Актор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Богдан Ступка на зйомках фільму В. Бортка «Тарас Бульба»

Акто́р (actor — той, хто діє) — виконавець ролей в драматичних, оперних, балетних, естрадних, циркових виставах та кінофільмах, творець сценічних образів.

Стиль, напрям і жанр мистецтва акторів визначаються характером драматургії, нац. особливостями театру, складом глядачів та постановочними принципами. Мистецтво А. завжди набуває типових ознак, характерних для стилю певної історичної епохи.

Генеза професії[ред.ред. код]

Професія актора зародилася в культових і обрядових ігрищах. У Старод. Греції ігрища, збагатившись суспільними ідеями, поетичними образами, розвинулись у театр, в якому актор набув певної професійної майстерності. Християнство надовго затримало розвиток театру народів Європи. Професійне мистецтво актора відродилося в період пізнього середньовіччя, досягши високого рівня в театрі Шекспіра. Класицизм створив струнку естетику акторського мист., підпорядкувавшій гру актора вимогам декламації, умінню знаходити для кожного почуття зовнішній вираз і точно фіксувати його в жесті, інтонації, міміці. Сценічна школа класицизму сприяла розвиткові майстерності актора, але непорушність її правил обмежувала можливості показу життя, нівелювала творчу індивідуальність актора і сприяла появі штампів у його грі.

На теренах України, що перебували у складі королівства Польщі, ВКЛ, Речі Посполитої, з XV ст. почали ставити містерії на релігійну тематику, де брали участь учні міських шкіл, а з XVII ст. учні колегіумів єзуїтів, піарів. Одночасно на ярмарках виступали мандрівні актори, жонглери, музиканти, яких можна вважати першими професійними акторами. Неподалік Львова народився один з перших ренесансних поетів Польщі Миколай Рей, чиї драми з початку XVІ ст. були доволі популярними, як і твори Мартина Бельського, Яна Кохановського. Одночасно у народі набули популярності містерії біля вертепів. На межі XVI–XVII ст. стали популярними вистави професійних труп англійських (твори В. Шекспіра), італійських (опера, сommedia dell'arte). Вистави регулярно відбувались при дворах короля, магнатів. Перший стаціонарний театральний зал був збудований 1637 при королівському палаці Варшави. З середини століття професійні трупи оперно-балетних акторів появились при резиденціях найбільших магнатських родин на теренах України, де на початку XVIIІ ст. існувало 10 театрів. З них найвідомішою була трупа театру при Підгорецькому замку, яка переважно виконувала твори Вацлава Жевуського.

Професіональні актори Росії, відомі вже з 2-ї пол. 17 ст., довгий час у своїй грі додержувалися принципів класицистичної естетики.

З занепадом класицизму, що почався в театрі в кін. 17 ст., у виконавській майстерності акторів розвивались і зміцнювались реалістичні тенденції. Починаючи з кінця 18 ст., у добу романтизму, зародився новий сценічний стиль у грі актора. Він характеризувався емоційністю, виявом сильних, глибоких пристрастей, прагненням до динамічності дії, розкриттям складності людського характеру.

Визвольні суспільні ідеї 19 ст., критика кріпацького, а потім капіталістич. ладу в творчості передових російських і українських письменників наблизили театр до істотних питань життя і створили плідний ґрунт для розвитку і утвердження принципів сценічного реалізму. Критичний реалізм примушував зосередити увагу акторів на усвідомленні соціальних причин поведінки героїв п'єс, на розкритті психології персонажа у зв'язку з історич. епохою, соціальною обстановкою, побутом та ін. Думки про театр Гоголя, Пушкіна, Бєлінського, Шевченка визначили шляхи розвитку рос. і укр. театру як мистецтва життєвої правди і високих суспільних ідеалів.

Трупа першого Постійного українського театру — Театру корифеїв

Драматургія Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка і сценічне мистецтво Щепкіна, пройняте «надзвичайною правдоподібністю» (Шевченко), сприяли розвиткові українського акторського мистецтва, яке збагачувалося завдяки близьким і постійним творчим взаємозв'язкам з передовими діячами рос. театр. культури. В 1-й пол. 19 ст. в кріпацьких, а потім у приватних театрах формувалася сценічна майстерність перших укр. профес. акторів, таких, як К. Соленик, Л. Млотковська та ін. Корифеї укр. сцени Кропивницький, Карпенко-Карий, Саксаганський, Садовський і Заньковецька, основуючись на принципах реалістичної естетики Шевченка, Франка, Пушкіна, Гоголя, Чернишевського, розуміли театр як школу високих громадських ідеалів.

Визначним теоретиком реалістич. мистецтва А. був рос. режисер К. С. Станіславський, який узагальнив досвід творчості А. багатьох віків і народів. За вченням Станіславського, перевтілення є вершиною акторського мистецтва; воно принципово відрізняє А. школи переживання від А. школи удавання (зображення). Перевтілення передбачає здатність А. жити справжніми почуттями героя, коли А. органічно оволодіває думками, діями і вчинками втілюваного образу.

В Україні за роки Рад. влади виросла велика плеяда визначних майстрів сцени, таких яскравих акторських індивідуальностей, як Бучма, Крушельницький, Литвиненко-Вольгемут, Мар'яненко, Паторжинський, Ужвій, Шумський, Романов, Василько, Романицький, Чистякова та багато інших.

Література[ред.ред. код]

  • Український драматичний театр, т. 2. К. 1959;
  • Станіславський К. С. Моє життя в мистецтві. К., 1955;
  • Білецький О., Мамонтов Я. Український театр, ч. 2. К., 1941;
  • Про мистецтво театру. К., 1954;
  • Саксаганський П. К. Думки про театр. К., 1955;
  • Мар'яненко І. О. Минуле українського театру. К., 1953.

Див. також[ред.ред. код]