Акула ґренландська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Акула ґренландська
Somniosus microcephalus1.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Хрящеві риби (Chondrichthyes)
Підклас: Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд: Акули (Selachimorpha)
Ряд: Катраноподібні (Squaliformes)
Родина: Полярні акули (Somniosidae)
Рід: Полярна акула (Somniosus)
Вид: Акула ґренландська
Біноміальна назва
Somniosus microcephalus
Bloch & Schneider, 1801
Ареал поширення акули ґрендандської
Ареал поширення акули ґрендандської
Синоніми
* Squalus squatina (Linnaeus, 1758);
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Somniosus microcephalus
ITIS logo.jpg ITIS: 160611
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 191813
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Somniosus microcephalus

Акула ґренландська, також Полярна акула ґренландська, Полярна акула темна (Somniosus microcephalus) — вид полярна акула (Somniosus), родина полярних акул (Somniosidae). Найпівнічніша серед акул.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Малюнок нарвала та акули ґренландської, 1820 рік

Розмірами подібна до білої акули. Сягає 6,5 м завдовжки, важить близько 1 тони. Найбільші особини можуть досягати майже 8 м і важити до 2,5 тонн[1]. Невеличка голова, валькувате тіло. Грудні плавці невеликі без шипів. Зябра невеличкі. Забарвлення від коричнюватого до чорно-коричневого, інколи сіре з темними боками, з маленькими фіолетовими плямами, що найрясніше вкривають поверхню плавців.

Анатомія[ред.ред. код]

Щелепи та окремі зуби полярної акули

Не має нирок і сечовиводних шляхів. Сечовина виводиться через шкіру, внаслідок чого м'ясо акули містить високі концентрації отруйних сполук (сечовина, аміак). Це стало приводом для створення інуїтської легенди, в якій розповідається про появу першої акули, Шкалугшуака. Стара ескімоска вимила волосся власною сечею й витерла одежею, яку вітром здуло у воду — так з'явився Шкалугшуака[2][3].

Верхня щелепа несе багато невеличких гострих конічних зубів, на нижній щелепі зуби широкі квадратні, налягають один на одного.

Зір слабкий, в багатьох особин рогівка очей пошкоджена паразитуючими морськими рачками (Ommatokoita elongata), які допомагають приманювати жертв акули власною біолюмінесценцією[4].

Ареал[ред.ред. код]

Ареал бореально-арктичний — широко поширена в полярних широтах північної півкулі, в північній частині Атлантичного океану, у Баренцовому і Білому морях, іноді заходить у Карське море. Біля узбережжя Ґренландії зустрічається вздовж берегів та в глибоких фйордах північної частини острова. Тримається глибин 200–900 м, взимку підіймаючись ближче до поверхні моря. Робить дальні міграції. Взимку і навесні з'являється біля берегів і заходить в затоки. Відомі випадки вилову в тропічній зоні на великих глибинах, а також в холодних водах південної півкулі.

У північній частині Тихого океану живе споріднений вид — полярна акула тихоокеанська (Somniosus pacificus). Вона потрапляла в тенета промислових рибалок і на широтах Японії.

Фізіологія[ред.ред. код]

Розмноження[ред.ред. код]

Цикл розмноження вивчений слабо. Період розмноження припадає на весну. Самиця відкладає близько 500 м'яких еліпсоїдальних яєць. Яйця близько 8 см завдовжки, позбавлені рогової капсули [Джерело?]. За знахідками малих акуленят у серпні 1981 року радянським науково-дослідним судном на глибині 300 м в Норвезькому морі припускають, що самиця народжує їх близько десятка, довжиною до 50 см, наприкінці зими на значних глибинах[5].

Живлення[ред.ред. код]

Зазвичай акула полює на різноманітних риб і тюленів. За рештками тюленячих тіл на узбережжях острова Сейбл та Нової Скотії зі слідами акулячих зубів можна припустити, що акули — головні вороги тюленів у зимовий період[6]. Харчовий раціон складають також інші акули, ракоподібні, голкошкірі, дельфіни та птахи, що полюють на рибу, занурюючись у воду. Маючи досить сильно розвинений нюх, харчується також падлом. Відомий випадок знаходження в шлунку акули щелепи білого ведмедя та решток північного оленя.

