Айгарс Штокенбергс
| Айгарс Штокенбергс | |
|---|---|
 | |
 Міністр у справах регіонального розвитку та самоврядувань | |
| 7 вересня 2006 — 19 жовтня 2007 | |
| Прем'єр-міністр | Айгарс Калвітіс |
| Попередник | Айгарс Калвітіс |
| Наступник | Марис Кучинський |
| Міністр економіки | |
| 8 квітня 2006 — 7 листопада 2006 | |
| Прем'єр-міністр | Айгарс Калвітіс |
| Попередник | Кришьяніс Кариньш |
| Наступник | Юріс Стродс |
| Міністр юстиції | |
| 3 листопада 2010 — 25 жовтня 2011 | |
| Прем'єр-міністр | Валдіс Домбровскіс |
| Попередник | Імантс Лієгіс |
| Наступник | Гайдіс Берзиньш |
| Народився |
29 серпня 1963 (60 років) Рига, ЛатРСР |
| Відомий як | політик, економіст, адвокат, суддя |
| Громадянство |
Латвія |
| Alma mater | Латвійський університет |
| Політична партія | Народна партія |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Штокенбергс Айгарс (латис. Aigars Štokenbergs, 29 серпня 1963 року, Рига) — латвійський політичний діяч, юрист і економіст. Колишній прокурор, суддя і адвокат. В уряді Латвії обіймав посади радника з економічних питань прем'єр-міністра Латвії Айгара Калвітіса, був міністром юстиції, економіки (2006), у справах регіонального розвитку та самоврядувань (2006–2007). Один із засновників і співголова партії Об'єднання за іншу політику (листопад 2007 — серпень 2011), колишній член Народної партії Латвії, з серпня 2011 року співголова латвійської партії «Єдність». У 2006 і 2010–2011 роках депутат латвійського сейму 9 і 10 скликань.
Біографія[ред. | ред. код]
Айгар Штокенбергс народився 29 серпня 1963 року в Ризі[1]. У 1981 році він закінчив Ризьку школу № 25[2][3] і вступив на юридичний факультет Латвійського університету, який закінчив у 1986 році[2][3].
У 1985 році Штокенбергс почав працювати старшим слідчим в Ризькій районній прокуратурі[1][3][4]. З 1988 по 1990 рік Штокенбергс був помічником голови колгоспу (пізніше агрофірми) «Тервете»[1][5][6], а потім повернувся до юридичної практики, ставши суддею в суді міста Юрмала[3]. У 1993 році він деякий час працював заступником генерального директора Державної земельної служби Латвії[3], після чого до 2001 року очолював проект Світового банку та Євросоюзу щодо розвитку сільського господарства та сільських регіонів в республіці, співпрацював з латвійським міністерством сільського господарства[1][3][4]. У 1999 році Штокенбергс закінчив Латвійський банківський коледж, де вивчав бізнес-адміністрування, а в 2001 році — Вищу банківську школу Латвії за спеціальністю «економіст»[2][3]. У 2001 році Айгарс Штокенбергс став присяжним адвокатом в адвокатському бюро «Брігіс, Чапкевич і партнери»[3][4]. У листопаді 2004 року Айгарс брав участь у конкурсі на посаду керівника проекту створення Латвійської національної бібліотеки, проте не був обраний. У вересні 2005 року Штокенбергс був прийнятий у члени ради директорів «Латвенерго», а пізніше став заступником голови ради компанії[3].
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
Політичну кар'єру Штокенбергс почав в 1994 році, коли намагався балотуватися в юрмальську міську думу за списком партії «Добробут»[3]. У 1998 році Штокенбергс став одним із творців Народної партії, від якої у 2001 році намагався балотуватися в Ризьку міську думу, але знов не був обраний[3][4].
