Адольф Отто Рейнгольд Віндаус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адольф Отто Рейнгольд Віндаус
Windaus.jpg
Народився 25 грудня 1876(1876-12-25)
Берлін
Помер 9 червня 1959(1959-06-09) (82 роки)
Геттінген
Громадянство Німеччина
Галузь наукових інтересів Хімія
Заклад Геттінгенський університет
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1928)
Nobel prize medal.svg

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус нім. Adolf Otto Reinhold Windaus (25 грудня 1876, Берлін — 9 червня 1959, Геттінген) — німецький біохімік і хімік-органік.

Біографія[ред.ред. код]

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус народився в Берліні. Його батько, Адольф Віндаус, походив з сім'ї текстильних фабрикантів, а мати, Маргарет (Ельстер) Віндаус, — з родини майстрів художнього промислу. Хлопчик отримав середню освіту у французькій гімназії в Берліні, де в основному вивчалася література, а науці приділялося дуже мало часу. Але Віндаус, натхненний книгами про відкриття в галузі бактеріології, зроблених Робертом Кохом і Луї Пастером, вирішив стати лікарем.

У 1895 р. Віндаус приступив до вивчення медицини в Берлінському університеті. В цей же час він відвідував лекції хіміка Еміля Фішера, чий інтерес до застосування хімії у фізіології імпонував Віндаусу. Здавши в 1897 р. вступний іспит з медицини, Віндаус продовжив навчання у Фрайбургському університеті. Він вивчав хімію у відомого німецького хіміка Генріха Кіліані і, вирішивши розлучитися з колишніми планами про медичній кар'єрі, написав дисертацію з серцевих отрут дигіталісу, за яку йому в 1899 р. була присвоєна докторський ступінь з хімії.

Відслуживши рік на військовій службі в Берліні, Віндаус повернувся до Фрайбурга, де у 1903 р. став лектором, а три роки потому — асистент-професором. У 1913 р. він був призначений професором прикладної медичної хімії в Інсбрукському університеті в Австрії, а у 1915 р. Віндаус повернувся до Німеччини, зайнявши посаду професора хімії і директора лабораторії загальної хімії (нині Хімічний інститут) Геттінгенського університету, де пропрацював 29 років.

Помер вчений у віці 82 років в Геттінгені в 1959 р.

Родина[ред.ред. код]

У 1915 р. Віндаус одружився на Елізабет Реса. Від цього шлюбу у них народилися два сини і дочка.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Головним напрямком досліджень, що проводив Віндаус було встановлення зв'язку між біологічно важливими хімічними речовинами. Кіліані запропонував йому зайнятися вивченням будови холестерину. У той час мало що було відомо про структуру та функції цього широко розповсюдженого речовини, і Віндаус вважав, що воно має бути тісно пов'язане з іншими біологічними сполуками, відомими під назвою «стерини». Стерини (складні органічні сполуки, що не містять азоту і складаються з чотирьох плоских кілець з різними бічними ланцюгами) зустрічаються в різних формах клітин тварин, рослин і грибів. Найвідоміший з них, холестерин, був вперше виявлений в жовчному камені людини. Холестерин часто пов'язують з серцевими захворюваннями і артеріосклероз, він зустрічається у великих кількостях в клітинах мозку й корі надниркових залоз. Рівень холестерину в крові підвищується під час вагітності і падає при інфекційних захворюваннях.

На початку XX ст. Генріх Віланд, вивчаючи жовчні кислоти, виділив сполуку, названу холановою кислотою. У 1919 р. Віндаус отримав таку ж кислоту з холестерину, довівши тим самим хімічна спорідненість холестерину і жовчних кислот. Залишалося, однак, ще неясним, чи відповідає встановлене хімічна спорідненість цьому біологічному зв'язку.

У цей період своєї наукової діяльності Віндаус зацікавився вивченням вітамінів — органічних речовин, необхідних організму людини і тварин для нормального росту та забезпечення життєдіяльності.

Нагороди[ред.ред. код]

У 1928 р. вчений був удостоєний Нобелівської премії з хімії «за роботи з вивчення будови стеринів і їх зв'язки з вітамінною групою». У своїй вступній промові від імені Шведської королівської академії наук X. Г. Седербаум сказав: «У результаті терплячою і висококваліфікованої роботи Віндаусу вдалося отримати у чистому вигляді декілька дигіталіс-глюкозидів і їхніх сполук … Таким чином, було доведено, що ці рослинного походження серцеві отрути безпосередньо пов'язані, з одного боку, з холестерином і жовчними кислотами, а з іншого — з серцевою отрутою тваринного походження, буфотоксином, який з великим успіхом вивчав Генріх Віланд». Далі Седербаум підкреслив важливе значення проведених досліджень Віндаусом вітаміну D.

Віндаус отримав безліч нагород, у тому числі медаль Луї Пастера Французької академії наук (1938), медаль Гете — Інституту Гете (1941) і німецький урядовий великий орден «За заслуги» із зіркою (1956). Він був визнаний гідним почесних ступенів Геттінгенського, Мюнхенського, Фрайбургського і Ганноверського університетів.

Джерела[ред.ред. код]

  • Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1992.