Поблизу південних берегів Ґренландії дорослі особини не зустрічаются. Відомі випадки вилову дорослих самиць завдовжки 4 — 4,5 м в Данській протоці. Спроби мічення довели те, що полярна акула тримається в холодних водах.

Тривалість життя самців 40 років, самиць — до 70.

Значення[ред.ред. код]

В'ялений гаукарль

Ловлять полярну акулу на гачок з повідком із сталевого троса, використовуючи як приманку шмат старого сала. Спіймана на гачок акула, незважаючи на великий розмір та масу, досить пасивна. У Ґренландії взимку акулу б'ють гарпуном з крижин.

У Ґренландії печінка (15 — 100 кг) акули слугувала важливим джерелом вітаміну А, жир використовувався для освітлення масляними лампами. У XX столітті жир використовувався як високоякісне машинне мастило. Наприкінці XIX століття виловлювалось 30 тис. акул щорічно. Ще до 1971 року Ґренландія експортувала до 8 тис. дублених шкір щорічно, які використовувались на виготовлення жіночих сумок та оправ для книжок.

Наносить шкоду рибальству, пошкоджуючи знаряддя та поїдаючи рибу.

М'ясо[ред.ред. код]

З м'яса полярних акул готують традиційну ісландську страву гаукарль (ісл. Kæstur Hákarl, Hákarl). В сирому вигляді м'ясо отруйне, через вміст оксиду триметіламіну і його споживання може викликати головокружіння та спазми в теплокровних тварин. Тому перед споживанням м'ясо тривалий час виварюють, змінюючи воду. Або традиційно в'ялять у дерев'яних ящиках під землею, чи просто зариваючи у вулканічний попіл в Ісландії, де м'ясо природньо ферментизується. Часто його достають задля відтаювання й знов заривають, цикл повторюють декілька разів. Після чого його підвішують для подальшої усушки в закритому приміщенні льоху.

Напади на людину[ред.ред. код]

Інформації про напад на людину (окрім інуїтських легенд, що можуть вказувати й на косаток), зафіксовано не було. Хоча головною причиною цього може бути відсутність масового купання в занадто холодних водах де мешкають полярні акули. У 1859 році в Понд-Інлет (англ. Pond Inlet) на острові Баффінова земля в шлунку акули було знайдено людську ногу. Але ця історія дотепер не була ще науково досліджена.

Проте варто відзначити, що акули цієї родини ще занадто погано вивчені. Незважаючи на більш ніж сторічний досвід промислової заготівлі, вперше вони були зафільмовані у природньому середовищі лише в 1998 році американськими дослідниками.

Примітки[ред.ред. код]

  1. (англ.) Опис полярної акули на сайті Природничого музею Флориди.
  2. (англ.) O'Reilly, Lindsay. The Greenland Shark, Canadian Geographic, March/April 2004.
  3. (англ.) Greenland Shark and Elasmobranch Education and Research Group.
  4. (англ.) Ґренландська акула на сайті Discovery channel.
  5. (рос.) Вибе К., Муус Б., Саломонсен Ф. В мире ледяного безмолвия. — М.: Мысль, 1987.
  6. (англ.) Акули-хижаки острова Сейбл.

Література[ред.ред. код]

  1. (рос.) Вибе К., Муус Б., Саломонсен Ф. В мире ледяного безмолвия. — М.: Мысль, 1987.
  2. (ісл.) Sjávarnytjar við Ísland, Karl Gunnarsson, Gunnar Jónsson, Ólafur Karvel Pálmason. Mál og menning, Reykjavík, 1998.
  3. (ісл.) Kynning á íslenskum sjávarútvegi: Ekkert slor, í Háskólanum á Akureyri 2000.

Посилання[ред.ред. код]


Spotted eagle ray lineart.jpg Це незавершена стаття про Хрящових риб.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.