Алани
Алáни (лат. Alani грец. Άλανοί д.рус.яси) — макроетнонім, відомий з часів античності, який застосовувався до великого загалу кочових іранських племен (переважно північних іранців). Ймовірно, спочатку етнонім алани був самоназвою певної групи племен, але вже до ІІІ сторіччя він майже повністю замінив такі макроетноніми, як сармати та аорси. Відомості чи згадки про аланів є в таких авторів як Валерій Флакк, Марк Лукан, Сенека, Пліній Старший, Йосип Флавій, в сирійських, китайських, вірменських та грузинських хроніках.
Основним заняттям аланів було кочове скотарство в поєднанні з землеробством, а згодом — і з ремеслами.
Для аланів характерна самобутня і яскрава культура, одним з проявів якої є так званий поліхромний «бірюзово-золотий» стиль ювелірних виробів.
У XIII столітті у чорноморських степах з'явилася нова хвиля аланів, постали їхні поселення міського типу в Криму й Молдавії, але незабаром вони загинули під ударами монголів.
Термін «алани» побутував на Кавказі до XIX сторіччя зі значенням «сусіда, приятель».
Зміст |
Походження алан[ред.]
Щодо походження та раньої історії аланів висловлено різні думки,[1] але, враховуючи обмеженість джерел, можна припустити наступне:
- поява ревксіналів/ роксоланів у другій половині ІІ ст. до н. е. свідчить про існування етноніму алани вже у той час (на ІІ ст. до н. е.);
- міграція одного з аланських племен (ревксінали) на захід ймовірно була визвана певними політичними змінами у Середній Азії (як приклад — династія Аравеліани у алан-танаїтів співзвучна етноніму саки-аравали);
- між 25-55 роками алани почали активну експансію у середовищі аорсів, що й було відображено у китайській хроніці «Хоу Хань-шу»;
- внаслідок політичної експансії і розширення об'єднання етнонім алани перетворився на макроетнонім, який досить швидко замінив макроетнонім аорси.
Показовою є наступна думка:
-
"...не заглиблюючись у проблеми етногенезу, видається очевидним, що алани виникли як гетерогенна племінна конфедерація завдяки об'єднанню низки північноіранських груп під гаслом спільного "арійського" походження ..."[2]
Етимологія[ред.]
лат. Alani грец. Άλανοί= алан. allyana < авест.*aryāna — укр. «арії/арійський».[3]
Алани на території України[ред.]
Античність[ред.]
Першою аланською групою на території України були роксолани чи ревксінали, що з'явилися у Північному Причорномор'ї у 30-их роках ІІ ст. до н. е.[4]
Наступна хвиля аланів — алани, які осіли у Подонні (алани-танаїти) у 60 роках І ст. н. е., спричинивши глобальні етнічні зміни у всьому Північному Причорномор'ї. В той же час певна група аланів локалізується Плінієм Старшим поруч з роксоланами, «у глиб континенту», біля скіфів. Ймовірно, що ця група аланів відповідає алано-скіфам Птолемея. Скоріш за все ця хвиля аланів стала наслідком політичних змін, які відображені у китайській хроніці «Хоу Хань-шу» і датуються проміжком 25-55 роками, а саме царство Яньцай, яке було васалом Канцзюя, стало називатися Алань.
Наступна (третя) хвиля аланів, яка докорінно змінила етнополітичну ситуацію у Північному Причорномор'ї — у 236–239 роках та призвела до дестабілізації у Боспорському царстві й знищенню останніх осередків пізньоскіфської культури у Тавриці.[5] Висловлено думку, що борани та ерули — окремі етноси цієї третьої хвилі алан.[6]
Комплексний аналіз археологічних пам'яток Північного Причорномор'я середньо- та пізньосарматського часу дав підстави для наступних висновків:[7]
- середньосарматський період (І — сер. ІІ ст.):
-
- "...була об’єднана з аорською шляхтою частина алан, яка на короткий час опинилася в Північному Причорномор’ї."
- "На Лівобережжі Дніпра розташовані могильники з основними підкурганними похованнями. Їхні ознаки властиві середньосарматській культурі 1 - середини 2 ст.н.е. Подоння - Поволжя, яку пов’язують саме з аланами."
- "...існування в Північному Причорномор’ї культури середньосарматського часу і її носіїв - почасти нащадків ранньосарматських племен (роксоланів), почасти прийдешніх кочовиків (аорсів та аланів) - продовжувалося десь до середини 2 ст.н.е."
- пізньосарматський період (ІІ — IV ст.ст.):
-
- "Неабияке значення мала й потужна міграційна хвиля середини - другої половини 3 ст.н.е. - прихід зі сходу сарматів - носіїв катакомбного обряду"
- "На території Алфйольду в 2 ст.н.е. з’являються два нових типи сарматських пам’яток... які ... скоріш за все, фіксують дві хвилі переселення до Алфйольду східних сарматів - роксоланів Подунав’я (могильники з ровами) та аланів Подоння (курганні поховання з “вершниковими” рисами)."