У 2004 році Штокенбергс зайняв посаду радника з економічних питань прем'єр-міністра Латвії, Айгара Калвітіса, також члена Народної партії[3][4][7]. У квітні 2006 року Штокенбергс був затверджений Сеймом Латвії на посаді міністра економіки[3][7]. На виборах в Сейм в жовтні 2006 року Народна партія здобула перемогу, отримавши більшість місць у Сеймі, Штокенбергс був обраний депутатом, але свій мандат тимчасово віддав іншому «народників» — Зієдонісу Рубезісу[8][9].
Після виборів, в листопаді 2006 року в Латвії був сформовано новий уряд, в якому Штокенбергс був призначений міністром у справах регіонального розвитку та самоврядувань[10][11]. На цій посаді він став автором плану інвестицій в регіони Латвії, який передбачав розвиток в країні сільського господарства і сучасних технологій, а також можливість запрошення на роботу іноземних фахівців. В одному зі своїх інтерв'ю Штокенбергс заявляв, що в 2009 році в Латвії скоротиться інфляція і висловив надію на те, що в країні протягом наступних 10 років зростання економіки становитиме 6-7%[5].
Навесні 2007 року Штокенбергс вважали вірогідним кандидатом в президенти Латвії від Народної партії, його кандидатуру також підтримував громадський рух «Селянський сейм»[1][12]. Проте відносини Штокенбергса і Калвітіса погіршилися. Міністр відмовився підтримувати обраного Сеймом президента країни Валдіса Затлерса[13], а восени 2007 року Штокенбергс виступив проти ініціативи Калвітіса зі звільнення з посади голови Бюро з запобігання та боротьби з корупцією Олексія Лоскутова (за чутками, Лоскутов знайшов докази незаконного фінансування партій з правлячої коаліції)[14]. Незгода з процедурою відставки Лоскутова і антипартійна діяльність стали офіційною причиною виключення Штокенбергс з Народної партії, зміщення його з посади міністра в жовтні 2007 року[15][16][17]. Сам Штокенбергс стверджував, що був позбавлений посади міністра через конфлікт з колишнім прем'єр-міністром Латвії, впливовим членом Народної партії Андрісом Шкеле, який, зокрема, контролював ринок переробки побутових відходів в Ризі[18][19]. За словами Штокенбергса, Народна партія перетворилася в бізнес-клуб інтересів Шкеле[4]. Після відставки Штокенбергс зберіг свій мандат у Сеймі, залишившись незалежним депутатом, засідав у юридичної комісії парламенту[8][16].
У відповідь на своє виключення з партії та позбавлення портфеля міністра в листопаді 2007 року Штокенбергс зажадав відставки правоцентристського уряду Калвітіса[20] і оголосив про те, що готується до створення нового політичного руху, в який повинні були увійти «технократи»: представники партії «Новий час», «зелені» та члени Народної партії, незадоволені політикою партійного керівництва[15]. Вже в листопаді Штокенбергс із колишнім главою міністерства зовнішніх справ Латвії Артісом Пабріксом створив нову політичну партію «Об'єднання за іншу політику»[21].
На посту співголови «Товариства за іншу політику» Штокенбергс критикував економічну політику прем'єр-міністра Івара Годманіса, зокрема, його заходи з подолання економічної кризи в Латвії[22], і закликав до дострокового розпуску Сейму[23]. Політичну платформу своєї партії Штокенбергс називав соціально-орієнтованою, навіть лівою, але визнавав, що ця «лівизна» потрібна для вирівнювання курсу політики латвійської держави[4][24]. Крім того він заявляв, що хоче повернення Вайри Віке-Фрейберг на посаду президента Латвії[4].
«Об'єднання за іншу політику» було одним з організаторів мітингу поблизу Сейму 13 січня 2009 року, що закінчився масовими заворушеннями. Сам Штокенбергс заявив, що він і його партія не мають до них ніякого відношення, і заворушення були влаштовані провокаторами[25][26][27]. У лютому 2010 року «Об'єднання за іншу політику» проголосувало за участь в політичному об'єднанні «Єдність»[28]. У жовтні 2010 року на виборах в латвійський Сейм «Єдність» зайняло перше місце, Штокенбергс знову став членом парламенту[29][30].
