Адоніс
Адоніс (грец. Άδωνις — володар, пан) — син Кініра та його дочки Мірри (варіанти: Фенікса та німфи Алфесібеї; ассирійського царя Тіанта і його дочки Смірни), яка пристрасно покохала рідного батька за намовою Афродіти.
Коли батько довідався про свій злочин, то хотів убити дочку, але боги перетворили її на миррове дерево, з якого через десять місяців народився Адоніс. За вроду хлопця відразу покохала Афродіта і таємно віддала його на виховання Персефоні, яка не схотіла повернути красеня Афродіті і та поскаржилася Зевсові. Зевс присудив так: Адоніс мав проводити третину року в Персефони, третину в Афродіти, а останньою третиною міг розпоряджатися за власним розсудом. Проте Адоніса ще в юнацькому віці вбив вепр. За другою версією, чвари й розбрат між богинями виникли після смерті Адоніса, з крові якого виросла троянда (варіант: ніжна квітка анемон).
Поширений у грецькій поезії міф про Адоніса, як і культ його, — фінікійсько-сірійського походження. Культ Адоніса як божества природи процвітав у Біблі (в Фінікії) та в його околицях, а також на Кіпрі. Звідси цей культ перейшов до Греції, де Адоніса перетворено у напівбога. Міф про Адоніса — одне з дуже поширених у багатьох стародавніх релігіях уявлень про померле й воскресле божество (пор. євангельську розповідь про Христа).
До міфа про кохання Адоніса й Афродіти часто зверталися художники та письменники античності, доби Відродження й пізніших епох: Тіціан, Паоло Веронезе, Пуссен, Рубенс, Джорджоне, Тінторетто, Роден, Шекспір, Лопе де Вега, Лафонтен. Міф про Адоніса став основою лібретто опер Д. Маццоккі, К. Монтеверді, Дж. Легренці.
У переносному значенні Адоніс — надзвичайно вродливий чоловік.
