Аквітанія

Аквітанія
Aquitaine
(Прапор регіону)	(Логотип регіону)
Розташування
	Адміністрація
Столиця	Бордо
Президент ради	Ален Руссе
Префект	Франсі Ідрак
Департаменти	Дордонь; Жиронда; Ланди; Ло і Гаронна; Атлантичні Піренеї
Округи	18
Кантони	235
Комуни	2 296
	Статистика
Площа1	41,208 км²
Населення	(7-е місце)
* 01.01.2006; (за оцінками)	3 099 млн.
* 08.03.1999; (за переписом)	2 908 359 чол.
* Щільність ({{{Щільність населення у визначеному році}}})	{{{Щільність}}}/км²
	1 За земельним реєстром, за винятком озер, ставків і льодовиків площею більше 1 км², а також естуарій річок.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Аквітанія (лат. Aquitania, фр. Aquitaine) — історична область і регіон на південному заході сучасної Франції, обмежена Біскайською затокою на заході, Піренеями на півдні, річкою Луара на півночі і Роною на сході.
Столиця регіону - Бордо. Площа регіону 41 300 км².
Складається з департаментів Дордонь, Жиронда, Ланди, Ло і Гаронна.

[ред.] Історія

Вперше згадується Цезарем (I століття до н.е.) як частина Галії, розташована між Піренеями та р. Гаронною, населена іберійськими племенами.

У Римській імперії в період правління Авґуста (27 до н.е. — 14 н. е.) Аквітанія була імператорською провінцією, що включала територію між р. Луарою і Піренеями; за адміністративною реформою Діоклетіана (284—305) була розділена на 3 провінції:

Aquitania prima (північний схід)
Aquitania secunda (північний захід)
Aquitania Novempopulana ("дев’яти народів") або Aquitania tertia — найпівденніша частина, із значною часткою баскського населення.

Під час розпаду Римської імперії Аквітанія була захоплена вестґотами, що заснували в 418 році в Південній Галії перше на території Західної Римської імперії варварське королівство з центром у Тулузі.

У 507 році після багаторічних війн вестґотів змінили франки на чолі з Хлодвігом.

У другій половині VII — першій половині VIII ст. Аквітанія як частина Франкської держави була герцогством, що користувалося певною самостійністю.

У VIII столітті до Аквітанії дійшли маври, але незабаром були вигнані, і з 778/781 по 877 Аквітанія — королівство, васальне Каролінґам, а потім знову герцогство.

У 1137 році Елеонора, спадкоємиця останнього герцога Аквітанії, вийшла заміж за французького короля Людовика VII, у зв'язку з чим Аквітанія була приєднана до володінь французької корони; у 1154 році в результаті другого браку Елеонори з Генріхом Плантагенетом (1152) вона відійшла до Англії.

З XIII століття назва Аквітанія витісняється найменуванням Гієнь (Guyenne). У XII—XV ст. вона періодично знаходилася під владою англійських королів, в 1453 році була повернена Франції. У XVII—XVIII ст. входила до складу губернаторства Гієнь і Гасконь (центр — Бордо), що перестав існувати з введенням в ході Великої французької революції поділу на департаменти.