Адмірал Кузнєцов (авіаносний крейсер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов
рос. Адмирал флота Советского Союза Кузнецов
Kuznetsov 960111-N-9085M-001.jpg
Служба
Тип/клас авіаносний крейсер
Держава прапора СРСР СРСРРосія Росія
Належність Naval Ensign of the Soviet Union.svg ВМФ СРСРNaval Ensign of Russia.svg ВМФ РФ
Верф Чорноморський суднобудівний завод, Миколаїв
Закладено 1 вересня 1982
Спущено на воду 4 грудня 1985
Введено в експлуатацію 25 грудня 1990
Статус в бойовому складі флоту
Параметри
Тоннаж стандартний — 43 000 т,
повний — 55 000 т
Довжина 306,45 м
Ширина по ватерлінії 33,41 м
по злітній палубі — 71,96 м
Осадка 10,4 м
Технічні дані
Силова установка ГЕУ Паротурбінна: 4 парові турбіни по 50000 к.с. (8 котлів КВГ-4) та ЕЕУ 9 турбогенераторів по 1500 кВт і 6 дизель-генераторів по 1500 кВт
Гвинти 4 гвинти
Швидкість повного ходу — 29 вузли
економічного ходу — 14 вузлів
Автономність плавання 7 680 миль при 18 вузлах
автономність по запасам провіанту — 45 діб
Екіпаж 1980 чол. (у тому числі 626 — авіагрупа)
Озброєння
Торпедно-мінне озброєння 2×10 РБУ-12000
Ракетне озброєння 12 ПУ ПУ ПКРК П-700 «Граніт-НК»
Зенітне озброєння 2×2 ПУ ЗРК М-11 «Шторм» (96 ракет), 4×6 ПУ ЗРК «Кинжал», 4×2 ЗРАК «Кортик», 6×6 30-мм ЗАК АК-630
Авіація за проектом — 26 МіГ-29К або Су-27К, 18 Ка-27ПЧ або Ка-29, 4 Ка-27РЛД, 2 Ка-27ПС
фактично — 10 Су-33, з 2013 року 2 МіГ-29К, 2-4 Ка-27ПС

Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов (рос. Адмирал флота Советского Союза Кузнецов) — російський авіаносний крейсер проекту 1143.5 (шифр «Кречет», англ. Kuznetsov class за класифікацією НАТО) побудований в останні роки існування Радянського Союзу на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві для ВМФ СРСР.

При закладці мав назву «Рига», спущений на воду під назвою «Тбілісі». 4 жовтня 1990 року наказом міністра оборони СРСР переіменований на «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов». В офіційних документах використовується спрощена назва корабля «Адмірал Кузнєцов». 1 грудня 1991 року в терміновому порядку був переведений з Чорного моря на Північ. Входить до складу Північного флоту ВМФ Російської Федерації. Інколи його називають «радянським (російським) авіаносцем»[1].

Бойове призначення[ред.ред. код]

Авіаносні крейсери проекту 1143 призначені для надання бойової стійкості оперативним з'єднанням військово-морського флоту у віддалених районах Світового океану[2]. Завданнями авіаносного крейсера «Адмірал Кузнєцов» є[3]:

Проектування. Характеристика проекту[ред.ред. код]

Авіаносний крейсер «Тбілісі» проекту 1143.5 став подальшим продовженням проекту 1143.4 (єдиний представник тавкр «Баку»).

Після призначення Д. Ф. Устинова міністром оборони СРСР було прийняте рішення будувати на базі корпусу проекту 1143 модернізований авіаносний крейсер проекту 1143.4 з удосконаленим радіоелектронним озброєнням, головним призначенням якого було забезпечення корабельного базування надзвукових літаків з вертикальним зльотом і посадкою Як-141. Корабель проектувався Невським ПКБ, головний конструктор — В. Ф. Анікієв. Єдиний побудований корабель проекту, — «Баку» (заводський № 104), — закладений на стапелі Чорноморського суднобудівного заводу 17 лютого 1978 року. Спущений на воду в квітні 1982-го (за планом — кінець 1981 р.). З 2 червня по 1 грудня 1986 року пройшов швартові, й 9 січня 1987-го вийшов на ходові випробування. Державні випробування «Баку» розпочалися 21 квітня. Акт прийомки ВМФ СРСР підписаний 11 грудня 1987 року. Будівництво другого корабля серії із заводським номером 105 було розпочате в грудні 1980 року, але через півтора роки, після збірки кількох секцій корпусу, припинене[4].

