Айсінгіоро Їсін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Айсінгіоро Їсін (愛新覺羅 奕訢)
Prince Gong.jpg
Інші імена принц Гун першого рангу (恭親王)
Народився 1 листопада 1833(1833-11-01)
Помер 29 травня 1898(1898-05-29) (64 роки)
Пекін
Національність маньчжур
Ім'я при народженні Їсін (奕訢)
Діяльність політик
Титул принц (великий князь)
Конфесія конфуціанство
Батько Імператор Даогуан
Матір імператриця Сіаожінчен
Рід Айсінгіоро
Дружина Гуалджія
Діти 4 сини та 1 донька

Айсінгіоро Їсін (*1 листопада 1833 — †29 травня 1898) — китайський аристократ, значний політичний діяч часів династії Цін.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Походив з імператорської династії Айсінгіоро. Син Даогуана, китайського імператора, та імператриці Сіаожінчен. Отримав гарну освіту, з дитинства виявляв неабиякі здібності. деякий час імператор Даогуан коливався між ним та іншим своїм сином Ініном. З огляду на те, що мати Їнсіня була монголкою, вибір щодо спадкоємця трону впав на Ініна, майбутнього імператора Сяньфена. Це було записано у наказі імператора Даогуана у 1846 році. Після смерті останнього у 1850 році Інін став імператором, а Їсінь принцем (великим князем) Гун першого рангу.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

У 1853 році принц Гун призначається військовим міністром. Йому було доручено організувати спротив тайпінам, які всередині імперії Цін створили власну Тайпінську державу. Проте принц Гун виявився не здатним виконати це завдання. Тому у 18 55 році пішов у відставку. після цього суттєвої ваги у політиці не мав.

Під час Другої опіумної війни Гун виконував доручення імператора. Особлива важливу роль відіграв після захоплення у 1860 році англо-французькими військами Пекіна, в той час як імператор Сяньфен втік зі столиці. Під тиском Великої Британії й Франції принц гун уклав 24 та 25 жовтня відовідно угоди з цими країнами. Згідно з ним, виплачувалася контрибуція у 8 млн лянів, відкривався для іноземної торгівлі порт Тяньцзінь, дозволялося використовувати китайців в якості робочої сили (кулі) у колоніях Франції та Великої Британії. Остання отримала південну частину Цзюлунского півострова строком на 99 років.

У 1861 році помирає імператор Сяньфен. Принц Гун разом з іншим братом принцем Чунєм сприяв відстороненню від влади впливового сановника Су Шуня. При підтримці Гуна регентшами стали Ци Ань та Ци Сі. Він також отримав титул принца-регента. Із самого початку він вступив у простияння за владу з Ци Сі. Втім спочатку зумів встановити свій вплив над Великою Радою, у міністерство Цзунлі ямень на кшталт міністерства іноземних справ. У 1862 році принц Гун засновує освітній заклад Тунвеньгуан за зразком європейських університетів. Був ініціатором «Руху самопосилення», виступаючи за проведення нагальних реформ. Зрештою прихильники Ци сі звинуватили принца Гуна у хабарництві та фаворитизмі, після чого імператриця Ци сі домоглася позбавлення Гуна посади регента.

У відповідь у 1869 році при підтримці Ци Ань Гуну вдалося стратити впливового євнуха та фаворита ЦиСі — Ань Дехая. Після цього разом з імператрицею Ци Ань намагався протидіяти Ци Сі, зокрема розкраданню державної скарбниці.

У 1884 році очолив військове міністерство під час війни з Францією, проте діяв нерішуче. Внаслідок цього китайська армія зазнала поразки. Цього ж року принца Гуна було звільнено й відправлено до маєтку у Пекіні. З цього моменту не мав жодного впливу на державні справи. Лише у 1894 році під війни із Японією році був викликаний до імператорського двору, де отримав призначення очолити військове міністерство та міністерство іноземних справ. Але чогось досягти на цих посадах Гун не зумів. 29 травня 1898 року він сконав у Пекіні.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Гуалджія

Діти:

  • принцеса Роншоу (д/н)
  • Цайшен (1858–1885)
  • Цайін (1861–1909), принц Чон другого рангу.
  • Цайджун (д/н), помер молодим
  • Цайнуан (д/н), помер молодим

Джерела[ред.ред. код]

  • Jacques Gernet: Die chinesische Welt. Die Geschichte Chinas von den Anfängen bis zur Jetztzeit (= Suhrkamp-Taschenbuch. Bd. 1505). 1. Auflage, Nachdruck. Suhrkamp, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-518-38005-2.
  • Hummel, Arthur William, red. Eminent Chinese of the Ch'ing Period (1644–1912). 2 bind. Washington: United States Government Printing Office, 1943.