Алани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Алáни (лат. Alani, грец. Άλανοί, давньорус. Яси) — макроетнонім, відомий з часів античності, який застосовувався до великого загалу кочових іранських племен (переважно північних іранців). Ймовірно, спочатку етнонім алани був самоназвою певної групи племен, але вже до ІІІ сторіччя він майже повністю замінив такі макроетноніми, як сармати та аорси. Відомості чи згадки про аланів є в таких авторів як Валерій Флакк, Марк Лукан, Сенека, Пліній Старший, Йосип Флавій, в сирійських, китайських, вірменських та грузинських хроніках.

Основним заняттям аланів було кочове скотарство в поєднанні з землеробством, а згодом — і з ремеслами.

Для аланів характерна самобутня і яскрава культура, одним з проявів якої є так званий поліхромний «бірюзово-золотий» стиль ювелірних виробів.

У XIII столітті у чорноморських степах з'явилася нова хвиля аланів, постали їхні поселення міського типу в Криму й Молдавії, але незабаром вони загинули під ударами монголів.

Походження аланів[ред.ред. код]

Щодо походження та ранньої історії аланів висловлено різні думки,[1] але, враховуючи обмеженість джерел, можна припустити наступне:

  1. поява ревксіналів/ роксоланів у другій половині II ст. до н. е. свідчить про існування етноніму алани вже у той час (на II ст. до н. е.);
  2. міграція одного з аланських племен (ревксінали) на захід ймовірно була викликана певними політичними змінами у Середній Азії (як приклад — династія Аравеліани у алан-танаїтів співзвучна етноніму саки-аравали);
  3. між 25-55 роками алани почали активну експансію у середовищі аорсів, що й було відображено у китайській хроніці «Хоу Хань-шу»;
  4. внаслідок політичної експансії і розширення об'єднання етнонім алани перетворився на макроетнонім, який досить швидко замінив макроетнонім аорси.

Показовою є наступна думка:

"...не заглиблюючись у проблеми етногенезу, видається очевидним, що алани виникли як гетерогенна племінна конфедерація завдяки об'єднанню низки північноіранських груп під гаслом спільного "​​арійського" ​​походження ..."[2]

Етимологія[ред.ред. код]

лат. Alani грец. Άλανοί= алан. allyana < авест.*aryāna — укр. «арії/арійський».[3]

Алани на території України[ред.ред. код]

Античність[ред.ред. код]

Першою аланською групою на території України були роксолани чи ревксінали, що з'явилися у Північному Причорномор'ї у 30-их роках II ст. до н. е.[4]

Наступна хвиля — алани, які осіли у Подонні (алани-танаїти) у 60 роках І ст. н. е., спричинивши глобальні етнічні зміни у всьому Північному Причорномор'ї. В той же час певна група аланів локалізується Плінієм Старшим поруч з роксоланами, «у глиб континенту», біля скіфів. Ймовірно, що ця група аланів відповідає алано-скіфам Птолемея. Скоріш за все ця хвиля аланів стала наслідком політичних змін, які відображені у китайській хроніці «Хоу Хань-шу» і датуються проміжком 25-55 роками, а саме царство Яньцай, яке було васалом Канцзюя, стало називатися Алань.

Досить цікавим доповненням до історії алан на землях сучасної України є боспорська епіграфічна пам'ятка — енкомій, у якому повідомляється про блискучу перемогу боспорського хіліарха над аланами у 90-92 рр., перемоги та вдалі дипломатичні дії вшанованої особи проти спроб об'єднань сусідніх варварів з аланами у Тавриці, що, ймовірно, відбулися близько/до 110–111 рр.,[5] переклад якого наведено нижче:

