Аеростат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Повітряна куля (сферичний вільний аеростат) в польоті. Англія, 2004 рік.
Запуск повітряної кулі під час Великої Гаївки в Дрогобичі 17 квітня 2012 року.

Аеростат (грец. — повітря і грец. — стоячий, нерухомий) — літальний апарат, легший за повітря. Підйомна сила створюється легшим за повітря газом (водень, гелій, світильний газ), що міститься в оболонці аеростата.

Аеростат — вид літальних апаратів політ якого, повністю або частково, обумовлений дією закона Архімеда.

Історія[ред.ред. код]

В 1783 р. брати Монгольф'є піднялись в повітря на повітряній кулі, наповненою гарячим повітрям. Повітряні кулі, або аеростати, до початку використання гідрометеорологічних та геодезійних супутників слугували метеорологам для зібрання інформації про погоду. На початку XX ст. керовані аеростатами - їх називали дирижаблями - конкурували з літаками, але в наші дні вони використовуються як платформи для телекамер або в цілях реклами

Оболонка аеростата або вміщає великий об'єм повітря, який створює підйомну силу. Якщо загальна вага аеростата менша, ніж підйомна сила то він буде підійматися. Аеростати на гарячому повітрі підіймаються, коли повітря в оболонці нагрівається, тому що при цьому воно стає менш густим, ніж холодне атмосферне повітря. В більшості газових аеростатів і дирижаблів для створення підйомної сили використовується гелій - негорючий газ з дуже низькою густиною. Дирижаблі мають двигуни, руль напряму і руль висоти, які дозволяють керувати швидкістю і напрямком польоту, але аеростати не мають рушійних засобів і дрейфують разом з вітром.

Класифікація і застосування[ред.ред. код]

Розрізняють керовані і некеровані аеростати До 1-ї групи належать дирижаблі і моторизовані аеростати з двигунами й повітряними гвинтами, до 2-ї — сферичні вільні аеростати, або повітряні кулі, і прив'язні, т. з. змійкові аеростати.

Вільні аеростати застосовують переважно для дослідження атмосфери і в спорті. До них належать радіозонди, кулі-пілоти, стратостати і автоматично керовані аеростати, які піднімаються в повітря без людей (з радіотелеметричними приладами).

Прив'язні аеростати поділяються на аеростати спостереження і аеростати загородження, які піднімаються в повітря на тросі, що розмотується з моторизованої лебідки.

Аеростати спостереження застосовують для військової розвідки та коректування артилерійського вогню і в метеорології; аеростати загородження — для захисту важливих об'єктів і міст від нальотів ворожої авіації; піднімають їх густою сіткою (рядами або в шаховому порядку) на висоту, яка досягає 4.5 км і більше. Їх широко застосовували в системі ППО Москви та інших міст СРСР під час Другої Світової війни.

У японських конструкторів 1970-х років користувався повагою аеростат, до якого підвішувався каркас із сідлом і велоприводом.[1] Натискуючи на педалі, пілот міг підніматися вгору або опускатися вниз — фізичні зусилля витрачалися тільки на переміщення апарата, оскільки в повітрі утримувала повітряна куля.[1]

Повна класифікація аеростатів[ред.ред. код]

Параметр класифікації[ред.ред. код]

  1. Керованість
    1. керовані (дирижабль)
      1. вільнолетячий керований за висотою
      2. повністю керований
    2. некеровані
      1. вільнолетячий (повітряна куля)
      2. прив'язний (змійковий)
  2. Наповнення
    1. тепловий (монгольф'єр)
    2. газовий (шарльєр)
    3. комбінований (роз'єр)
    4. вакуумний
    5. інші
  3. Система компенсації зміни газового об'єму
    1. балонетні
      1. пасивні
      2. з примусовим піддувом
    2. зі стягуючою системою
    3. змішані
    4. без компенсації
  4. Використання додаткової підйомної сили
    1. з використанням додаткової підйомної сили (діностат (саможабль, діноліфтер), гелікостат)
      1. використовують власні двигуни
      2. використовують зовнішні рухателі
    2. без використання додаткової підйомної сили
  5. Тип
    1. одиночні
    2. тандемні
    3. триплетні
  6. Призначення
    1. транспортні (вантажні, пасажирські)
      1. низької вантажності до 100 кг
      2. середньої вантажності 100—1000 кг
      3. великої вантажності понад 1000 кг
    2. зв'язку
    3. демонстраційні
    4. метеорологічні
    5. спеціалізовані
    6. бойові
      1. розвідувальні (в тому числі спостереження, корегувальні)
      2. бомбардувальні
      3. загороджувальні
      4. комбіновані
      5. крім того всі аеростати можуть виконувати функцію хибної радіолокаційної цілі
  7. Конструкція
    1. жорсткі
    2. напівжорсткі
    3. м'які
  8. Участь людини
    1. пілотовані
    2. безпілотні
  9. Висота зони рівноваги
    1. тропосферні
      1. маловисотні 0-2 км
      2. середньовисотні 2-6 км
      3. висотні 6-11 км
    2. стратосферні
    3. мезосферні
  10. Об'єм (м³)
    1. малооб'ємні (250/ 400/ 600/ 900/ 1200)
    2. середньооб'ємні (1600/ 2200/ 3000/ 4000/ 6000)
    3. великооб'ємні (9000/ 12000/ 16000/ 22000/ 25000/ 50000/ 100000/ більше 100000)

Сучасні аеростати[ред.ред. код]

Більшість сучасних аеростатів мають м'яку оболонку, наповнену гелієм. Легкий газ знижує вагу аеростата і надає йому нульову плавучість. В передній і задній частині оболонки мають два невеликих відсіків, наповнені повітрям. Вони називаються баллонетами і слугують для регулювання висоти. Коли із баллонетів відкачує повітря, гелій розширюється, аеростат стає легшим і підіймається. При накачуванні повітря в баллонети аеростат стає важчим і опускається.

"Бейтлінг Орбітер 3"[ред.ред. код]

В березні 1999 р. гібридний аеростат "Бейтлінг Орбітер 3" висотою 60 метрів з аеронавтами Бертраном Пікаром і Брайаном Джонсом здійснив навколосвітню подорож. Основну підйомну силу створював гелій, йому допомагав нагріте повітря, розміщений в нижній частині оболонки. Екіпаж із двох людей розміщувався в герметичній гондолі, в яку нагнітався кисень і азот. Вуглекислий газ, який виділявся при диханні, видалявся літієвими фільтрами.

Повітряна куля в історії України[ред.ред. код]

1784 року у Львові запущено першу у світі повітряну кулю з автоматичним пальником на рідкому пальному для підігріву повітря у балоні. Це сталося усього через дев'ять місяців після польоту кулі братів Монгольф'є, пальним для якої була солома[Джерело?].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Маслов В. І. / Сам себе катаю: Все про велосипед: Для серед. і ст. шк. віку / Худож Є. І. Корольков.—К.:Веселка, 1990.—172с.:іл. ISBN 5-301-00515-4 (с.:125)

Джерела інформації[ред.ред. код]