У листопаді 1977 року в Головному штабі ВМФ СРСР було розглянуто основні напрямки поетапного вдосконалення важких авіаносних крейсерів проекту 1143. За результатами цієї наради Невському ПКБ було доручено розробити технічну пропозицію, а НДІ ВМФ і ВПС — тактико-технічне завдання на авіаносний корабель, оснащений катапультами і аерофінішерами, який би мав у складі авіагрупи, крім вертольотів і літаків вертикального зльоту і посадки, також літаки з горизонтальним злетом і посадкою. Головним конструктором проекту 1143.5 був призначений О. П. Ефимов (влітку 1979 року його змінив А. Б. Морін, в грудні 1979-го — В. Ф. Анікієв, у 1986-му — П. О. Соколов, 1989-му — Л. В. Бєлов)[3].

Новий проект, яким практично став корабель, передбачав встановлення в носовій частині корпусу трампліна з двома стартовими позиціями: ближньою (для літаків з високою стартовою тягооснащеністю) і дальньою (для літаків з меншою потужністю двигунів). Для розміщення трампліна ударне озброєння, розташоване раніше в носі корабля, переносилося на надбудову і в корму. В іншому надбудова зберігалася аналогічна проекту 1143М. Корабель оснащувався чотирма тросовими аерофінішерами і аварійним бар'єром. Чисельність авіагрупи збільшувалася до 40 літаків Як-141, Су-27К, МіГ-29К і вертольотів Ка-27. При цьому стандартний тоннаж корабля збільшувався до 46 540 тонн[3].

Схема розміщення стартових позицій на тавкр пр. 1143.5

Архітектура нового тавкр в порівнянні з попередниками стала «авіаносною» — з наскрізною польотною палубою площею 14800 м², трампліном з кутом сходу в 14,3° в носовій частині, двома бортовими 40-тонними підйомниками по правому борту в ніс і корму від острівної надбудови. Наявність розвинених спонсонів і зсув надбудови вправо дозволили збільшити ширину польотної палуби до 67 метрів. Посадкова ділянка польотної палуби розмірами 205×26 метрів разом зі спонсоном лівого борту розташовувалася під кутом 7° до діаметральної площини корабля[3].

Будучи першим в радянській морській практиці авіаносцем (тобто кораблем, здатним приймати літаки горизонтального зльоту та посадки), тавкр «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» тим не менше, не зміг повною мірою подолати недоліки перших радянських авіаносних крейсерів типу «Київ». Ставка на заміну повноцінних парових катапульт трампліном призвела до ускладнення злітно-посадкових операцій (через наявність лише одного напрямку для старту) та неможливості оперувати важкими літаками, подібним літакам системи АВАКС. Внаслідок цього можливості корабля з загоризонтного виявлення обмежувалися вертольотами ДРЛВ, що мали малий радіус дії[5].

Можливості авіаносця також обмежені складом авіагрупи: серійні Су-33, які стоять на озброєнні 279-го корабельного авіаполку Північного флоту, являють собою практично чисті перехоплювачі, і не мають ефективного керованого озброєння для ударів по захищеним наземним об'єктам або військовим кораблям противника[6]. В результаті авіаносець має обмежені можливості з оборони від повітряного нападу і лише формальні можливості щодо нанесення авіаударів по наземним та надводним цілям.

Будівництво і випробування[ред.ред. код]

П'ятий за рахунком радянський важкий авіаносний крейсер і перший тавкр проекту 1143.5 «Рига» був закладений на стапелі «0» Чорноморського суднобудівного заводу 1 вересня 1982 року.

