Актиній
Зміст |
Загальна інформація [ред.]
Актиній (рос. актиний, англ. actinium, нім. Aktinium) — радіоактивний хімічний елемент III групи періодичної системи елементів, символ Ас, ат. н. 89; ат.м. 227,0278. Найдовше живе бета-радіоактивний ізотоп 227Ас. Період напіврозпаду 21,773 р. Ізотопи 227Ас і 228Ас (наз. також мезоторий II, Ms Th II) входять до складу природних радіоактивних рядів. Вміст актинію у земній корі дуже малий (
). Актиній - сріблясто-білий метал з граноцетричною кубічною граткою.
Досить важкий (густина 10,7 г/см3) і вельми хімічно активний. Його температура плавлення, визначена експериментально, 1040±50°С, а температура кипіння, розрахована теоретично, близько 3200°С[1]
Міститься у уранових та торієвих рудах. Високотоксичний. tпл = 1050 °C, tкип = 3590 °C.
Хімічні властивості [ред.]
Конфігурація зовнішніх електронних оболонок 6d7s2; енергії послідовної іонізації відповідно дорівнюють 6,9; 12,06, 20 еВ. Металічний радіус 0,203 нм, радіус іона(+3) 0,111 нм. Значення електронегативності 1,00. За хімічними властивостями схожий на лантан. У них дуже схожі хімічні властивості: загальна валентність (3+), близькі атомні радіуси (1,87 і 2,03 А), майже ідентична будова більшості сполук. На повітрі актиній окиснюється до Ас2О3. Як і у лантану, більшість солей актинію забарвлена в білий колір; окис також. А те, що актиній перевершує лантан за хімічною активністю, цілком природно. Це важчий метал-аналог: валентні електрони циркулюють далі від ядра.[1] Через високу радіоактивність світиться в темряві.
Історія [ред.]
Актиній був відкритий у 1899 французьким хіміком А. Деб'єрном (один з небагатьох добровільних помічників П’єра і Марії Кюрі в їх дослідженнях радіоактивних елементів [1] ) у відходах від переробки уранової Смоли, з якої видалили полоній та радій. Новий елемент був названий актинієм. Незабаром після відкриття Деб'єрна незалежно від нього німецький радіофізик Ф. Гізель з такої ж фракції уранової смоли, яка містить рідкісноземельні елементи, отримав сильно радіоактивний елемент і запропонував йому назву "Еман". Подальше дослідження показало ідентичність препаратів, отриманих Деб'єрном і Гізелем, хоча вони спостерігали радіоактивне випромінювання не самого актинію, а продуктів його розпаду — 227 Th і 230 Th.
Походження назви [ред.]
Актиній, від грецького «ακτίνα» — промінь, блиск, сяйво.
Отримання [ред.]
Хоча і наявний у природніх рудах, однак добувають в ядерних реакторах за реакцією:
![\mathrm{^{226}_{\ 88}Ra\ +\ ^{1}_{0}n\ \longrightarrow \ ^{227}_{\ 88}Ra\ \xrightarrow[42,2 \ min]{\beta^-} \ ^{227}_{\ 89}Ac}](http://upload.wikimedia.org/math/b/1/7/b17fbe145ada9ec5e8e97116ed36338d.png)
Металевий актиній (у міліграмових кількостях) зуміли одержати двома способами: відновлюючи AcCl3 парами калію при 350°С і з трифториду, діючи на нього пароподібним літієм. У останньому випадку знадобилася вища температура – більше 1000°С, але одержані зразки були чистішими.[1]
Застосування [ред.]
Практичне використання актинію обмежується джерелами нейтронів. Нейтрони в них утворюються при опромінюванні берилію-9 альфа-частинками. А дають альфа-частинки дочірні продукти актинію-227. Є підстави вважати, що актиній-берилієві нейтронні джерела зовсім не найкращі та не найекономічніші з пристроїв такого призначення.[1]
Примітки [ред.]
Біологічна роль [ред.]
Див. також [ред.]
Література [ред.]
- Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л.М.Литвиненка НАН України, Донецький національний університет - Донецьк:"Вебер", 2008. – 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
 |
Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