укр. «… палко бажаючи… залишився (без) вершників… (Руйнуючи) лад, він, подібний до бурхливої ​​(річки), нищачі все, що нападало на нього як (нестримний?) потік … завдяки власній звитязі та талану царя… й тодішній цезар, перебуваючи … почув про велику (й… й при…) вирішенні справ засуджував провину… й листом запросив до цезаря, (який), схваливши (те, що відбулося), спонукав до цього на майбутнє… і царям аланів за (провину їх?) вважав за потрібне визначити (справедливе покарання ?). Адже коли (виявляються) важливі справи, то вони приваблюють тих, хто поблизу, а коли вони не виявляються, то вони їх турбують… він, (після того як) цезар побачив його таким, яким він про нього чув, був вшанований (цезарем за ці справи) й, (сприяючи) нинішньому володарю великому царю (Савроматові), покинувши більш великого государя, (здійснив військовий похід на скіфів) крізь Таврику. Коли він досяг Херсонесу, (зустрілися йому царі, які) прийшли для укладання союзу з аланами, яких (він від цих намірів) відвернув. І коли він ще збирав (військо і) збирався відправитися в похід (на скіфів), сталося йому (отримати) від царів, що вони присягяють (богами) у вірності (і союзі). Адже великий герой доклав серйозних зусиль… його ж славетний талан царя… (Адже воно ?) до більшого звеличило його своїм сприянням… (Адже так) кентавр Хірон (виховав) великого (героя) Ахілла, спонукавши, думаю, таким же чином, (як сам він виховав володаря), що став (великим) царем Савроматом… (Й) з відповідною шаною, належною пану (свому… від Геракла) та Посейдона походячого, й не тільки (вчив благородним справам, звеличив) й виховав, а й (спонукав вихованця), визначивши йому турботу по відношенню до псеханів (…) Вів війну зі скіфами, підпорядкував таврів і, змінивши (становище), їх зухвалість та (неприборканий?) спосіб мислення звернув в (великий) страх (так, що) необхідність стала терплячістю, війна ( — миром), а слово — засобом переконання, всім цим він прикрасив себе. (Адже проти тих, хто) ставав його ворогами, він був дуже войовничим, по відношенню до підлеглих (доброзичливим), для покірних — законом! За що у нього були заслужені відзнаки (великодушності) і подяки: хіліархії і золоті (нагороди війська), й авангард фракийского загону, й командування (фалангою) гоплитів, що прикрашає та примножує того, хто довірив, та робить гідним шани того, хто цією довірою користувався. Навіть цей дуже помірний, але зроблений перелік справ у вибірковому поєднанні показує вшанованого гідним любові, внаслідок чого звитяга з усіма милостями зберегла для нього повною мірою щастя, а також найщасливішу й для всіх бажану (прикрасу) царства. Бути великим, не будучи гоноровим, а зі скромністю вважаючи благовоління царя для себе придбанням — це бажане. Завжди він був все більш та більш великим, відчуваючи юнацьке задоволення у всі роки, й разом з тим розсудливий і войовничий ставши законом для всіх навколишніх племен, які живуть у Меотиди і знають витоки…» [6]

Наступна (третя) хвиля аланів, яка докорінно змінила етнополітичну ситуацію у Північному Причорномор'ї — у 236–239 роках та призвела до дестабілізації у Боспорському царстві й знищенню останніх осередків пізньоскіфської культури у Тавриці.[7] Висловлено думку, що борани та ерули — окремі етноси цієї третьої хвилі алан.[8]

Комплексний аналіз археологічних пам'яток Північного Причорномор'я середньо- та пізньосарматського часу дав підстави для наступних висновків:[9]

  • середньосарматський період (І — сер. II ст.):
- "...була об’єднана з аорською шляхтою частина алан, яка на короткий час опинилася в Північному Причорномор’ї."

- "На Лівобережжі Дніпра розташовані могильники з основними підкурганними похованнями. Їхні ознаки властиві середньосарматській культурі 1 - середини 2 ст. н.е. Подоння-Поволжя, яку пов’язують саме з аланами."
- "...існування в Північному Причорномор’ї культури середньосарматського часу і її носіїв — почасти нащадків ранньосарматських племен (роксоланів), почасти прийдешніх кочовиків (аорсів та аланів) — продовжувалося десь до середини 2 ст.н.е."

  • пізньосарматський період (ІІ — IV ст.ст.):
- "Неабияке значення мала й потужна міграційна хвиля середини-другої половини 3 ст.н. е. — прихід зі сходу сарматів — носіїв катакомбного обряду"

- "На території Алфйольду в 2 ст. н.е. з’являються два нові типи сарматських пам’яток... які ... скоріш за все, фіксують дві хвилі переселення до Алфйольду східних сарматів-роксоланів Подунав’я (могильники з ровами) та аланів Подоння (курганні поховання з “вершниковими” рисами)."