Будівництво вперше в СРСР проводилася прогресивним способом формування корпусу з великих блоків масою до 1400 тонн, довжиною до 32-х метрів висотою 13 м і шириною рівною ширині корпусу корабля 35,4 м основний корпус був розбитий на 21 блок: 10 блоків нижнього ярусу від кіля до 6-ї палуби та 11 блоків верхнього ярусу від 6-ї до верхньої палуби. Надбудова була 22-м блоком. Окремими блоками також були спонсони лівого й правого бортів. До завершення нижнього ярусу його блоки максимально насичувалися крупним обладнанням — встановлювались головні котли, головні турбозубчасті агрегати, холодильні машини, що дозволило здійснювати стапельний монтаж[7].

«Нульовий» стапель Чорноморського суднобудівного заводу. Фото 1984 року

Ще до закінчення складання, після смерті Леоніда Брежнєва, постановою Ради міністрів СРСР і ЦК КПРС 22 листопада 1982 року крейсер був перейменований на його честь на «Леонід Брежнєв». Спущений на воду 4 грудня 1985 року, після чого тривала його добудова на плаву[7].

Завантаження й монтаж озброєння на авіаносець (крім зонального блоку пускових установок ПКРК «Граніт»), електрообладнання, авіаційно-технічних засобів, систем вентиляції та кондиціонування повітря, а також обладнання приміщень виконувалися на плаву, при добудові корабля[7]. 11 серпня 1987 року перейменований на «Тбілісі».

8 червня 1989 року почалися швартові випробування. До літа 1989 року технічна готовність корабля досягла 71%. Були введені системи головної енергетики, завершений монтаж корабельних систем, пов'язаних з базуванням авіагрупи. було прийняте рішення не чекаючи початку льотно-технічних випробувань провести зльотно-посадкові операції в морі з літаками МіГ-29К та Су-27К[7].

8 вересня того ж року на корабель заселений екіпаж. 21 жовтня 1989 року, перервавши швартові випробування, недобудований та недоукомплектований корабель був виведений в море, де провів цикл льотно-конструкторських випробувань літаків, призначених для базування у нього на борту[7].

О 13.46 1 листопада першу посадку на корабель здійснив льотчик-випробувач ДКБ Сухого Віктор Пугачов на літаку Су-27К. О 15.11 — льотчик-випробувач ДКБ Мікояна Токтар Аубакіров на МіГ-29К. О 17.17 на палубу корабля здійснив посадку Су-25УТГ з льотчиками-випробувачами Ігорем Вотінцевим і Олександром Крутовим. О 16.48 Аубакіров здійснив перший зльот з трампліна на Міг-29К. Зліт з трампліна Су-25УТГ і Су-27К відбувся відповідно о 9.00 і 11.00 2 листопада. 21 листопада льотчик-випробувач Віктор Пугачов здійснив першу нічну посадку на польотну палубу. Всього на тавкр «Тбілісі» було виконано 227 польотів і 35 посадок. Після завершення циклу випробувань 23 листопада 1989 року корабель повернувся на завод для добудови[7].

Посадка Су-27К на аерофіншер

25 травня 1990 року «Тбілісі» вийшов на заводські ходові і державні випробування. За час випробувань пройшов 16200 миль, з корабля виконано 454 польоти літаків Су-27К, МіГ-29К, Су-25УТГ, протичовнових вертольотів Ка-27, транспортно-бойового вертольота Ка-29, вертольота радіолокаційного дозору й наведення авіації Ка-31РЛД. Під час випробувань було встановлено, що при нормальній злітній вазі Су-27К зліт може здійснюватися з 1-ї і 2-ї стартових позицій з 90 метрів від зрізу трампліна; при максимальній — з 3-ї позиції (180 м)[7].

4 жовтня 1990 року наказом міністра оборони СРСР корабель перейменований в черговий раз (4-й) і став називатися «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» на честь головнокомандувача ВМФ СРСР в 1939–1955 роки Миколи Герасимовича Кузнецова. Приймальний акт про передачу ВМФ був підписаний 25 грудня 1990 року. Корабель був включений до складу 30-ї дивізії протичовнових кораблів Чорноморського флоту. Протягом 1991 року «Адмірал Кузнєцов» перебував в Севастополі, де брав участь у державних льотних випробуваннях літака Су-27К.

