Генрі Айртон
| Генрі Айртон | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1611[1][4][…] Аттенборо[d], Ноттінгемшир, Королівство Англія |
| Помер |
26 листопада 1651[1][2][…] Лімерик, Манстер |
| Країна |
 Королівство Англія Англійська республіка |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | Триніті-коледж |
| Знання мов | англійська[1] |
| Членство | list of regicides of King Charles Id |
| Посада | член Палати громад у Парламенті Англіїd, Member of the 1642-48 Parliamentd і Member of the 1648-53 Parliamentd |
| Військове звання | генерал і генерал-лейтенант[3] |
| Батько | German Iretond[3][6] |
| Мати | Jane Warburtond[6] |
| У шлюбі з | Bridget Cromwelld[6] |
| Діти | Henry Iretond[3], Elizabeth Iretond[3], Jane Iretond[3] і Bridget Bendishd[3] |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Ге́нрі А́йртон (англ. Henry Ireton; 3 листопада 1611 — 26 листопада 1651) — діяч англійської буржуазної революції XVII століття, один з організаторів нової (парламентської) армії (так званої армії нового зразка). Належав до поміркованих індепендентів, мав великий вплив на Олівера Кромвеля.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з дрібного шляхетського роду. Освіту отримав в Оксфорді у 1626—1629 роках, після чого увійшов до корпорації правознавців Мідл-Темпл. З початком громадянської війни став на бік парламенту, в складі армії графа Роберта Ессекса в битвах при Еджхілі (1642) та Гейнсборо (1643). 1643 року стає заступником Олівера Кромвеля, губернатора Ілі.
1644 року повернувся до армії, де служив під орудою графа Едварда Манчестера, генерал-майора Східної асоціації (ппарламентських військ східних графств). Того ж року після Другої битви при Ньюбері спільно з Кромвелем виступив проти графа Манчестера і став одним з організаторів нової армії, так званої армії «Нового зразка», «або нового строю». У битві під Нейсбі командував лівим крилом, в той час як Кромвель — правим. У 1645 році був обраний в Довгий парламент. У 1646 році одружився з дочкою Кромвеля Бріджит.
У конфлікті між парламентом і армією довго коливався і лише небезпека втрати контроль над військом змусила його встати на бік солдатів. У 1647 році підтримував у палаті общин петиції солдатів проти планів парламенту розпустити армію. Брав участь в організації Генеральної Ради армії, де генералітет («гранди») і представники армійських низів («агітатори»), що йшли за левелерами, виробляли загальну політичну лінію. Айртон — автор або співавтор основних програмних документів, написаних від імені армії, у тому числі «Декларації армії» (1647) та «Голов пропозицій» (1647). У цих документах висувалися вимоги розпуску парламенту, проведення нових виборів, визнання свободи віросповідання протестантських сект та зміни виборного законодавства. Айртон брав участь у переговорах із королем і намагався переконати Карла I прийняти «Голови речень». На дебатах у Петні практично один відстоював позицію «грандів» проти левелерів. Також обстоював монархічний лад як знаряддя влади переважно нового дворянства і буржуазії. У 1647 році брав участь у придушенні повстання левелерів.
Під час другої громадянської війни (1648) під командуванням Томаса Ферфакса придушив роялістські повстання в Кенті та Ессексі. Приймав капітуляцію Кентербері і тримав в облозі Колчестер.
Восени 1648 коли стало зрозуміло, що індепенденти втратять владу якщо не стратять короля, Айртон став одним з організаторів та учасників суду над Карлом І. У листопаді 1648 року Генеральна рада армії прийняла написану Айртоном «Ремонстрацію армії». Документ проголошував народ джерелом влади, з яким король розірвав контракт, внаслідок чого підлягав суду. Саме він підписав йому смертний вирок.
Як помічник Кромвеля в 1649 році пішов в Ірландський похід. Брав участь у штурмі Дрогеди та Вексфорда. Після від'їзду Кромвеля в Англію (травень 1650) Айртон був призначений лордом-намісником і командувачем англійськими військами в Ірландії. Зіткнувшись із масовим опором населення, Айртон просив англійський уряд встановити для ірландців м'які умови капітуляції. Коли його пропозиція була відкинута, енергійно продовжував завоювання. При облозі Лімерика захворів на лихоманку і раптово помер.
Погляди[ред. | ред. код]
Генрі Айртон був автором більшості петицій та звернень армії до парламенту. У «Пунктах пропозицій» і особливо в дебатах на конференції в Патні у жовтні 1647 року виступав як прихильник «Традиційної конституції» яка передбачала збереження короля та палати лордів і рішучим ворогом «народоправства». Теорії народного суверенітету Айртон протиставляв концепцію «громадянського суспільства» як сукупності власників. Рішуче виступав проти загального виборчого права, при цьому не приховував, що боїться за «цілісність власності». Виборче право для Айртона це «право власників», які є носіями «постійного інтересу» в державі, одним словом був реакціонером.[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б в г д е ж и Lundy D. R. The Peerage
- ↑ General Henry Ireton
- ↑ Henry Ireton
- ↑ а б в Kindred Britain
- ↑ David Farr, Henry Ireton and the English Revolution (Woodbridge, Boydell & Brewer, 2006).
Література[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961 (рос.)
|