У 372 році аланів Подоння розбили гуни. Частина аланів взяла участь у Великому переселенні народів — через Галлію потрапила на Піренейський півострів і в Північну Африку до Тунісу. Інша частина в VI–IX століттях відступила у передгір'я Кавказу, де потрапила під владу хозарів.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Алани в Західній Європі[ред.ред. код]

Алани брали участь у Маркоманських війнах з Римом (168–175 та 178–180 роки), в походах готів на Римську імперію в другій половині III століття, служили в римській кінноті як найманці.

(англ.) Алани у великому переселені народів

377/378 — алани з іншими варварами у Мезії.

378 — алани на Граціана у Панонії.

379 — Феодосій перемагає аланів та інших варварів.

380 — алани у римській армії.

383/4 — алани на ютунгів у Реції.

394 — алани з царем Саулом спільники Феодосія у громадянських війнах.

398 — допоміжні загони аланів у Північній Італії.

401/410 — алани спільники візіготів Аларіха у Північній Італії.

402 — алани спільники Стіліхона проти Аларіха.

405 — алани спільники Стіліхона проти остроготів Радагайса.

Королівство аланів у Іспанії

406 — алани діляться на дві групи — алани Респендіала та алани Гоара.

406/407 — алани Респендіала разом зі швабами та вандалами у Галії.

409/411 — алани Респендіала разом зі швабами та вандалами захоплюють Іспанію та утворюють окремі «королівства». Алани Гоара та бургунди у громадянських війнах.

414 — алани спільники візіготів залишають облогу Васат.

416/418 — алано-візіготська війна. Смерть царя алан Аддака, знищення аланського «королівсьтва». Залишки алан приєдналися до асдінгів (надалі королівство вандалів та алан).

429 — алани та вандали до Пн. Африки.

Королівство вандалів та аланів у Північній Африці

440 — у Валансі розселено алан з царем Самбідою.

до 442 — певну групу алан розселено Аецієм у Трансальпійській Галії.

447/448 — алани Еохара на багаудів у Британь(Арморіку). Зупинені св. Германом.

451 — алани царя Сангібана спільники Аеція у битві на Каталаунських полях.

453 — візіготи підкорюють алан Трансальпійської Галії.

455 — алани у битві на річці Недао. Алани царя Кандака, скіри та сагадарії отримують Малу Скіфію у Добруджі.

458 — допоміжні загони аланів у Майоріана.

464 — алани царя Беогора розбиті під Бергамо. Аланський полководець Васпар та повстання в Ілліріці.

487/488 — алани спільники скірів проти ругів.

534 — знищення Велізарієм королівства вандалів та аланів.

Алани Кавказу[ред.ред. код]

У IX–X столітті між аланами поширилося християнство з Візантії і Грузії.

Політичні об'єднання чи етнічні групи алан античного періоду[ред.ред. код]

Джерела. Примітки. Посилання[ред.ред. код]

  1. оглядово:(рос.)Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении (историографический очерк). ИАА. 2001. Вып. 7.
  2. (рос.)Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.
  3. ИЭСОЯ. т. І.
  4. (англ.)J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged. 1970. ст.31
  5. (рос.)Ю. Г. Виноградов, С. А. Шестаков. LAUDATIO FUNEBRIS ИЗ ПАНТИКАПЕЯ. ВДИ № 2. 2005
  6. переклад з російської, некваліфікований, та не може використовуватись у якості джерела та посилань, оригінальний текст: (рос.) С. Ю. Сапрыкин. ЭНКОМИЙ ИЗ ПАНТИКАПЕЯ И ПОЛОЖЕНИЕ БОСПОРСКОГО ЦАРСТВА В КОНЦЕ І — НАЧАЛЕ ІІ в. н.э. ВДИ № 2. 2005
  7. (рос.)Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003
  8. (рос.)Яценко С. А. Германцы и аланы: О разрушениях в Приазовье в 236–276 гг. н.э. STRATUM + ПАВ., СПб — Кишинев. 1997
  9. Симоненко О. В. Сармати Північного Причорномор'я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.04. НАН України. Ін-т археол. К., 1999

Література[ред.ред. код]


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.