У серпні 2011 року об'єднання «Єдність» стало партією, а Штокенбергс став одним з її співголів[31]. На дострокових виборах до латиського Сейму, які відбулися у вересні 2011 року, «Єдність» отримало 20 місць (за партію проголосувало 18,83% виборців[32]), проте Штокенбергс депутатського мандата не отримав[33][34].
Статки[ред. | ред. код]
Згідно з опублікованими в 2007 році відомостями про доходи, Штокенбергс був одним з небагатьох мільйонерів серед політиків Латвії. Станом на 2009 рік, основну частину його капіталу становила нерухомість, девелоуперські проекти та земельні ділянки, а також банківські вклади на суму понад 700 тис. латів. Крім того, у відомостях про доходи Штокенбергс вказав власну колекцію живопису вартістю 120 тис. латів[1][25][35].
Скандали[ред. | ред. код]
Згідно з даними Вікілікс (англ. WikiLeaks) стало відомо, що Айгарс Штокенбергс, коли був міністром економіки, обіцяв послу США в Латвії Кетрін Тодд Бейлі захистити інтереси компанії Coca-Cola, які могли постраждати через заборону Міністерства охорони здоров'я торгувати в школах і дитячих садах так званими «шкідливими продуктами». Кетрін Тодд Бейлі відзначала у своїй депеші, що Штокенбергс в уряді Айгара Калвітіса «куди впливовіший, ніж може здатися на перший погляд, тому що вся його діяльність ведеться за лаштунками». Проте, попри «обіцянки», заборона міністерства вступила в дію 1 листопада 2006 року[36].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Штокенбергс проживає в Юрмалі з дружиною Сандрою, у нього дві доньки[2][3][16], які навчаються за кордоном[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е (рос.) Семен Чиндареев. В президенты — миллионера-народника! — стаття в Kompromat.lv, за 4 березня 2007.
- ↑ а б в г (латис.) Kandidati: Aigars Stokenbergs. — інформація про кандидата. Центральна виборча комісія Латвії.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р (рос.) Штокенбергс Айгарс. — досьє на політика на сайті Kompromat.lv.
- ↑ а б в г д е ж и к (рос.) Айгар Штокенбергс «Надо повернуть влево, чтобы оказаться в центре». — Телеграф.lv, 8 лютого 2008 року.
- ↑ а б (рос.) Андрей Шведов. Обыкновенное чудо. — Телеграф.lv, 2 травня 2007 року.
- ↑ (рос.) Елена Слюсарева. Как давят латвийское пиво. — Вести Сегодня — № 147, за 30 червня 2008 року.
- ↑ а б (рос.) Сейм Латвии утвердил семь новых министров правительства. — Подробности.UA, повідомлення за 8 квітня 2006 року.
- ↑ а б (рос.) Штокенбергс восстановил свой мандат. — NovoNews, 25 жовтня 2007 року.
- ↑ (рос.) ЦИК Латвии объявила официальные результаты парламентских выборов.[недоступне посилання] — ИА REGNUM, 25 жовтня 2006 року.
- ↑ (рос.) Президент поручила формирование правительства Айгару Калвитису. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] — TVnet.lv, повідомлення від 7 листопада 2006 року.
- ↑ (рос.) Учитель географии. — Наша Газета за 9 листопада 2006 року.
- ↑ (рос.) Крестьяне Латвии назвали своих кандидатов на пост президента страны. — ИА REGNUM, 1 березня 2007 року.
- ↑ (рос.) Почему «репшисты» изгнали Аболтиню.[недоступне посилання з червня 2019] — NovoNews, 18 липня 2007 року.
- ↑ (рос.) Юрий Прикулов. Излишнее рвение до добра не доводит. — Комсомольская правда, 14 липня 2008 року.
