Адольф Едуард Казимир Жозеф Мортьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едуард Мортьє
Marshal Mortier.jpg
Інші імена Адольф Казимир Жозеф
Народився 13 лютого 1768(1768-02-13)
Ле-Като-Камбрезі
Помер 28 липня 1835(1835-07-28) (67 років)
Париж
Діяльність політик, військовий очільник
Титул герцог
Звання маршал
Батько Шарль Мортьє
Матір Марія Ганна Боннер
Діти 2 сини та 4 доньки
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Blason Adolphe Édouard Casimir Joseph Mortier (1768-1835) (Restauration).svg

Едуард Мортьє (фр. Adolphe Édouard Casimir Joseph Mortier, *13 лютого 1768 —†28 липня 1835) — французький військовий та політичний діяч, прем'єр-міністр 1834 року, маршал, пер Франції, герцог Тревізький.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1768 року у м.Ле-Като-Камбрезі. Син Шарль Мортьє, депутата Генеральних штатів, та Марії-Ганни Боннер. Замолоду обрав собі кар'єру військового. На початку Французької революції очолив 1-й батальйон добровольців Півночі. 1791 року отримує звання лейтенанта. У 1792–1793 роках був у Північній, Рейнській арміях, відзначився у битвах при К'єврені (сучасна південна Бельгія), Жеммапе, Неєрвіндені, Селлемберзі, Ондшооті. Також проявив звитягу при захоплені міст Монс, Брюсель, Левен, Флерюс.

У 1794 році воював спочатку під командуванням генерала Клебера, потім Марсо у Рейнській армії. У 1796 році командував авангардом Самбро-Мааської армії на чолі із Лефевром. Відзначився у битвах при Альтенкірхен й Фрідберзі. Завоював низку міст уздовж Рейну, 30 грудня йому здався Майнц. У 1799 році отримав звання бригадного генерала. Того ж року стає дивізійним генералом.

На чолі 4-ї дивізії Гельветської армії у 1799 році воював у Швейцарії, зайняв Цюріх. Потім був підпорядкований Массені. Після цього воював при Граубюндені. У 1800 отримав командування 15 та 16 дивізії, що знаходилися у Парижі. У 1803 році Бонапарт надіслав Мортьє з 14 тисячами вояків захопити Ганноверське курфюршество. Перемігши супротивника, Мортьє змусив укласти Ганновер союз з Францією. За це Едуард Мортьє став одним з командирів Консульської гвардії.

Після оголошення Франції імперією у 1804 році стає маршалом й отримує Великого Орла Ордену Почесного легіону. У 1805 році командує піхотою Імператорської гвардії. Мортьє відзначився у битвах при Ульмі та Дюрренштейні. У 1806 році захопив Ганновер та Кассель. У 1807 році розбив шведів при Анкламі й здобув блискучу перемогу при Фрідланді. За цю звитягу Наполеон I нагородив Мортьє титулом герцога Тревізького та 100 тисячами франків ренти. Водночас стає військовим губернатором Сілезії.

З початком у 1808 році війни в Іспанії Мортьє стає командиром 5-го корпусу, бере участь в облозі Сарагоси. 18 листопада 1809 року з 30 тисячами вояків завдає поразки 60-тисячній армії іспанців при Оканья поблизу Толедо. Згодом очолює облогу Кадіса. 19 лютого 1811 року перемагає іспанців у битві при Геборі.

У військовій кампанії 1812 року проти Росії Мортьє командував Молодою гвардією. Після захоплення Москви Наполеон призначає його генерал-губернатором міста. При відступити здійснив спробу підірвати Кремль. В подальшому вів оборонні бої. Очолював ар'єргард при переправі через Березіну. Після повернення до Франції почав збирати війська до нової військової кампанії. Зміг зібрати значні сили у Франкфурті-на-Майні. Відважно воював у битвах при Люцені, Бауцені, Дрездені, Вахау, Лепцизі та Ханау. Також самовіддано вів себе у кампанії 1814 року. Зокрема, до останнього захищав передмістя Сен-Дені у Парижі.

Після реставрації Бурбонів у 1815 році переходить на службу до короля Людовика XVIII. Призначається губернатором Лілля, стає пером Франції. Втім під час Ста днів Наполеона Бонапарта підтримав останнього. Брав участь у військовій кампанії 1815 року, проте не брав участі у битві при Ватерлоо. За підтримку Бонапарта після остаточної поразки останнього, Мортьє був позбавлений звання пера Франції.

У 1816 році призначається військовим губернатором Руана. Того ж року обирається до Палати депутатів. У 1819 році відновлений у званні пера Франції. у 1822 році обирається мером Ла-Ке-ан-Брі. У 1829 році стає кавалером Ордену Святого Духу. У 1830 році після Липневої революції стає великим канцлером Ордену Почесного легіону. Того ж року призначається послом Франції у Росії. У 1831 році повернувся на батьківщину. У 1834 році стає прем'єр-міністром (після Юга-Бернара Маре) та міністром оборони. Але через декілька місяців через хвороби йде у відставку. Загинув 28 липня 1835 року під час замаху на короля Луї-Філіпа I.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Єва-Ганна Ґимменс (1779–1855)

Діти:

  • Кароліна (1800–1842), маркіза Римуні
  • Наполеон (1804–1869), 2-й герцог Тревізький
  • Софі Мальвіна Жозефіна (1803–1883), графиня Беллозан
  • Стефані Єва (1814–1831), графиня Гудін.
  • Едуард (1806–1815)
  • Луїза (1811–1831)

Джерела[ред.ред. код]

  • Jaques, Tony (2006). Dictionary of Battles And Sieges: A Guide to 8,500 Battles from Antiquity Through the Twenty-first Century. Greenwood Publishing Group. p. 973. ISBN 0-313-33536-2.
  • Klaus Mlynek: Mortier, Edouard Adolphe Casimir Joseph, in: Hannoversches Biographisches Lexikon, S. 260 u.ö., online über Google-Bücher