Аксіологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аксіолóгія (від грец. αξια­—цінність) ­— наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії.

Зокрема, наука про цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості.

Аксіологія виховання ­— орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб людини та відповідають особистим запитам і нормам у певній історичній та життєвій ситуації.

Розділ філософії[ред.ред. код]

Виділення та конституювання предметної проблематики А. як самостійної галузі філософської рефлексії було пов'язано:

  1. з переглядом обгрунтування етики (в якій буття ототожнювалося з благом) Кантом , який протиставив сферу моральності , тобто свободи , сфері природи , тобто необхідності , що вимагало чіткого розмежування належного і сущого ,
  2. з розщепленням поняття буття в післягегелівській філософії , яке поділяється на "актуалізоване реальне" і "бажане і належне" , рефлексією над тими теоретико-методичними і практично-діяльнісними наслідками, які виникали з тези про тотожність буття і мислення ,
  3. з усвідомленням необхідності обмеження інтелектуалістських домагань філософії і науки , того , що пізнання не є областю їх монополії та домінування , а також того , що воно також пов'язане складними відносинами з спрямованістю людської волі (для якої критеріальне розрізнення істини і неістини є далеко не єдиним і не завжди визначальним серед інших критеріїв : добро - зло , прекрасне - потворне , корисне - шкідливе тощо ),
  4. з виявленням неусунення з пізнання оціночного моменту , різних модальностей і (пізніше) типів організації розумової діяльності ( логіка , антропологія , лінгвістика , семантика тощо, з якими виявиться пов'язаний новий поворот у розвитку А. ),
  5. з постановкою під сумнів самих основоположних цінностей християнської цивілізації в концепціях Шопенгауера , К'єркегора , Дільтея та ін , але перш за все з " відкритим викликом " їм, кинутим Ніцше ;
  6. з усвідомленням , з іншого боку , неможливості редукції поняття цінності до " блага " (традиція, що йде від Платона) або її розуміння як " вартості " , економічної цінності (традиція утвердилась в класичній політекономії , істотно переосмислена Марксом в " Капіталі " і покладена потім в основу марксистської аксіології)[1].

Кінець 20 століття[ред.ред. код]

А. виходить на новий етап свого розвитку (ціннісний релятивізм постмодернізму, компаративістська філософія, герменевтичні теорії, філософія та соціологія знання, філософія і соціологія освіти тощо), пов'язаний з трактуванням філософії як культури самосвідомості, як рефлексії над її граничними (смисловими і ціннісними) підставами, як засоби конструювання та освоєння нових "можливих людських світів" (у цьому відношенні співвідноситься з мистецтвом, релігією і наукою), задає не тільки теоретичне, а й практично-духовне ставлення до світу і людини (у цьому плані співвідноситься з етикою, правом і наукою), в тому числі на основі "ціннісного заподіяння" (механізми визначення мети й повинності). А. повертає філософське і соціогуманітарне пізнання до аналізу феноменів особистості та індивідуальності, "людського в людині", сенсів і виправданню людського буття, його ідеалам і імперативам. В даний час А. як теорія доповнюється феноменологією цінностей.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]