Акт про капітуляцію Німеччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генерал-полковник Альфред Йодль підписує Акт про капітуляцію в Реймсі

Акт про капітуляцію німецьких збройних сил (англ.: German Instrument of Surrender, фр.: Actes de capitulation de l'Allemagne nazie, нім.: Bedingungslose Kapitulation der Wehrmacht) — юридичний документ, який встановив перемир'я на спрямованих проти Німеччини фронтах Другої світової війни, який зобов'язав німецьких військовослужбовців до припинення опору, здачі особового складу в полон та передачі матеріальної частини збройних сил противнику, фактично означав вихід Німеччини з війни. Він був підписаний представниками Верховного командування вермахту, верхового командування Західних союзників та Радянського Союзу.

Час підписання: 7 травня о 02:41 (за середньоєвропейським часом). Начальник Оперативного штабу ОКВ генерал-полковник Альфред Йодль підписав Акт, як представник вермахту. Капітуляцію приймали: від англо-американської сторони генерал-лейтенант армії США, начальник Головного штабу Союзних експедиційних сил Вальтер Беделл Сміт, від СРСР — представник Ставки Верховного Головнокомандування при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров. Також Акт підписав заступник начальника Штабу національної оборони Франції бригадний генерал Франсуа Севез як свідок. Капітуляція нацистської Німеччини вступила в силу 8 травня о 23:01 (за середньоєвропейським часом)[1]. Документ був складений англійською мовою, і тільки англійський текст визнаний офіційним[2]. Однак, на вимогу Сталіна, 8 травня в передмісті Берліна Карлсхорст відбулася церемонія вторинного підписання капітуляції. Дата офіційного оголошення про підписання капітуляції (8 травня в Європі та Америці, 9 травня в СРСР) стала святкуватися як День Перемоги відповідно в Європі та в СРСР.

Ідея капітуляції та підготовка тексту акта[ред.ред. код]

Ідея капітуляції Німеччини була вперше оприлюднена президентом Рузвельтом 13 січня 1943 року на конференції у Касабланці[3] і з того часу стала офіційною позицією Об'єднаних Націй. Проект тексту капітуляції з січня 1944 р. розробляла Європейська Консультативна комісія; текст (називався «Умови капітуляції Німеччини») був узгоджений в кінці липня та схвалений главами союзних урядів. Цей великий документ був направлений зокрема до Вищий Штаб Союзних експедиційних сил (Supreme Headquarters Allied Expeditionary Force-S.H.A.E.F), де його, проте, сприймали не як обов'язкову інструкцію, а як рекомендації. Тому коли 4-5 травня 1945 р. питання про капітуляцію Німеччини постало практично, в союзному штабі не скористалися існуючим документом (можливо, побоюючись, що суперечки які містяться в ньому ускладнять переговори з німцями), а розробили свій короткий, суто військовий документ, який в кінцевому підсумку і був підписаний. Текст був розроблений групою американських офіцерів з оточення союзного головнокомандувача Двайт Ейзенхауер; основним автором тексту був полковник Філімор з 3-го (оперативного) відділу SHAEF[4]. Для того, щоб він не суперечив проекту Європейської комісії, за пропозицією англійського дипломата посла Вайнанда[5] в текст документа була внесена стаття 4, яка передбачала можливість заміни цього акта «іншим генеральним документом про капітуляцію, укладеним Об'єднаними Націями або від їхнього імені».

Часткові капітуляції[ред.ред. код]

Загальній капітуляції Німеччині передувала серія часткових капітуляцій найбільших з'єднань, що залишалися у Третього Рейху:

29 квітня 1945 року акт про капітуляцію групи армій «С» (в Італії) підписав у Казерті її командувач генерал-полковник Г. Фітінгоф-Шеєле.

2 травня 1945 року перед Червоною Армією капітулював берлінський гарнізон під командуванням Гельмута Вейдлінга.