У грудні 1991 року на адресу командира корабля надійшла урядова телеграма від Президента України Леоніда Кравчука, в якій пояснювалося, що крейсер є власністю України і що до прийняття урядового рішення він повинен залишатися на севастопольському рейді. Незважаючи на заборону Києва корабель вийшов в район Феодосійського полігону для відпрацювання зльоту-посадки палубних літаків. Тим часом з Північного флоту до Криму терміново вилетів заступник командувача Північним флотом віце-адмірал Юрій Устименко, який, прибувши на борт, віддав наказ терміново, без двох третин офіцерсько-мічманського складу в також заводської здавальної команди які перебували на березі, терміново готуватися до переходу морем[8] — аби не залишити корабель Україні, командування ВМФ прийняло рішення про його перехід на Північ до завершення державних випробувань — їх другий етап розпочався лише восени 1992 року на Північному флоті, де не було ні полігону НИТКА, ні технічної документації за першим етапом, ні підготовлених інженерів і льотчиків-випробувачів, і тривав до середини осені 1994 року[7].

О 23.40, не подаючи жодних сигналів, корабель залишив Севастопольський рейд і взяв курс на Босфор. До протоки «Кузнєцов» йшов 30-вузловим ходом, у вузькості — 20 вузловим. Протоки корабель пройшов 1 грудня 1991 року. Турецькі влади не перешкоджали руху судна[9].

20 грудня включений до складу Північного флоту ВМФ Російської Федерації, військово-морський прапор СРСР замінений на прапор ВМФ Росії. 24 грудня 1991 року «Адмірал Кузнєцов» прибув до постійного місця базування Відяєво Мурманської області.

Експлуатація[ред.ред. код]

В грудні 1991 року включений до складу 43-ї дивізії ракетних крейсерів північного флоту Росії.

Протягом 19921994 рокі продовжувалися випробування корабля, його озброєння та авіагрупи, крейсер три-чотири місяці на рік проводив у морі, брав участь у навчаннях. В 1993 році для його авіагрупи стали надходити перші серійні Су-33. Зимою 19941995 років проведено ремонт головних котлів енергетичної установки.

«Адмірал Кузнєцов» на ремонті у плавдоці

23 грудня 1995 року в складі корабельної багатоцільовий групи вийшов на бойову службу в Середземне море, маючи на борту авіагрупу у складі 13 Су-33, 2 Су-25УТГ і 11 гелікоптерів. Гібралтар пройдено через 10 діб походу, 4 січня 1996 року. 7 січня до 17 січня встав на якір біля берегів Тунісу. Там відбувся обмін візитами представниками 6-го флоту ВМС США, включаючи посадки російських вертольотів на американський авіаносець та навпаки, а також провозки російських пілотів на літаках США. З 28 січня по 2 лютого здійснював діловий захід в Тартус (Сирія). 4 лютого захід на острів Крит. 17-18 лютого здійснив візит до Ла-Валетти. 2 березня — навчання ППО авіаносної багатоцільової групи з відпрацюванням Су-33 перехоплень літаків та крилатих ракет. 6 березня — прохід Гібралтару у зворотньому напрямку. На завершальному етапі походу взяв участь у командно-штабних навчаннях Північного флоту. У рамках навчань проведено умовне відбиття атаки чотирьох Ту-22М3. Вони були перехоплені на дистанції 450 км від центру ордера. 22 березня 1996 року ошвартувався в базі. за час походу фактично перехоплені 12 повітряних цілей, виявлені два іноземні підводні човни, проведені ракетно-артилерійські стрільби, включно з ракетнм комплексом «Граніт». Весь похід супроводжувався серйозними проблемами з головною енергетичною установкою, внаслідок яких корабель неодноразово втрачав хід, а також різними неполадками з корабельними системами.

