Алани

Алáни (староруська назва яси) — племена, які жили з І століття Р. Х. на території між Нижнім Дніпром і Південним Уралом, а також на Північному Кавказі. З II ст. до Р. Х. вони відомі також під назвою роксолани. Уперше згадані в джерелах І століття Р. Х., відомості чи згадки про них є в таких авторів як Валерій Флакк, Марк Лукан, Сенека, Пліній Старший, Йосип Флавій.

Щодо походження аланів існують різні думки, але більшість дослідників схиляється до версії, що це були іраномовні племена сарматського походження.

Основним заняттям аланів було кочове скотарство в поєднанні з землеробством, а згодом — і з ремеслами.

Створили власну культуру, позначену окремими видами поховань, які збереглись у катакомбах і курганах, переважно з II-IV ст. Пам’ятки пізніх аланів в Україні зосереджені на сході — лівобережний лісостеп, Донбас, заході — Нижнє Подунав’я та в передгірському Криму.

В перших сторіччях нашої ери алани жили в Нижньому Поволжжі, Південному Приураллі, Подонні, Північному Прикаспії, Передкавказзі та в південних районах Північного Причорноморря де їх володіння сягали Дніпра. З’явившись на землях аорсів в середині І сторіччя по Р. Х., алани швидко досягли політичного домінування та згодом асимілювали останніх, створивши самобутню і яскраву культуру, одним з проявів якої є так званий поліхромний «бірюзово-золотий» стиль ювелірних виробів. У 2-й половині І ст. частина аланів очолила аорське угруповання, яке перекочувало в Північне Причорномор’я. Починаючи з середини 2 століття в письмових джерелах аланами звуться усі сарматські племена на теренах сучасної України.

Алани брали участь у Маркоманських війнах з Римом (168—175 та 178—180 роки), в походах готів на Римську імперію в другій половині ІІІ століття, служили в римській кінноті як найманці.

В 372 році аланів розбили гуни, в VI столітті — авари. Частина аланів взяла участь у Великому переселенні народів — через Галлію потрапила на Піренейський півострів і в Північну Африку до Тунісу. Інша частина в VI-IX століттях відступила у передгір'я Кавказу, де потрапила під владу хозарів.

У IX-X столітті між аланами поширилося християнство з Візантії і Грузії.

У XIII столітті у чорноморських степах з’явилася нова хвиля аланів, постали їхні поселення міського типу в Криму й Молдавії, але невдовзі вони загинули під ударами монголів.

Кавказькі алани — предки сучасних осетин. Термін «алан» побутував на Кавказі до ХІХ сторіччя зі значенням «сусіда, приятель».

Джерела

• Довідник з історії України
• Енциклопедія УСЕ
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України
• Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

Література

• Миллер В. Осетинские этюды, ч. 3. — М., 1887
• Кулаковский Ю. Аланы по сведению классических и византийских писателей. — К., 1889
• Абаев В. Осетинский язык и фольклор. 1. — М.-П., 1949.
• Бернард С. БАХРАХ. ИСТОРИЯ АЛАН НА ЗАПАДЕ(рос.)
• Иосиф Флавий. Иудейская война. СПб., 1900
• Аммиан Марцелин. История, вып. 1—3. К., 1906—08
• Иосиф Флавий. История иудейской войны. М., 1958
• Скрипкин А. С. Азиатская Сарматия. Саратов, 1990
• Аммиан Марцелин. Римская история. СПб., 2000.

Посилання

• Алани — яси — росомони

• 
• 
• 
•