У 372 році аланів Подоння розбили гуни. Частина аланів взяла участь у Великому переселенні народів — через Галлію потрапила на Піренейський півострів і в Північну Африку до Тунісу. Інша частина в VI–IX століттях відступила у передгір'я Кавказу, де потрапила під владу хозарів.
Середньовіччя[ред.]
Алани в Західній Європі[ред.]
Алани брали участь у Маркоманських війнах з Римом (168–175 та 178–180 роки), в походах готів на Римську імперію в другій половині ІІІ століття, служили в римській кінноті як найманці.
377/378 — алани з іншими варварами у Мезії.
378 — алани на Граціана у Панонії.
379 — Феодосій перемагає аланів та інших варварів.
380 — алани у римській армії.
383/4 — алани на ютунгів у Реції.
394 — алани з царем Саулом спільники Феодосія у громадянських війнах.
398 — допоміжні загони аланів у Пн. Італії.
401/410 — алани спільники Візіготів Аларіха у Пн. Італії.
402 — алани спільники Стіліхона проти Аларіха.
405 — алани спільники Стіліхона проти остроготів Радагайса.
406 — алани діляться на дві групи — алани Респендіала та алани Гоара.
406/407 — алани Респендіала разом зі швабами та вандалами у Галії.
409/411 — алани Респендіала разом зі швабами та вандалами захоплюють Іспанію та утворюють окремі «королівства». Алани Гоара та бургунди у громадянських війнах.
414 — алани спільники візіготів залишають облогу Васат
416/418 — алано-візіготська війна. Смерть царя алан Аддака, знищення аланського «королівсьтва». Залишки алан приєдналися до асдінгів (надалі королівство вандалів та алан).
429 — алани та вандали до Пн. Африки.
440 — у Валансі розселено алан з царем Самбідою.
до 442 — певну групу алан розселено Аецієм у Трансальпійській Галії.
447/448 — алани Еохара на багаудів у Британь(Арморіку). Зупинені св. Германом.
451 — алани царя Сангібана спільники Аеція у битві на Каталаунських полях.
453 — візіготи підкорюють алан Трансальпійської Галії.
455 — алани у битві на річці Недао. Алани царя Кандіка, скіри та сагадарії отримують Малу Скіфію у Добруджі.
458 — допоміжні загони аланів у Майоріана.
464 — алани царя Беогора розбиті під Бергамо. Воцаріння аланського полководця Васпара та повстання в Ілліріці.
487/488 — алани спільники скірів проти ругів.
534 — знищення Велізарієм королівства вандалів та аланів.
Алани Кавказу[ред.]
У IX–X столітті між аланами поширилося християнство з Візантії і Грузії.
Політичні об'єднання чи етнічні групи алан античного періоду[ред.]
Джерела. Примітки. Посилання[ред.]
- ↑ оглядово:(рос.)Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении (историографический очерк). ИАА. 2001. Вып. 7.
- ↑ (рос.)Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.
- ↑ ИЭСОЯ. т. І.
- ↑ (англ.)J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged. 1970. ст.31
- ↑ (рос.)Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003
- ↑ (рос.)Яценко С. А. Германцы и аланы: О разрушениях в Приазовье в 236–276 гг. н.э. STRATUM + ПАВ., СПб — Кишинев. 1997
- ↑ Симоненко О. В. Сармати Північного Причорномор'я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.04. НАН України. Ін-т археол. К., 1999
Література[ред.]
- Габуев Т. А. Ранняя история алан (по данным письменных источников) — Владикавказ: Иристон, 1999.—148 с.
- Бубенок О. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII–XV вв.). Киев, 2004.
- Бубенок О. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI–начало XIII вв.). Киев, 1997
- Миллер В. Осетинские этюды, ч. 3. — М., 1887
- Кулаковский Ю. Аланы по сведению классических и византийских писателей. — К., 1889
- Абаев В. Осетинский язык и фольклор. 1. — М.-П., 1949.
- Бернард С. БАХРАХ. ИСТОРИЯ АЛАН НА ЗАПАДЕ(рос.)
- Иосиф Флавий. Иудейская война. СПб., 1900
- Аммиан Марцелин. История, вып. 1—3. К., 1906—08
- Иосиф Флавий. История иудейской войны. М., 1958
- Скрипкин А. С. Азиатская Сарматия. Саратов, 1990
- Аммиан Марцелин. Римская история. СПб., 2000.
- Стрижак О.С. Алани — яси — росомони
- Костянтин Рахно. Будівничі лицарської Європи // Український тиждень, №20 (237), 18.05.2012
- Костянтин Рахно. У пошуках аланського родоводу // Український тиждень, №20 (237), 18.05.2012
| Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
- Алани
- Історія України
- Історія Донецької області
- Історія Запорізької області
- Історія Криму
- Історія Луганської області
- Історія Одеської області
- Історія Миколаївської області
- Історія Харківської області
- Історія Херсонської області
- Історія Молдови
- Історія Румунії
- Задунав'я
- Історія Дону
- Історія Ростовської області
- Історія Воронезької області
- Історія Кубані
- Історія Краснодарського краю
- Історія Ставропольського краю
- Історія Поволжя
- Історія Астраханської області
- Історія Волгоградської області
- Історія Саратовської області
- Іранські племена
- Зниклі народи