В той же день у нового глави німецького уряду грос-адмірала Карла Деніца відбулася нарада. Оцінивши військову обстановку як безнадійну, учасники наради вирішили зосередити головні зусилля на тому, щоб врятувати якомога більше німців від Червоної Армії, уникаючи військових дій на Заході та продовжуючи дії проти англо-американців тільки в тій мірі, в якій вони будуть перешкоджати спробам німецьких військ ухилитися від Червоної Армії. Оскільки ж, зважаючи на угоди між СРСР і західними союзниками, домогтися капітуляції тільки на Заході важко, слід проводити політику окремих капітуляцій на рівні груп армій та нижче.[5].

4 травня новопризначений головнокомандувач німецькими ВМС генерал-адмірал Ганс-Георг фон Фрідебург підписав акт про капітуляцію всіх німецьких збройних сил у Голландії, Данії, Шлезвіг-Гольштейні та Північно-Західній Німеччині перед 21-ю групою армій фельдмаршала Бернард Монтгомері.

5 травня перед американським генералом Д. Деверсом капітулював генерал піхоти Ф. Шульц, який командував групою армією «G», що діяла в Баварії та Західній Австрії. Однак на півдні у Рейху залишалося ще велике угруповання груп армій «Центр» та «Австрія» (в мин. «Південь») під командуванням генерал-фельдмаршала Альберта Кессельрінга.

Перший акт[ред.ред. код]

Підписавши 4 травня в Люнебурзі акт про капітуляцію німецьких військ на півночі, адмірал Фрідебург попрямував в штаб-квартиру Ейзенхауера, яка розташовувалася в Реймсі, з тим щоб за дорученням Деніца поставити перед ним питання про капітуляцію німецьких військ на Західному фронті. Оскільки через нельотну погоду він був змушений добиратися від Брюсселя до Реймса на автомобілі, в Реймс німецька делегація прибула тільки о 17:00 5 травня. Між тим Ейзенхауер заявив своєму начальнику штабу Уолтеру Беделл Сміту, що з німцями торгу не буде, і він не має наміру бачити німців до тих пір, поки вони не підпишуть умов капітуляції. Переговори були доручені генералам У. Б. Сміту та Карлу Стронгу (останній брав участь в переговорах по капітуляції Італії в 1943 р.).

Підписання капітуляції в Реймсі. Спиною: Ганс Фрідебург, Альфред Йодль, Вільгельм Оксеніус. Обличчям: сер Ф. Е. Морган, Франсуа Севез, Гарольд Берроу, Гаррі С.Батчелл, У. Б. Сміт, Конрад Стронг, Іван Черняєв, Іван Суслопаров, Карл Спаатс, Джон Робб, Іван Зенковіч (збоку)

Переговори проходили в приміщенні оперативного відділу союзного штабу (цей штаб містився в будинку, який називали «червоним шкільним будинком», власне в будівлі технічного коледжу). Для того, щоб продемонструвати Фрідебургу безперспективність становища німців, Сміт наказав повісити на стіни карти, що позначали становище на фронтах, а також картами з позначенням нібито підготовлюваних союзниками ударів. Ці карти справили на Фрідебурга велике враження. Фрідебург запропонував Сміту капітуляцію німецьких військ, які залишилися на Західному фронті; Сміт відповідав, що Ейзенхауер відмовляється продовжувати переговори, якщо пропозиція про капітуляцію не буде стосуватися також і Східного фронту; можлива тільки загальна капітуляція, при чому війська на Заході та Сході повинні залишатися на своїх місцях. На це Фрідебург відповів, що у нього немає повноважень на підписання загальної капітуляції. Вивчивши представлений йому текст акту про капітуляцію, Фрідебург телеграфував Деніцу, з проханням дозволу підписати загальну капітуляцію або послати для цього Кейтеля та командувачів повітряними та морськими силами.