«Адмірал Кузнєцов» в морі. На передньому плані есмінець «Йорк» ВМС Великобританії

З 1996 по 1998 рік перебував у ремонті. У 1998 році брав участь у навчаннях Північного флоту. 1999 року двічі виходив у море на бойову підготовку. В 2000 році брав участь у великих навчаннях, під час яких загинув підводний човен К-141 «Курськ», брав участь у рятувальній операції. Через цю трагедію був скасований другий похід крейсера на бойову службу в Середземне море, який повинен був відбутися наприкінці 2000 року.

З 2001 по 2004 рік перебував на плановому середньому ремонті. 2004 року у складі групи з дев'яти кораблів Північного флоту, до якої входили також важкий атомний ракетний крейсер «Петро Великий», ракетний крейсер «Маршал Устинов» інші кораблі і судна забезпечення брав участь в місячному поході в Північну Атлантику, під час якого проводилися також та льотно-конструкторські випробування літаків Су-27КУБ. У 20052007 роках декілька разів виходив на бойову службу в Баренцеве море.

5 грудня 2007 року в складі корабельної ударної групи вийшов у свій другий похід на бойову службу в Атлантичний океан та Середземне море, який тривав до 3 лютого 2008 року. Піфсля бойової служби був поставлений в ремонт. В ході ремонту, який тривав до 8 грудня, на кораблі була оновлена ​​головна енергетична установка, виконані роботи з ремонту котельного обладнання, системи кондиціонування повітря, механізмів для підйому літаків на льотну палубу, замінено кабельні траси, відновлені окремі блоки систем озброєння крейсера. 6 грудня 2011 року «Кузнєцов» разом із загоном кораблів Північного флоту був направлкений в Середземне море, до берегів Сирії.

За заявою представників міноборони, авіаносець потребує капітального ремонту та можливо пройде його до 2017 року на суднобудівному підприємстві «Севмаш»[10][11]. Але через нестачу фінансування, ремонт авіаносця відкладається на невизначений термін[12][13].

Примітки[ред.ред. код]

  1. «ТАКР — тяжелые авианесущие крейсеры. Официальный статус советских авианосцев.». на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  2. «Проект 1143 «Кречет» (Kiev class)». на сайті «АТРИНА» (рос.). Архів оригіналу за 2011-09-14. Процитовано 2013-04-02. 
  3. а б в г «Проект 11435 (Kuznetsov class)». на сайті «АТРИНА» (рос.). Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2013-04-02. 
  4. «Проект 11434 (Modified Kiev)». на сайті «Militaryrussia. Отечественная военная техника» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  5. Kuznetsov Class (Type 1143.5) Heavy Aircraft Carrying Cruiser, Russia, Naval-technology.com, SPG Media PLC
  6. Спроби оснастити дослідні Су-33 ракетою X-41 «Москіт» з ряду причин були невдалими.
  7. а б в г д е ж и Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев: Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0.
  8. Булатов В. Н. Адмирал Кузнецов. — М.: Молодая гвардия, 2006. — 384 с. — ISBN 5-235-02871-6.
  9. Беды и напасти авианосца «Адмирал Кузнецов» Николаевские новости. Сергей Гаврилов. 8.01.2014 (рос.)
  10. «Единственный российский авианосец пройдет модернизацию». Lenta.ru. 2 апреля 2010 года. Архів оригіналу за 2012-02-10. Процитовано 2010-08-12. 
  11. «Севмаш» не подтвердил информацию о модернизации «Адмирала Кузнецова» (рос.)
  12. ЦАМТО/Новости/ТАКР «Адмирал Кузнецов» пока не планируют ставить в ремонт из-за недостатка финансирования (рос.)
  13. Корабелы рассказали, что мешает ремонту единственного авианосца России. 13.12.2013 (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев: Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0.
  • Бабич В. В. Наши авианосцы на стапелях и в дальних походах. — Николаев: Атолл, 2003. — 544 с. с. — ISBN 966-7726-69-X.
  • Балакин С. А., Заблоцкий В. П. Советские авианосцы. Авианесущие крейсера адмирала Горшкова. — М.: ЭКСМО, 2007. — С. 240. — ISBN 978-5-699-20954-5.
  • Шунков В. Н. Авианесущие корабли и морская авиация. — М.: Попурри, 2003. — 576 с. — ISBN 985-438-979-0.