Національна академія наук України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Академія наук України)
Перейти до: навігація, пошук
Національна Академія наук України
float
Заснована 14 листопада 1918
Адреса м.Київ, вул. Володимирська 54
Президент Патон Борис Євгенович
Веб-сторінка http://www.nas.gov.ua

Націона́льна акаде́мія нау́к Украї́ни (НАН України) — вища наукова установа України з самоврядною організацією. НАНУ об'єднує дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів, а також всіх наукових працівників, що працюють у її наукових установах, здійснюючи дослідження у галузі природничих, гуманітарних, суспільних та технічних наук. На кінець 2013 року в НАН України працювало 40211 співробітників, з них 19292 — науковці[1]. Керівні органи НАН України перебувають у Києві.

Приміщення Президії НАН України на вулиці Володимирській № 54 у Києві

Назви[ред.ред. код]

Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У 19181921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. — Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 19361991 рр. — Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. — Академія наук України, а з 1994 р. — Національна академія наук України.

Назви Академії
Українська академія наук 19181921
Всеукраїнська академія наук 19211936
Академія наук УРСР 19361991
Академія наук України 19911993
Національна академія наук України від 1994

Історія[ред.ред. код]


Президенти НАН України
Вернадський Володимир Іванович 19181919
Левицький Орест Іванович 19191921
Василенко Микола Прокопович 19211922
Левицький Орест Іванович 1922
Липський Володимир Іполитович 19221928
Заболотний Данило Кирилович 19281929
Богомолець Олександр Олександрович 19301946
Палладін Олександр Володимирович 19461962
Патон Борис Євгенович з 1962
Володимир Вернадський — перший президент УАН

Українську академію наук засновано за указом гетьмана Павла Скоропадського і урочисто відкрито 24 листопада 1918 року.[2] Її було створено самоврядною установою, яка одразу складалася з 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та Акліматизаційний сади, Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня та архів. Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не тільки громадяни Української Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН. Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки.

Агатангел Кримський, вчений секретар Академії наук (1918–1928).

Установче спільне зібрання 27 листопада 1918 обрало президентом УАН професора Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського. Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

Згодом президентами Академії обиралися М. П. Василенко (1921–1922), О. І. Левицький (1922), В. І. Липський (1922–1928), Д. К. Заболотний (1928–1929), Олександр Богомолець (1930–1946), Олександр Палладін (1946–1962), Борис Патон (з 1962 року).

Більшовицький уряд УРСР підтвердив заснування УАН, визначивши її структуру і фінанси. Вже 1921 року відбулося перше скорочення наукових співробітників ВУАН. Декретом від 14 червня 1921 року Рада Народних Комісарів УСРР схвалила «Положення про Всеукраїнську Академію наук», згідно з яким Академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася наркомату освіти. ВУАН поділялася на 3 відділи, кожен з яких мав у своєму складі кафедри, інститути або комісії. Ці наукові центри створювалися навколо одного з академіків ВУАН і сприяли зосередженню зусиль науковців довкола певного наукового напрямку чи проблеми. Такі центри були автономними та самостійно визначали напрям власних досліджень. Сама Академія не мала жорсткої ієрархічної структури.

Таке становище зберігалося до кінця 1920-х років, поки радянський уряд не прибрав залишки автономії через втручання у процедуру виборів керівництва Академії. 1934 року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані. У лютому 1936 ВУАН перейменували в АН УРСР. РНК УРСР затвердила новий статут АН УРСР, за яким вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи — її наукові інститути. Після перейменування Академія стала не національною, а територіальною науковою установою. Її знову поділено на три відділи: Суспільних Наук, Математично-Природничий і Технічний. 1938 року Другий відділ поділено на Фізико-Математичний і Біологічний.

На початок 1941 у складі АН УРСР існувало 26 інститутів. У них працювало 3092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові.

Під час Німецько-радянської війни інститути були евакуйовані в 1941 році. Більшість інститутів та Президія АН УРСР переїхали до Уфи, Інститут електрозварювання — до Нижнього Тагіла, інші установи — до Свердловська, Челябінська, Златоуста та інших міст СРСР. Зусилля академії були прямовані на подання допомоги фронту і тилу. Першочергове місце посіли наукові розробки в галузі оборонної промисловості, поліпшення методики лікування поранених тощо. В березні 1944 почалась реевакуація інститутів АН УРСР до Києва.

До 1960 були створені 20 нових інститутів (всього існувало 44). У 1954 засновано Кримський філіал АН УРСР. У 1956 році створено Донецький науковий центр АН УРСР, а згодом і інші центри: Західний, Харківський, Південний та Дніпропетровський. На 1977 рік АН УРСР мала 121 дійсного члена і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи. У 1980х роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986 — 76% працюючих), у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%), у Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15340. Разом із прогресом у фізичних і технічних науках проводилося фальшування історії АН УРСР, приховувалися з ідеологічних причин імена видатних науковців.