Дениц визнав умови капітуляції неприйнятними та послав в Реймс Йодля, який був відомий як категоричний противник капітуляції на Сході. Йодль повинен був пояснити Ейзенхауеру, чому загальна капітуляція неможлива. Він прибув в Реймс увечері 6 травня. Після годинної дискусії з ним Сміт і Стронг прийшли до висновку, що німці просто тягнуть час, щоб встигнути переправити на Захід якомога більше військ та біженців, про що й доповіли Ейзенхауеру. Останній наказав Сміту передати німцям, що «якщо вони не припинять шукати відмовки та тягнути час, я негайно закрию весь фронт союзників та силою зупиню потік біженців через розташування наших військ. Я не потерплю жодних подальших зволікань» . Отримавши цю відповідь, Йодль зрозумів, що його положення є безвихідним, і запросив у Деніца повноважень на загальну капітуляцію. Деніц назвав поведінку Ейзенхауера «справжнісіньким шантажем», однак, також зрозумівши безвихідність ситуації, незабаром після опівночі 7 травня доручив Кейтелю відповісти: «Грос-адмірал Деніц надає повне право підписати Відповідно до запропонованих умов». Церемонія підписання була призначена на 2:30 ночі. Акт про капітуляцію повинен був вступити в силу о 23:01 8 травня, тобто через майже дві доби після підписання — Дениц сподівався скористатися цим часом, щоб перемістити на Захід якомога більше військ та біженців[5].

6 травня в SHAEF були викликані представники союзницьких командувань: члени радянської місії генерал Суслопаров та полковник Зенковіч, а також заступник начальника Вищого штабу національної оборони Франції генерал Севез (начальник штабу, генерал Жюін, знаходився в Сан-Франциско на установчій конференції ООН). Ейзенхауер всіляко намагався заспокоїти підозрілість радянських представників, які вважали, що англо-американські союзники готові змовитися з німцями за їх спиною. Що ж стосується ролі Севезо, який підписав акт в ролі свідка, то вона виявилася незначною: генерал, будучи чистим військовим, не намагався відстоювати престижні інтереси Франції і, зокрема, не протестував проти відсутності французького прапора в приміщенні, де підписувалася капітуляція. Сам Ейзенхауер відмовився брати участь у церемонії підписання акта з протокольних міркувань, оскільки німецьку сторону представляв начальник штабу, а не головнокомандувач — церемонія, таким чином, пройшла на рівні начальників штабів.

О 02:41 7 травня, в приміщенні оперативного відділу SHAEF генерал Йодль поставив свій підпис під Актом про капітуляцію.

Хоча на церемонії підписання капітуляції була присутня група з 17 журналістів, США і Британія погодилися відкласти публічне оголошення про капітуляцію, щоб Радянський Союз міг підготувати другу церемонію капітуляції в Берліні. З репортерів була взята клятва, що вони повідомлять про капітуляцію тільки 36 годин по тому — рівно о 3:00 8 травня 1945 року. Проте німецьке радіо (з Фленсбурга) повідомило про підписання капітуляції вже 7 травня, о 14 годині 41 хвилині. Ще через годину, про це повідомило агентство «Ассошіейтед прес», репортер якого Едвард Кеннеді після німецького повідомлення визнав себе вільним від обіцянки тримати подію у секреті. Однак Кеннеді був звільнений з агентства,[6][7], і мовчання про капітуляцію тривало на Заході ще добу — лише вдень 8 травня про неї було заявлено офіційно. У Радянському Союзі на інформацію про капітуляцію 7 травня була накладена абсолютна заборона[8].

Другий акт[ред.ред. код]

Радянський представник генерал Суслопаров підписав акт в Реймсі на свій страх та ризик, оскільки до моменту, призначеному для підписання, інструкції з Кремля ще не прийшли. Він зважився поставити свій підпис із застереженням, що цей акт не повинен виключати можливість підписання іншого акта на вимогу однієї з країн-союзниць. Незабаром після підписання акта, Суслопаров отримав телеграму Сталіна з категоричним забороною підписувати капітуляцію.

