернопільщина: адміністративно-територіальний поділ від Х до ХХ століть // Тернопілля'96: Регіональний річник. — Тернопіль: Збруч, 1996. — С. 154—160.
• Гуцал П. Адміністративно-територіальний поділ Тернопільщини в минулому // Тернопільська область: Адміністративно-територіальний устрій. — Тернопіль: РОМС-К, 1997. — С. 226—236.
• Про зміни в адміністративно-територіальному устрої // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 11. — С. 173.