Після досягнення незалежності НАН України постала перед значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і реактиви, низька оплата роботи науковця, відсутність держзамовлення для практично-орєнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників НАН залишити Україну чи науку. З іншого боку, перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування і взаємодії вчених із колегами за кордоном.

Структура НАН України[ред.ред. код]

Загальні збори[ред.ред. код]

Найвищим керівним органом НАН України є Загальні збори її членів. Станом на листопад 2013 року до складу НАН України входять 199 дійсних членів (академіків), 366 членів-кореспондентів та 108 іноземних членів.[3]

Дійсними членами НАН за її статутом можуть бути обрані науковці, які зробили видатний внесок у розвиток певного напрямку науки. Членами-кореспондентами НАН обирають вчених, які збагатили науку визначними здобутками. У жодних нормативних документах НАН немає уточнення щодо сутності «видатного внеску» чи «визначних здобутків». Іноземними членами НАН можуть бути обрані науковці, які є громадянами інших держав, наукові праці яких визнані міжнародним співтовариством та які здійснили внесок у розвиток міжнародних зв'язків НАН України. Члени НАН України обираються довічно.[4]

Президія[ред.ред. код]

У період між сесіями Загальних зборів керівництво роботою Академії здійснює Президія НАН України, яка обирається Загальними зборами строком на п'ять років. До Президії входять Президент НАН, віце-президенти, академіки-секретарі відділень наук і голови регіональних наукових центрів. До нинішнього складу Президії НАН України входить 36 осіб. На виборах у квітні 2009 року було обрано 35 осіб: президент Борис Патон, перший віце-президент Анатолій Шпак, три віце-президенти (Антон Наумовець, Віталій Походенко та Валерій Геєць), головний учений секретар Анатолій Загородній, 13 академіків-секретарів відділень та один в.о. академіка-секретаря, 6 голів регіональних наукових центрів та 9 інших членів Президії. Загальні збори НАН України у квітні 2010 року додатково обрали членом Президії НАН України Бориса Гриньова. У засіданнях також беруть участь з правом дорадчого голосу три виконуючі обов'язки членів Президії та 13 радників Президії НАН України.

Стуктура відділень НАН України[ред.ред. код]

У Національній академії наук діють три секції, що об'єднують 14 відділень наук:

Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них інші наукові установи. Вони діють на підставі власних статутів, затверджених і зареєстрованих у НАН України.

Дослідно-виробнича та конструкторська база Академії охоплює дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, інженерні та обчислювальні центри. При установах НАН України функціонують малі та спільні підприємства, які сприяють комерціалізації результатів наукових досліджень. За активної участі установ НАН України працюють 8 технопарків, на які законодавчо поширено спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності.

До структури Академії входить Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, яка є депозитарієм ООН і фонди якої містять близько 15 млн одиниць зберігання, та Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Академія має видавництва «Наукова думка» і ««Академперіодика»».

Регіональна структура[ред.ред. код]

У складі НАН України діють 6 регіональних центрів:

Установи, розташовані в Києві (108 установ), не входять до жодного з регіональних центрів.

Фінансування академії[ред.ред. код]

У 2007 році загальний бюджет НАН України склав 1.951.042,7 тисяч гривень.

Наукові школи[ред.ред. код]

В Академії сформувалося чимало наукових шкіл. Їх засновниками були видатні вчені-математики Д. О. Граве, М. М. Крилов, М. М. Боголюбов, механіки О. М. Динник і М. О. Лаврентьєв, фізики К. Д. Синельников, Л. В. Шубников, В. Є. Лашкарьов, О. І. Ахієзер, О. С. Давидов, А. Ф. Прихотько, О. Я. Усиков, С. Я. Брауде, геолог П. А. Тутковський, хіміки Л. В. Писаржевський, О. І. Бродський, А. В. Думанський, біологи і медики Д. К. Заболотний, О. О. Богомолець, В. П. Філатов, М. Г. Холодний, І. І. Шмальгаузен, В. В. Моргун. У всьому світі відомі українські школи електрозварювання Є. О. Патона і кібернетики В. М. Глушкова. Набули широкого визнання економічні й гуманітарні школи, які очолювали економісти М. В. Птуха і К. Г. Воблий, історики М. С. Грушевський і Д. І. Яворницький, сходознавець А. Ю. Кримський, мовознавець Л. А. Булаховський, літературознавці С. О. Єфремов і О. І. Білецький.

Видання НАН України[ред.ред. код]

Вісник АН УРСР за 1983 рік.