- ↑ а б (рос.) Сейм устроил правительству судный день. — NovoNews, повідомлення за 23 жовтня 2007 року.
- ↑ а б в (латис.) Informacija par deputatu: Aigars Stokenbergs. — Latvijas Republikas Saeima, 18 грудня 2009 року.
- ↑ (рос.) Александр Малнач. Приказано выжить. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] — Бизнес&Балтия — № 204 (3327), 22 жовтня 2007 року.
- ↑ (рос.) Снежана Бартуль, Александр Краснитский. Тут пришел Шкеле и все испортил. — Бизнес&Балтия — № 207 (3330), за 25 жовтня 2007 року.
- ↑ (рос.) Андрей Лихолетов. Мусорный ветер унес Штокенбергса. — Kompromat.lv, 20 жовтня 2007 року.
- ↑ (рос.) Максим Ленский. Президент Латвии призвал правительство к отставке. — Коммерсантъ — № 205(3781), за 8 листопада 2007 року.
- ↑ (рос.) Будущая партия Штокенбергса собралась в баре. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] — NovoNews, 17 листопада 2007 року.
- ↑ (рос.) Кира Савченко. Бизнесом пожертвуют. — Бизнес & Балтия.
- ↑ (рос.) Оппозиция Латвии предлагает подписаться за роспуск Сейма. — ИА Regnum, 12 січня 2009 року.
- ↑ (рос.) Андрей Лихолетов. Айгарс Штокенбергс: латышский Егор Гайдар или Аугусто Пиночет? — Kompromat.lv, 31 жовтня 2007 року.
- ↑ а б (рос.) Вадим Фальков. Война витрин. — Вести Сегодня — № 13, за 16 січня 2009 року.
- ↑ (рос.) Штокенбергс: беспорядки кто-то организовал. — Delfi.lv, 13 січня 2009 року.
- ↑ (англ.) Andris Straumanis. Large-scale protest against Saeima turns violent. — стаття в Latvias Online за 13 січня 2009 року.
- ↑ (рос.) Полина Элксне. Общество за другую политику проголосовало за «Единство».[недоступне посилання] — Телеграф.lv, повідомлення від 27 лютого 2010 року.
- ↑ (рос.) Премьерский блок «Единство» победил на выборах в Сейм Латвии. — РИА Новости, повідомлення 3 жовтня 2010 року.
- ↑ (рос.) Петр Телеграфов. Штокенбергс: мы не сомневались в победе.[недоступне посилання] — Телеграф.lv, повідомлення від 2 жовтня 2010 року.
- ↑ (рос.) Петр Телеграфов. «Единство» стало партией официально[недоступне посилання з червня 2019]. — Телеграф.lv, повідомлення від 6 липня 2011 року.
- ↑ (латис.) 11. Saeimas vēlēšanas. Rezultāti. [Архівовано 23 вересня 2011 у Wayback Machine.] — 11 скликання Сейму Латвії, Центральна виборча комісія Латвії, повідомлення 5 травня 2011 року.
- ↑ (рос.) Новый Сейм впервые соберется 17 октября. — DELFI, повідомлення від 4 жовтня 2011 року.
- ↑ (рос.) Сергей Мазур. Итоги выборов в сейм Латвии: сюрпризы, оправдание ожиданий, перспективы обновления правительства. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — NewsBalt, 22 вересня 2011 року.
- ↑ (рос.) У нас два министра-миллионера — Шлесерс и Штокенбергс. — Наша Газета за 12 квітня 2007 року.
- ↑ WikiLeaks: Штокенбергс обещал защитить Coca-Cola [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.] — повідомлення Telegraf.lv від 9 вересня 2011 року.
Посилання[ред. | ред. код]
- Використано матеріал статті Штокенбергс, Айгар з проекту «Лентапедія» сайту новин Lenta.ru, на умовах ліцензії Creative Commons BY-SA 3.0 Unported.