Азеф Євно Фішелевич
Євно́ Фі́шелевич Азе́ф (псевдоніми: у поліції — Раскін, у революц. середовищі — Іван Миколайович) (1869—1918) — провідник тероризму, найвідоміший агент-провокатор у революційних організаціях Росії. Один з лідерів партії есерів та керівників її терористичної бойової організації, що займалась політичними вбивствами (зокрема, В. К. Плеве у 1904 р.). Одночасно був секретним агентом-провокатором (agent provocateur) царської охранки, виказував поліції своїх товаришів. Ім'я Азефа стало прозивним.
Життєпис [ред.]
Народився в містечку Лисково Гродненської губернії[1] Російської імперії. Навчався у Політехнічному інституті в Карлсруе, де 1885 мав зв’язок з есерами. З 1893 — секретний співробітник Департаменту поліції. 1899 повернувся з-за кордону до Москви зі спеціальним завданням повідомляти про діяльність партії есерів. 1901 за його доносом було розгромлено «Північний союз соціалістів-революціонерів». 1903, після арешту члена ЦК партії есерів Г. Гершуні, Азеф став на чолі Бойової організації партії соціалістів-революціонерів (есерів) і фактично очолив її. За мовчазного схвалення поліції, якій було вигідно тримати в тривозі й страху урядові кола, Азеф організував низку гучних терористичних актів — вбивство 1904 міністра внутрішніх справ В. Плеве, 1905 — великого князя Сергія Олександровича (Романова) та інші. 1908 за його доносом страчено 7 есерів-бойовиків. Був викритий як провокатор російським публіцистом В. Бурцевим за допомогою колишнього директора Департаменту поліції А. Лопухіна. Утік за кордон, де продовжував співробітничати з поліцією. Викриття Азефа серйозно підірвало авторитет партії есерів, різко зменшило кількість її членів, у тому числі в Україні. Навесні 1915 у Берліні Азефа було заарештовано як російського шпигуна і кинуто до в’язниці Моабіт, де він перебував до грудня 1917. Помер від запалення нирок.
Примітки [ред.]
- ↑ Нині село в Білорусі
Література [ред.]
- Лугинская А. В. Великий провокатор Евно Азеф. Пг.—М., 1923
- Николаевский Б. И. Конец Азефа. Л., 1926
- Тютюкин С. В. Вокруг современных дискуссий об Азефе. «Отечественная история», 1992, № 5.