У 1921—28 виходили «Звідомлення ВУАН», 1928—47 — «Вісті ВУАН».

АН УРСР випускає такі періодичні видання: «Вісник АН УРСР» (з 1947), «Доповіді АН УРСР» (з 1939), «Український біохімічний журнал», «Мікробіологічний журнал», «Геологічний журнал», «Украинский химический журнал», «Український ботанічний журнал», «Автоматическая сварка», «Украинский математический журнал», «Фізіологічний журнал», «Прикладна механіка», «Український фізичний журнал», «Автоматика», «Економіка Радянської України», «Український історичний журнал», «Слово і час», «Радянське право», «Народна творчість та етнографія». Установи НАН України мають широкі міжнародні наукові зв'язки. Регулярно проводиться обмін друкованими виданнями з усіма країнами народ. демократії, а також з наук. установами та бібліотеками США, Англії, Франції, Японії, Індії та ін. країн.

Нагороди та відзнаки НАН України[ред.ред. код]

Золота медаль імені В. І. Вернадського[ред.ред. код]

Найвища відзнака НАН України, яка присуджується за видатні досягнення в галузі природничих, технічних та соціогуманітарних наук. Заснована у 2003 р. — в рік 85-річчя створення НАН України на честь першого президента Академії — видатного вченого, академіка В. І. Вернадського. Присуджується щорічно 12 березня — до дня народження В. І. Вернадського дві золоті медалі: одна — вітчизняному вченому і одна — зарубіжному. Докланіше див. Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України та Список лауреатів Золотої медалі імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.

Премії імені видатних вчених України[ред.ред. код]

Присуджуються Національною академією наук України на підставі проведених у відповідних відділеннях НАН України конкурсів. Преміями відзначаються вчені, які опублікували найкращі наукові праці, здійснили винаходи і відкриття, що мають важливе значення для розвитку науки і економіки України. Перша з премій видатних учених України (Премія НАН України імені О. О. Богомольця) була заснована у 1953 р. Станом на 2010 рік існує 73 премії імені видатних учених України (Докладніше див. Премії НАН України імені видатних учених України). Премії присуджуються щорічно, проте кожна з них з різною періодичністю (в основному раз на 2-3 роки).

Почесний доктор Національної академії наук України[ред.ред. код]

Президія НАН України від імені Національної академії наук України присвоює звання «Почесний доктор Національної академії наук України» видатним діячам світової науки, культури, державним та громадським діячам, що зробили вагомий внесок у розвиток науки, суспільний прогрес, забезпечення миру, взаєморозуміння й співробітництва між народами.

Відомчі відзнаки НАН України[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Річний звіт НАН України за 2013 рік за 2007 рік.
  2. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992. — 608 с.
  3. Про НАН України з нагоди її 95-річчя
  4. Статут НАН України

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Кревецький І. Українська Академія Наук у Києві // Літературно-Науковий Вісник, V–VIII — Л., 1922
  • Артемський А. Що таке Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН). — К., 1931
  • Палладін О. Академія Наук УРСР (1919–1944). — К., 1944
  • Ветухів М. Основні етапи розвитку АН УРСР // Літ.-наук. збірник УВАН, І. — Нью-Йорк, 1962
  • Марченко В. Планирование научной работы в СССР. На опыте Украинской Академии Наук. — Мюнхен, 1953
  • Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Нарис історії. І-II. — Мюнхен, 1955–1958
  • Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992. — 608 с.
  • Історія АН УРСР. І-II. — К., 1967
  • Терлецький В. АН УРСР 1919–1969. Короткий історичний нарис. — К., 1969
  • The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences, XI, No. 1-2. — Нью-Йорк, 1969
  • Nemoshkalenko V., Novikov М., Pelykh V. Academy of Sciences of the Ukrainian SSR. — K., 1970
  • Vernadsky V. The First Year of the Ukrainian Academy of Sciences (1918–1919). — Нью-Йорк, 1970
  • Кумпаненко В. О глубоком кризисе в применении украинского языка в публикации научных исследований и научных работ АН УССР в 1969 г. // Укр. Вісник, вип. III. — Балтімор-Вінніпеґ, 1971
  • АН УРСР сьогодні. — К., 1977
  • История Академии Наук Украинской ССР. — К., 1979 (за ред. Б.Патона).
  • Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. К., 1957;
  • Палладін О. В. Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (1919–1944). К., 1944;
  • Семененко М. П. Досягнення науки в Україні за роки Радянської влади. «Вісник АН УРСР», 1958, № 1.
  • І. М. Дзюба Енциклопедія сучасної України // Академія Наук України Національна. — Т. 1. — Київ, 2001., стор. 250–289

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]