Сталін був обурений підписанням капітуляції в Реймсі, при якій провідну роль відігравали західні союзники. Він відмовився визнати цей акт, зажадавши нового підписання його у взятому Червоною армією Берліні та попросивши союзників не робити офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу капітуляції (тобто до 9 травня).

В останній вимозі йому відмовили і Черчілль (який зазначив, що парламент вимагатиме від нього інформації про підписання капітуляції), і Трумен (який заявив, що прохання Сталіна надійшло до нього занадто пізно та скасувати оголошення про перемогу вже неможливо). Зі свого боку Сталін заявив: «Договір, підписаний у Реймсі, не можна скасувати, але його не можна і визнати. Капітуляція повинна бути здійснена як найважливіший історичний акт і прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла фашистська агресія, — в Берліні, і не в односторонньому порядку, а обов'язково верховним командуванням всіх країн антигітлерівської коаліції». У відповідь союзники погодилися провести церемонію вторинного підписання акта в Берліні. Ейзенхауер сповістив Йодля, що німецьким головнокомандувачам видами збройних сил належить з'явитися для підписання остаточної офіційної процедури в той час і місце, яке буде вказано радянським та союзним командуваннями.

Жуков зачитує акт капітуляції в Карлсхорсті. Поруч з Жуковим — Артур Теддер.
Кейтель підписує капітуляцію у Карлсхорсті

8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом[9] (о 00:43, 9 травня по московським) в берлінському передмісті Карлсхорст в будівлі колишньої їдальні військово-інженерного училища був підписав ще один Акт про капітуляцію Німеччини. Його текст переважно дослівно повторює текст 7 травня, включаючи навіть статтю 4, яка втратила тепер реальний сенс. Карлсхорстский акт підтвердив і час припинення вогню — 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом. Слід зазначити, що це остання обставина позбавляло акт 8 травня всякого практичного значення, оскільки

  1. ) всі накази, віддання яких вимагав цей акт, вже були віддані німецьким командуванням 7 травня і 23 мая
  2. ) якщо б вони не були віддані, віддати їх і доставити до місць за 17 хвилин, що залишилися до вступу капітуляції в силу, було фізично неможливо.

Від німецької сторони акт підписали: генерал-фельдмаршал, начальник Верховного головнокомандування Вермахту Вільгельм Кейтель, представник люфтваффе — генерал-полковник Штумпф та кригсмарине — адмірал Фон Фрідебург. Беззастережну капітуляцію приймали маршал Жуков Георгій Костянтинович (від радянської сторони) та заступник головнокомандувача союзними експедиційними силами маршал Артур Теддер (англ. Arthur William Tedder) (Велика Британія). В ролі свідків свої підписи поставили генерал Карл Спаатс (англ. Carl Spaatz) (США) і генерал Ж. де Латрі де Тассіньї (фр. Jean de Lattre de Tassigny) (Франція). Слід зазначити, що спочатку до Берліну для прийому капітуляції від імені союзного командування збирався вилетіти сам Ейзенхауер, але він був зупинений запереченнями Черчилля та групи офіцерів свого оточення, незадоволених вторинним підписанням: справді, присутність Ейзенхауера в Берліні, за відсутності в Реймсі, як би применшувало Реймського акт і підносило — берлінський. В результаті, Ейзенхауер послав замість себе свого заступника Артура Теддера[5].

Радянські люди дізналися про це з повідомлення Радінформбюро 9 травня 1945 року лише о 10 вечора за московським часом, з вуст диктора Юрія Левітана.[10]

Тоді, за погодженням між урядами СРСР, США і Великої Британії, була досягнута домовленість вважати процедуру в Реймсі попередньою. Тим не менш, у європейській історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, пов'язують із процедурою в Реймсі, а підписання акту про капітуляцію в Берліні іменують «ратифікацією».

Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто формально залишився у стані війни. Наказ про припинення стану війни був прийнятий Президією Верховної Ради СРСР 25 січня 1955 року[11].

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]